Леся Українка

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

УКРАЇНКА ЛЕСЯ [справжн. прізв., ім'я та по батькові — Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13(25).2.1871 — 19.7(1.8.) 1913] — велика українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, рідної сестри М. Драгоманова. Дитячі роки минули у с. Колодяжному (тепер Ковельського р-ну Волинської обл.) Значний вплив на формування світогляду У. мав М. Драгоманов. Через хворобу (туберкульоз кісток) навчалася вдома, у приватних вчителів. Стан здоров'я змушував її подовгу лікуватися на півдні — в Криму, Грузії, Італії, Єгипті. Здобула різнобічну (переважно історико-філологічну) освіту. Досконало володіла кількома іноземними мовами (російською, французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською). Згодом здійснила чимало майстерних перекладів Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, Гомера та ін. У 1890 написала (для сестри) підручник «Стародавня історія східних народів» (виданий у 1918 {факсимильне перевидання — Волинська обласна друкарня 2008 р. — ВК}). Підтримувала дружні творчі стосунки з О. Кобилянською, І. Франком, А. Кримським, В. Гнатюком, М. Павликом, О. Маковеєм, Л. Старицькою-Черняхівською, М. Грушевським. Дебютувала в літературі як поет-лірик у 1884 у львівському журналі «Зоря», де під псевдонімом «Леся Українка» були опубліковані вірші «Конвалія» і «Сафо». За життя У. вийшли поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Поезія У. великої емоційної напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України. Призначення поета У. вбачала в творчій праці для духовного і національного визволення свого народу. Найповніше виявила себе в драматургії (створила понад 20 драм). Перший драматичний твір — психологічна драма «Блакитна троянда» (1896). У. — автор драматичних поем і соц.-філософських драм «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897-1909), «Бояриня» (1910), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «На полі крові» (1910). Звертаючись до образів і сюжетів, взятих із світової літератури, історії, міфології, розглядала соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які хвилювали тогочасне українське суспільство. Суттєво модернізувала поетику української драми (загостреністю діалогу, багатопроблемністю, перенесенням наголосу із зовнішньої дії на внутрішню, умовністю і символічністю декорацій). Вершиною творчості поетеси е драма «Лісова пісня», яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу краси життя над бездуховністю. Активно друкувалася в періодиці («Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Народ», «Дзвін», «Рідний край», «Киевская старина» та ін.). Спільно з Ф. Колессою, К.-К. була організатором фольклорної експедиції для запису на фонограф українського героїчного епосу (1908). Цікавилась тогочасним українським і європейським літературним процесом, написала літературно-критичні й філософсько-публіцистичні статті, зокрема, «Малоросійські письменники на Буковині», «Два напрями в новітній італійській літературі», «Замітки про новітню польську літературу», «Новітня суспільна драма», «Утопія в белетристиці» та ін. Померла у м. Сурамі (Грузія). Похована у Києві на Байковому кладовищі. Пам'ятники поетесі встановлено у Києві (1973, скульптор Г. Кальченко), Сурамі (1952, скульптор Т. Абакелія), Клівленді (США), Торонто і Саскатуні (Канада; обидва — скульптор М. Черешньовський).

І. Роздольська (Львів).