Дошкільне виховання

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови

Перейти до: навігація, пошук

Дошкільне виховання, виховання дітей дошкільного віку (3—6 або 7 р., залежно від поч. навчання в школі) в дитячих установах чи в родині. Основи Д. в. поклав чес. педагог Я. А. Коменський (1592—1670), що передусім звернув увагу на виховання дітей в родині. Увага до Д. в. далі зросла під впливом Ж. Ж. Руссо (1712—78) та Й. Г. Песталоцці (1746—1827), які обидва були творцями ідеї вільного виховання і трудової школи. Але щойно німець Ф. Фребель (1782—1852) вперше склав виховну систему для дітей дошкільного віку, та програму курсів для дошкільних виховательок; він був і засновником дитячих садків, що поширилися по всьому світу. Систему Фребеля вдосконалювали й доповнювали італійка М. Монтессорі (1870—1952) та ін. педагоги, які надавали особливої ваги вихованню дітей 3—7 р., коли інтенсивно відбуваються анатомічно-фізіологічні та психічні зміни.

Основним закладом сучасної системи Д. в. є дитячий садок (також захоронка в Галичині), що може бути постійним (перев. у містах) або сезоновим (особливо по селах під час польових робіт) і розрахований на перебування в ньому дітей впродовж 7—12 год. щоденно під доглядом кваліфікованих виховательок. До дитячих садків приймають дітей 3—7 р., поділяючи їх на три групи: 3—5, 5—6 і 6—7 р. Розпорядок дня устійнений: зайняття, ігри, сон тощо; старші діти знайомляться з писанням, читанням та початками аритметики. Інші заклади, як дитячі будинки, дитячі майданчики, будинки для дефективних дітей тощо; охоплюють як дітей дошкільного, так і шкільного віку.

Про елементи й характер Д. в. на Україні, які безперечно могли мати місце ще з давніх часів при манастирях чи ін. добродійних фундаціях, точніших відомостей немає. В першій пол. 19 в. появилися заклади для сиріт і безпритульних дітей. Перший дитячий садок був відкритий в Полтаві 1839 р., де діти від 2 р. перебували від 7 год. ранку до 8—9 год. вечора. Згодом земства почали відкривати дитячі садки і в ін. містах. Це були ще перев. харитативні установи без плянової виховної роботи, як і скрізь тоді по Европі. Фребелівський рух знайшов гарячих прихильників на Україні; 1890 р. в Києві, а потім і в ін. містах були організовані фребелівські т-ва, що відкривали приватні дитячі садки; т-ва опіки над бідними при земствах почали відкривати т. зв. народні садки, утримувані перев. на добродійні фонди. Виховання в садках велося рос. мовою, тому свідомі укр. родини неохоче віддавали до них своїх дітей, засновуючи домашні садки для дітей родин, близьких між собою. Такі були в домі Лисенків, Старицьких тощо. Видатною діячкою Д. в. на Україні була С. Русова, що заснувала 1872 р. перший приватний дитячий садок у Києві, пізніше в Чернігові. Кадри для Д. в. готували Фребелівський Пед. Ін-т та Фребелівські Курси в Києві, такі ж курси в Харкові.

Майже тоді, як і на Центр, і Сх. Укр. Землях, за ініціятивою Н. Кобринської було відкрито перші дитячі садки (захоронки) в Галичині. Свящ. К. Сілецький заснував 1892 р. у Жужелі Сокальського пов. першу захоронку, слідом за якою постали подібні заклади й по ін. селах. У Львові, з його мішаним укр.-поль. населенням, Д. в. піклувалося т-во Руська Захоронка (згодом Укр. Захоронка), яке в 1902 р. відкрило першу захоронку у Львові; до 1922 р. це т-во заснувало у Львові, перев. на передмістях, 12 дитячих садків. Пед. нагляд над садками мала гол. управа Укр. Пед. Т-ва. Крім того, Укр. Пед. Т-во організувало по селах, часто за допомогою ін. т-в сезонові дитячі садки на час літніх робіт. На Буковині вели Д. в. жіночі т-ва «Мироносиці» (перший дитячий садок 1896 р. в Чернівцях) і Жіноча Громада; 1914 р. тільки в Чернівцях було 4 дитячі садки. На Закарпатті сирітські захисти вели при гр.-кат. церквах в Ужгороді, Мукачеві й Хусті сестри монаших чинів.

