Москвофільство

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
EU 1.png

Москвофільство (також русофільство), москвофіли, спершу мовно-літ., пізніше суспільно-політ. течія, виникла у першій пол. 19 в. серед українців (гол. інтеліґенції) Закарпаття, Галичини й Буковини з програмою єднання з Рос. Імперією і рос. народом. М. охоплювало широкий діяпазон культ, і політ, настанов від захоплення, симпатій і сподівань на допомогу у боротьбі з поляками й угорцями аж до самозаперечення українства і визнання цілковитої єдности з рос. світом.

М. почало проявлятися спершу на Закарпатті (вже з кін. 18 і на поч. 19 вв.) у вживанні й пропагуванні рос. мови, у переїзді закарп. молоді й учених на студії і працю в Росію, у зацікавленні рос. культ, життям, у визначенні закарп. українців «общерусами» (вже 1805). М. особливо поширилося після перебування рос. військ на Угорщині 1819 р. Його ідейними провідниками були А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковській та ін.; ідеї М. ширилися в газ.: «В&jat;стникъ законовъ державныхъ» (1850–58), «Церковная газета» 1856-58), «Церковный В&jat;стникъ» (1858), що їх редагував Раковський. Закарп. М. мало великий вплив на розвиток і поширення М. в Галичині, особливо ж у 1850-их рр.

У Галичині М. прищепилося під впливом ідей рос. панславізму, одним з гол. ідеологів якого був проф. Моск. Ун-ту М. Погодін, пропаґатор етнічної і мовної одности «Гал. Руси з Великоросіею», який у 1835 і в 1839–40 pp. побував у Львові і вступив у контакт з Д. Зубрицьким та ін. Під проводом Зубрицького у 1839–40 pp. створився гурток прихильників об'єднання з «Великою Руссю», т. зв. «Погодинская Колония», до якої входили тогочасні провідні літ. і гром. діячі. Я. і І. Головацькі, Б. Дідицький, І. Гушалевич, М. Малиновський, С. Шехович, І. Здерковський та ін. Не зважаючи на обстоювану більшістю з них до 1849 р. і проголошену Гол. Руською Радою 1848 р. приналежність «русинів» у Австрії до великого укр. народу, названі діячі перейшли на позиції єдности «гал.-руської» мови з рос. Розчаровані у своїх розрахунках на підтримку центр. австр. уряду, який передав адміністрацію Сх. Галичини, практично в руки поль. шляхти, і зневірені у власних силах, провідні зах.-укр. діячі на чолі з частиною консервативного духовенства («Святоюрці», див. ЕУ 1, cтop. 485 і ЕУ 2, cтop. 1109) почали орієнтуватися культ. і політ. на Росію, підкреслюючи при цьому постійно свою льояльність до Австр. монархії. Себе вони визначали вже у 1850-их pp. «твердою Руссю», «старорусинами» чи «твердорусинаїми» в протиставленні до прихильників живої укр. мови — «хахлів» чи «українофілів». У 1860-их pp. у т. зв. народовецькому таборі для них прищепилася назва «москвофіли» або й презирлива — «кацапи». У своїх початках гал. М. проявлялося гол. ч. у поширенні знання про Росію (цьому сприяли численні поїздки М. до Росії), рос. мови й письменства та введенні рос. правопису (етимологічного, що його в Галичині читали з укр. вимовою) і — частково — рос. мови в місц. укр. літературу.

