Київська митрополія

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ — одна з церковних провінцій Константинопольського Патріархату, що утворилася в результаті хрещення України-Русі Володимиром Святославичем у 988. Точна дата заснування К.м. та імена перших митрополитів залишаються невідомими. За однією з версій, першим ієрархом був грек Михаїл. Однак ряд дослідників дотримуються думки, що ним був Леон чи Леонтій (п. 1004) або єпископ Настас Корсунянин. Першим Київським митрополитом, про якого згадують історичні джерела, став сучасник Ярослава Мудрого грек Теопмп (1037–48). Духовна влада К.м. поширювалася на всі єпархії, що були утворені на землях Київської держави. Напередодні монголо-татарської навали їх було 16, з них 10 — на етнічно українських землях: київська, чернігівська, білгородська, володимиро-волинська, турівська, переяславська, перемишльська, галицька та ін. Протягом домонгольського періоду відомими є 22 Київських митрополити, більшість з них були греками, присланими Константинопольськими патріархами. Вихідцями з земель Київської держави були митрополит Іларіон (1051–62), Єфим (1089–97) невідомо чи був затверджений патріархом), Климентій Смолятич та Кирило II (1233–36; невідомо чи був затверджений Патріархом). К.м. користувалася значною автономією у складі Константинопольської Патріархії.

Після зруйнування Києва монголо-татарами київські митрополити обрали місцем свого перебування Владимир на Клязьмі. Це призвело до послаблення їхнього зв'язку з українськими землями та змусило галицько-волинських князів розпочати процес утворення окремої Галицької митрополії. В 14–15 ст. на українські та білоруські землі у складі Великого князівства Литовського поширювалась духовна влада митрополитів, які, перебуваючи у Москві, продовжували вживати титул «митрополит Київський і всієї Русі», їх намагалися використати у своїх політичних цілях московські князі. Це стало причиною того, що у 1458 утворилася К.м., незалежна від Московських митрополитів. Київські митрополити другої пол. 15 ст. були прихильниками Флорентійської унії 1439 про об'єднання католицької та православної церков і підтримували зв'язки з Римськими Папами. Згодом ці відносини були перервані, і К.м. вступила в період глибокої кризи, яка привела до укладення Берестейської унії 1596. В результаті цього акту митрополит М. Рагоза], який перейшов на бік унії, оголосив К.м. греко-католицького віровизнання. З 1596 до 1620 у Києві існувала лише уніатська митрополія. У 17 ст. Київськими греко-католицькими митрополитами були М. Рогоза (1596–99), І. Потій (1599–1614), В. Рутський (1614–37), Р. Корсак (1637–42), А. Селява (1642–55), Г. Копенда (1655–74), К. Жоховський (1674–93), Л. Заленський (1694–1708). На поч. 1З ст. до складу Київської греко-католицької митрополії входили 9 єпархій: Київська, Полоцька, Смоленська, Турово-Пинська, Берестейсько-Володимирська, Холмсько-Белзька, Перемисько-Самбірсько-Сяноцька (перейшла на унію 1692), Львівсько-Галицько-Кам'янецька (перейшла на унію 1700) та Луцько-Острозька (перейшла на унію 1702). Після церковного собору в Ужгороді 1646 частина православного духовенства на Закарпатті також прийняла унію з Римом, але юридичне не підпорядковувалася Київському митрополитові.

У 18 ст. головними завданнями греко-католицьких Київських митрополитів була оборона прав церкви від латинських впливів та польської і російської влади. Тоді ж греко-католицька церква починає відігравати дедалі активнішу роль у справі українського національного відродження. Особливо важливе значення в оформленні церковно-обрядового, духовного та культурного обличчя церкви мав Замойський синод 1720. З 1708 до 1838 було одинадцять Київських католицьких митрополитів, дев'ять з яких носили титул Київських митрополитів, а два останні вважалися папськими легатами для з'єднання з Римом вірних у межах Російської імперії. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Київська католицька митрополія була поділена на три частини: в межах Речі Посполитої залишилися єпархії Київська, Володимирсько-Берестейська, Луцька, Пинська і частина Холмської; до Росії відйшла єпархія Полоцька, а до Австрії — Львівська, Перемиська і частини Кам'янецької, Луцької та Холмської єпархії.

Внаслідок другого і третього поділів Речі Посполитої (1793, 1795) із переходом більшої частини українських і білоруських земель до складу Російської імперії почалися постійні переслідування греко-католицької церкви, що закінчилися у 1839 її ліквідацією. Греко-католицька церква продовжувала існувати лише в межах Австрійської імперії, де у 1808 була відновлена Галицька митрополія. Київськими греко-католицькими митрополитами 18 — першої пол. 19 ст. були Ю. Винницький (1708–13), Л. Кишка (1714–28), А. Шептицький (1728–46), І. Гребницький (1748–62), П. Володкович, Л. Шептицький (1778–79; був адміністратором митрополії з 1768). Я. Смогожевський(1780–88), Т. Ростоцький (1788–1805), Г. Лісовський (1806–14), Г. Коханович (1814), Й. Булгак (1814–38).

Незважаючи на те, що після Берестейської унії 1596 права та привілеї К. м. були передані польським королем Сигізмундом III Вазою греко-католицькій митрополії, вона не припинила свого існування. Спочатку її справами управляли екзархи, іменовані Константинопольськими Патріархами, а у 1620 завдяки вимогам українського козацтва на чолі з гетьманом П. Сагайдачним в Україні було відновлено православну ієрархію. Київським митрополитом став Й. Борецький (1620–31). Православна К.м. була визнана польськими урядом у 1632. Православними Київськими митрополитами 17 ст. були І. Копинський (1631–33), П. Могила (1633–47), С. Косів (1647–57), Д. Балабан (1657–63), Й. Тукальський-Нелюбович (1663–75). У 1675–85 містоблюстителем митрополичої Київської кафедри був чернігівський архієпископ Л. Баранович. У 1685 митрополитом став Г. Святополк-Четвертинський (1685–90), який прийняв посвяту в Москві з рук Патріарха Йоакима, склав присягу на вірність і підпорядкував К.м. Московській Патріархії. З 1688 було заборонено вживати титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». У 1721 згідно з «Духовним Регламентом» К.м. була формально ліквідована як автономна церковна область і стала звичайною єпархією Московського Патріархату. В 1722–43 у Київських митрополитів було відібрано митрополичий титул, і вони залишалися тільки архієпископами. За Катерини ІІ у 1770 з титулу «митрополит Київський, Галицький і Малої Росії» було вилучено слова «і Малої Росії». Якщо у 18 ст. більшість Київських митрополитів були за походженням українцями, то у 19 ст. К.м. керували переважно росіяни.

Після утворення в 1919 р. УАПЦ і затвердження її самостійності Всеукраїнським церковним собором у 1921 р. її глава членувався «митрополит Київський і всієї України». Цей титул носили митрополити В. Липківський (1921–27) та М. Борецький (1927–30). Внаслідок ліквідації радянською владою УАПЦ українська К.м. припинила існування. Після Другої світової війни К.м. стала складовою частиною Московського Патріархату, як Екзархат Руської Православної Церкви в Україні.

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Юридична Енциклопедія: .
Вікіпедія: Київська митрополія.