Парафіяльні школи

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
EU 1.png

Парафіяльні школи, початкові школи при церк. парафіях, які діяли на Україні вже з 11 в. Учителями в них були свящ., частіше дяки, інколи мандрівні. У 15-18 вв. на Україні П. ш. були найпоширенішим видом шкільництва[1]. На Лівобережжі в першій пол. 18 в. П. ш. існували майже при кожній парафії, і в них під проводом дяків-бакалярів навчалися не тільки діти, а й дорослі. В 7 полках Гетьманщини у 1740-47 pp. на всіх 1 099 поселень було 766 шкіл, перев. парафіяльних; на Слобожанщині 1732 p. — 129 П. ш. Значно менше було П. ш. на Правобережжі під поль. пануванням (у 1789 р. були тимчасово закриті рішенням Едукаційної Комісії); вони мали назву «руських церк. шкіл».

Наприкін. 18 і на поч. 19 в. кількість П. ш. на Центр, і Сх.-Укр. Землях зменшилася через централізаційні й русифікаційні заходи рос. уряду. За статутом 1804 р. вони дістали офіц. назву П. ш. і діяли як одноклясові школи; за статутом 1828 р. в більших місцевостях відкрито двоклясові П. ш. Таким чином, відтоді діяли такі типи П. ш.: школи грамоти (однорічні), одноклясові (2-3 роки навчання), двоклясові (4-5 pp.). Вони були призначені для нижчих шарів суспільства і стояли на низькому рівні. П. ш. на Правобережжі мали до поч. 1830-их pp. дещо ін. статут і поль. характер. Ч. П. ш. було невелике: у 1835 p. бл. 100 по всій Україні. Значно більше дітей вчилося приватно у дяків.

Ч. П. ш. збільшилося після скасування кріпацтва і введення статуту 1864 р., за яким П. ш. стали одним з типів початкових нар. шкіл (ін. типи: земські і початкові міські школи). У 1884 і 1896 П. ш. дістали нові правила і назву церк.-парафіяльних (церк.-приходських). В одноклясових .П. ш. навчали Закону Божого, церк. співу, читати і писати і початкових рахунків; у двоклясових — також відомостей з історії церкви і «отечества». Рівень навчання в П. ш. був нижчий, ніж у земських школах, і учні виходили з них часто напівписьменними. Вчителями П. ш. були особи з церк. причту (свящ., диякони, дяки) або особи, що мали духовну сер. освіту — семінарію чи епархіяльне училище. П. ш. керував місц. свящ. на правах завідувача школи; в єпархіях створено для них шкільні ради. П. ш. мали від держави матеріяльну підтримку. Не дивлячись на те, що уряд і церк. відомство вживали заходів для поширення П. ш., успіху вони серед населення України не мали, особливо в земських губ. У 1893 р. в 6 земських губ. України П. ш. становили тільки 25% всіх початкових шкіл, а навчалось у них 14,6% дітей; відповідні відсотки у 3 неземських губ. (Волинська, Київ., Подільська) — 69,0 і 64,0. Після революції 1905 р., особливо на поч. розбудови мережі шкіл заг. навчання (1908), ч. П. ш. почало зменшуватися (їх включали в цю мережу), однак ще 1911 р. в Київ. шкільній окрузі, що охоплювала 5 укр. губ., було 6628 церк.-парафіяльних шкіл та шкіл грамоти або 59,6% всіх нар. шкіл. 1917 р. П. ш. реорганізовано в загальноосв. світські школи.

У Галичині і на Буковині після приєднання їх до Австрії й декрету Иосифа II про реформу шкільництва, кількість П. ш. почала зростати: у 1821 р. на 1226 шкіл 834 було церк. (68% усіх). Рівень навчання в П. ш. був низький, вони діяли здебільша взимку, учителями в них були дяки. З 1863 р. П. ш. в Галичині й на Буковині скасовано й реорганізовано на світські початкові нар. школи (докладніше див. ЕУ І, стор. 926-28).

На Закарпатті П. (церк.) ш. в другій пол. 18 і першій пол. 19 в. були на високому рівні (1793 р. їх було бл. 300). Пізніше, у зв'язку з угорщенням шкільництва і розбудовою держ. шкіл ч. П. ш. постійно зменшувалося: 1907 р. — 107, 1918 — 34; мова навчання (також і релігія) в них була угор., а укр. вчили як одного з предметів {докладніше див. ЕУ І, стор. 933). Під час чес. панування на Карп. Україні (Мукачівська єпархія) діяло ледве кілька ,П. ш.; значно більше їх було на Пряшівщині <155), і вони існували аж до 1948 p

P. M.
Додаткова литература

Павловский И. Фр. Прходскія школы въ старой Малороссіи и причины ихъ уничтоженія.Кіевская старина. №1, 1904, с. 1-40.


  1. Дані про школи в Україні при православних церквах і монастирях, навіть у сільській місцевості, подано у книжці Про релігію, жертвоприношення, весільні, похоронні обряди русинів, московитів, татар... , написаній латинською мовою (1582) (початок назви: De Russorum, Moscovitorum et Tartarorum religione...).
    Львівський дослідник цієї праці Григорій Нудьга, що вперше ввів її в наш науковий обіг, так перекладає параграф під назвою"Школи": Мають школи (йдеться про українців.) завжди при церквах, у них юнак, приблизно тридцяти років, навчає дітей початків науки, їхній алфавіт дуже подібний до старогрецького. Вони не користуються жодним катехізисом, лише дають учням молитви до Блаженної діви і отця Миколая, переписані з книжок. Крім того, вивчають ще символ апостолів у зміненому вигляді. До цього додаються ще гімни Давида, які вони перегортають і читають вдень і вночі.
    Нудьга Г. De Russorum, Moscovitorum et Tartarorum... . – Жовтень, 1976, №10, с.147.