Відвертіші позиції гал. М. зформулювали у 1860-их pp. їхні лідери: Б. Дідицький у мовній ділянці (його ст. у газ. «Слово»; він же автор, виданої анонімно брошури «В один час научиться Малорусину по великорусски») і І. Наумович в політ. (з трибуни гал. сойму). За поґодінською теорією М. визнавали триєдину спільноту «руських» племен, нар. мову вживали лише в творах, призначених для простолюддя, у вид. для інтелігенції вводили рос. мову або — частіше — «староруську» — т. зв.: «язичіе», що було мішаниною ц.-слов., укр. і рос. мов. На його створення склалися: бажання едности з рос. народом при незнанні рос. мови, аристократичне відділення від мови простолюддя і вплив церк. кіл, отже нахил до церк. мови. У всіх випадках вважався обов'язковим етимологічний правопис. У таборі М. опинилася майже вся гал., бук. і закарп. інтелігенція. Спираючись на духовенство, зокрема на вищу ієрархію, М. переважали аж до 1880-их pp. над молодшим поколінням — народовцями, які розвинулися під впливом дем. течій на Наддніпрянщині і стояли на укр. нац. ґрунті та обстоювали живу нар. мову в літературі.

В руках М. опинилися культ.-осв. установи — Ставропігійський Ін-т, Нар. Дім у Львові та Гал.-руська Матиця (обидві останні засновані Гол. Руською Радою) і залишилися в їхніх руках також і пізніше, хоч їхні впливи зменшилися, бо управи цих орг-цій не приймали нових чл. з укр. нац. табору. Як противагу до заснованої народовцями 1868 р. «Просвіти» М. заснували 1876 р. «Общество ім. Качковського» з такими самими завданнями та опанували засновану 1870 р. «Руську Раду», що мала продовжувати традиції Гол. Руської Ради. Пресовими органами М. були: «Слово» (1861–87), «Русская Рада» (1871–1912) та «Наука» (з 1871), згодом «Проломъ» (з 1880), «Галичанинъ» (1893–1913) і «Русское Слово» (1890–1914). Попри уявну льояльність до Відня, М. фактично були щораз більш залежні від рос. чинників. Це виявив процес проти О. Грабар і товаришів (її батька А. Добрянського, І. Наумовича, В. Площанського, Й. Маркова та ін.) перед австр. судом у Львові у 1882 р. за злочин держ. зради. Правда, обвинувачених виправдано, але процес ослабив М., з чого скористав укр. нац. рух.

На поч. 20 в. М. пережило великі зміни. Вже 1900 р. з ініціятиви Руської Ради постала перша політ, орг-ція М. «Русская Народная Партія». Молодше, радикальніше покоління («новокурсники»), з В. Дудикевичем і Д. Марковим на чолі, стало тоді на позиції повної нац. і культ. едности гал. русинів з росіянами і прийняття рос. літ. мови. Активність цієї групи збільшилася, коли після закінчення рос.-японської війни зросло напруження між Австро-Угорщиною і Росією, яка мала на меті зайняти Галичину, Буковину і Закарпаття і дала М. до диспозиції значні фонди. Тоді збільшилися зв'язки М. з рос. панславістами (подорож М. Глібовицького на нараду до Петербургу, участь у всеслов. конференції у Празі, що відбулася 1908 р. при активній участі рос. націоналіста графа В. Бобрінського). Одночасно проти зміцненого вже укр. табору (у виборах до віденського парляменту 1906 р. він здобув 27 мандатів, М. тільки 5) гал. поляки почали підтримувати М. і допомогли їм ввести 1908 р. до гал. сойму 8 своїх послів (укр. партії — 12). 1909 р. М. розбилися остаточно на т. зв. старо- і ново-курсників. Старокурсники (гол. діячі: М. Король, о. В. Давидяк, далі — О. Мончаловський, о. І. Костецький, Ю. Павенцький й ін.; до них скоріше схилялися М. Глібовицький і В. Курилович) були проти повного з'єднання з російством, не зривали з нар. мовою і деклярували льояльність супроти Австрії; їх пресові органи: газ. «Галичанинъ» та популярний тижневик «Русское Слово». Лідерами новокурсників були Дудикевич і Марков; ін. діячі: С. Лабенський, М. Глушкевич, о. М. Раставецький, о. К. Сеник, К. й І. Черлюнчакевичі, О. Вальницький та ін. їхні пресові органи: щоденник рос. мовою «Прикарпатская Русь» (1909–15) і популярний тижневик «Голос Народа» (1909–14).

З двох труп М. активнішими були новокурсники. Вони опанували більшість низових москвофільських клітин — читалень «Общества їм. Качковського», «Русских Дружин» (пожежно-гімнастичні оргції на зразок укр. «Січей» і «Соколів», об'єднані в Союз Русских Дружин) і кооператив; мали перевагу в студентських орг-ціях («Друг» у Львові, «Буковина» у Відні). За останні роки перед першою світовою війною русофільська агітація в Галичині значно посилилася, чому сприяла як матеріяльна підтримка М. з боку «Галицко-русского Общества» у Петербурзі, 1909 р. заснованого і очолюваного В. Бобрінським (ін. опікуни М.: Д. Вергун, архиеп. холмський Євлогій, архиеп. Волинський Антоній, Ю. Яворський, гал. М., який з 1904 р. діяв у Києві), так і неясна політика центр, австр. і гал. адміністрації. В русофільському дусі виховувалася молодь у численних бурсах, чимало з неї посилалося на навчання до правос. рос. духовних семінарій, чл. рос. Держ. Думи брали участь у москвофільських політ. маніфестаціях, покровитель М. Бобрінський без перешкод вів пророс. агітацію в селах Галичини й Буковини, ширилася пропаганда переходу на рос. православіє, зокрема на Лемківщині й Золочівщині. Наслідком цієї активности були проведені 1914 р. процеси за держ. зраду проти С. Бендасюка і товаришів у Львові (їх звільнила одностайно поль. лава присяглих), проти О. Кабалюка і 180 селян в Мармароському Сиготі в 1913–14 pp. (багато з них засуджено) й ін.

Повний перехід новокурсників на рос. позиції, з одного боку, а зростання укр. нац. стихії з другого — спричиняли постійний перехід частини москвофільських діячів до укр. табору (І. Свєнціцький, С. Дрималик, М. Король й ін.). Про співвідношення сил укр. і москвофільського таборів свідчать такі дані: у 1914 р. «Просвіта» мала 2 944, а «Общество ім. Качковського» бл. 300 читалень; Укр. Крайовий Ревізійний Союз об'єднував 909, «Русский Рев. Союз» 106 кооператив; при виборах до гал. сойму 1913 р. вибрано 30 послів з укр. табору і лише одного М.

Історія М. на Буковині була подібна, але тут воно скорше втратило своє значення, бо не мало підтримки місц. адміністрації. З пол. 1880-их pp., коли в руки народовців перейшли гол. культ. («Руська Бесіда», 1884) і політ. («Руська Рада») установи, політ. установою М. було «Общество Народная Рада»; їх пресові органи: «Правое. Буковина» (1893–1901), «Буковински В&jat;домости» (1895–1909), «Православная Русь» (1909–10), «Русская Правда» (в 1880–1890-их pp. y Відні, з 1910 в Чернівцях), всі писані «язичієм». Гол. діячі: В. Продан, І. Глібовицький, Г. Купчанко.

Найсильніше М. закорінилося на Закарпатті, під угор. тиском частина інтелігенції угорщилася, частина шукала порятунку в Росії й панславізмі. М. тут було сильніше, ніж народовецький рух (докладніше див. ЕУ 2 стор. 719–20).

1914–20-і pp. На поч. світової війни гал. москвофільські провідники, які в той час перебували у Росії, заснували 11.8.1914 у Києві «Карпаторусский Освободительний Комитет» та видали відозву до «Многострадального Русского Народа Галицкой Земли», щоб він вітав рос. армію, а українські вояки австро-угор. армії щоб переходили на сторону рос. війська. "Після зайняття Львова Комітет передав свої повноваження «Русскому Народному Сов&jat;ту» під головуванням В. Дудикевича. Під час окупації Галичини 1914–15 pp. M. брали активну участь у рос. адміністрації та допомагали ліквідувати українство.

Перед зайняттям Галичини й Буковини рос. військами австр.-поль. адміністрація Галичини під претекстом «руської зради» провела разом з військ, владою масові арешти не лише серед М., але й серед свідомих українців. Тисячі українців заслано до концентраційних таборів у Талергофі, Терезієнштадті й ін. (їх, за малими винятками, звільнено 1915 p.), тисячі людей стратили відступаючі перед рос. армією аастр., а гол. угор. війська.

Після відступу рос. армії гал. М., що подалися за ними на Схід (гол. скупчення — Ростов над Доном), мали змогу пізнати різницю між укр. і рос. народами й багато з них стали свідомими українцями. Чимало з них після 1917 p. брали участь у будуванні укр. держави над Дніпром, а згодом ЗУНР і боролися в лавах укр. армій.

1920 – 30-ті pp. Залишки гал. М. ще у грудні 1918 p. створили у Львові «Русский Исполнительный Комитет» і відновили щоденник «Прикарпатская Русь» (виходив до кін. 1920 р.). «Русский Исполнительный Комитет» співпрацював з укр. Міжпартійною Радою, стояв в опозиції до поль. влади й не брав участи у виборах до поль. сойму 1923 р. Незабаром М. розбилися на кілька груп. їхня лівиця з К. Валькицьким, К. Пелехатим, й ін. 1923 p. створила партію «Народна Воля» (орган «Воля Народу»; 1921–28) й після об'єднання 1926 p. з совєтофільським холмсько-волинським Сельсоюзом в Укр. Селяксько-Робітниче Об'еднання (Сельроб) стала бодай зовн. на укр. платформу. Консервативна частина М. гуртувалася в «Русскій народній Організації» і шукала підтримки у поль. урядових чинників, якій віддали в їхнє розпорядження нар. установи — «Народний Дім у Львові» (комісар. М. Бачинський), «Ставропігійський Ін-т» й ін., вона також тісно співпрацювала з рос. меншістю у Польщі. Ця течія поділилася на дві незначні групи: праву й більш угодову — «Русская Аграрная Партия» (РАП) і «Русская Селянская Организация» (РСО), що знову об'єдналися 1931 р. Одночасно гал. М. відновили «Общество ім. Качковського», Руський Ревізійний Союз (він об'єднував 1939 р. бл. 250 кооператив; РСУК — 3455) та ін. При виборах до поль. сойму М. не здобули жадного мандату, лише 1932 р. два їхні посли увійшли з поль. списку Безпартійного Бльоку співпраці з урядом. Попри співпрацю з поляками М. перебувало в стані постійного занепаду, і його прихильники майже зовсім перейшли до укр. табору. Значніші впливи М. мало тільки на Лемківщині (див. Лемки). Ще слабшим М. було на Буковині, натомість чималий вплив мало на Закарпатті, але й тут у 1930-их pp. переміг укр. табір (див. ЕУ 2, стор. 721–23).

Рештки М. залишилися донині серед частини закарп. і лемківської еміграції у ЗДА (див. ЕУ 2, зокрема стор. 818).

Література::

  • Теpлецький О. Москвофіли й народовці в 1870-их pp. Л. 1902
  • Студинський К. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850–1862. Л. 1905
  • Свенцицкий И. Материалы по истории возроджения Карпатской Руси (Сборник Галицко-Русской Матицы, 2 т. Л. 1905, 1908;
  • Павлик М. Москвофільство та українофільство серед австро-руського народу. Л. 1906;
  • Лозинський М. Українство і москвофільство серед укр.-руського народу в Галичині. Л. 1909
  • Марков Д. Русская и украинская идея в Австрии. Л. 1915
  • Левицький К. Історія політ. думки гал. українців 1848–1914. Л. 1926
  • Андрусяк М. Нариси з іст. гал. москвофільства. Л. 1935
  • Малкин В. Русская литература в Галиции. Л. 1957
  • Соловей Д. Винищення українства і основна мета Росії у війні 1914 р. Вінніпег 1963

С. Ріпецький