Під час першої світової війни Д. в. занепало і почало інтенсивно розгортатися тільки в часи творення укр. держави. В квітні 1917 р. з ініціативи гуртка інтеліґентів у Києві постало т-во «Дитяча Хата», що заснувало перший укр. дитячий садок у Києві, яким керувала С. Русова. Крім неї, в орг-ції Д. в. брала активну участь Л. Старицька-Черняхівська і ряд ін. видатних діячів. При Фребелівському Пед. Ін-ті постали перші укр. курси для підготовки робітників Д. в. Незабаром коштом місц. самоврядування організовано численні установи Д. в. по всій Україні. Виховна праця в них велася здебільша за системою Фребеля і Монтессорі та за вказівками «Порадника», виданого 1919 відділом дитячого виховання Мін-ва Нар. Освіти, яким керувала С. Русова. В ділянці теорії Д. в. на Сх. і Центр. Укр. Землях, крім С. Русової, визначилися О. Петрушевська, Е. Панич, Н. Красіна, Л. Довбня, І. Чечіль, М. Шейко, О. Ідіясевич, Л. Кепкало. В орг. ділянці — С. Русова, О. Дорошенко, М. Юркевич.

За сов. часів організаційна мережа Д. в. зазнала великого розростання, так що сітка стаціонарних установ Д. в. на 1940 р. становила 3 384 із заг. кількістю дітей — 172 200. Під час другої світової війни ці числа сильно підупали, але в 1950 вони вже досягли довоєнного рівня, становлячи 3 312, в них 155 900 дітей, а на 1955 відповідно 3 945 і 212 100 дітей. Проте виховна система, на відміну від зах., де виховання розраховане на всебічний розвиток дитини з врахуванням притаманних її вікові особливостей і зацікавлень, зводить нанівець усі ці числові досягнення, бо вона утилітарно розрахована на виховання дітей в дусі вірности партії; тому на першому пляні поставлено неприродне для віку дитини політичне виховання, антирелігійну пропаганду і зведення до мінімуму впливу родини на дітей, що означає однобокість формування дитини взагалі і зокрема — вилучення чинників нац. виховання. Щоправда, у 20-их і на поч. 30-их рр., доки трималися традиції Д. в. часів укр. держави, больш. система виховання ще не набрала сили, і укр. нац. елементи в Д. в. були досить відчутні.

Д. в. в УССР входить в систему нар. освіти і підпорядковане мін-ву освіти. Кадри для Д. в. готують чотирирічні курси Д. в. і дошкільні фак-ти пед. ін-тів. Н.-д. робота ведеться в Ін-ті Педагогіки АН УРСР, на дошкільних катедрах та в ін-ті фізкультури. Методичну роботу веде центр, наук.-методичний кабінет мін-ва освіти та обласні й районові методичні кабінети. З 1951 у Києві виходить місячник «Дошкільне виховання».

У Галичині після першої світової війни, як реакція на польонізаційний курс, т-во «Укр. Захоронка» поширило мережу стаціонарних дитячих садків поза Львовом на ін. міста. Давні захоронки, що мали перев. харитативний характер, стали виховними осередками; СС Василіянки заснували у Львові Захоронкарську Семінарію з 4-, пізніше 5-річним курсом навчання. Перед вибухом другої світової війни в Галичині було 16 постійних дитячих садків, що охоплювали 500 дітей, і 700 сезонових.

На півн.-зах. землях після ліквідації поль. владою укр. шкільництва Д. в. не могло розвиватися; однак в 1930-их рр. на Волині існувало кілька постійних дитячих садків, утримуваних укр. установами.

На Закарпатті укр. дитячі садки (захоронки) почали розвиватися за Чехо-Словаччини: 1931 р. всіх дитячих садків на території «Підкарпатської Руси» було 102 (в тому ч. укр. 45), 1938 р. 252 (укр. 132).

Під час больш. окупації 1939—41 т-во «Укр. Захоронка» було закрите, і всі заклади Д. в. перейшли до наркомосу. За часів нім. окупації 1941—44 Укр. Центр. Комітет перебрав Д. в. у всій т. зв. Ген. Губ., тобто не лише в Галичині, а й на Холмщині й Підляшші. УЦК влаштовував курси інструкторів (3 курси по 100 учасниць) і курси провідниць дитячих садків (160 курсів, 4 500 учасниць). Влітку 1943 було 241 стаціонарних садків і 1 696 сезонових, відповідно з 13 875 і 114 091 дітей. Теоретичні проблеми Д. в. в Галичині розробляли І. Блажкевичева, К. Малицька, Н. Селезінка, С. Федорчакова, М. Пастернакова, П. Біланюк, С. Конрад, Я. Кузьмів та ін. В орг-ції Д. в. на Зах. Укр. Землях видатну участь брали С. Ракова, І. Павликовська, М. Донцова, а у практичній роботі М. Яворська, М. Ганущакова, М. Козловська, Ю. Мицик-Тесля, Е. Винярська й ін. Після 1944 Д. в. на Зах. Укр. Землях уніфіковане в заг. системі УСЄР.

На еміґрації перші дошкільні заклади організовані в ЗДА заходами єп. С. Ортинського ще до першої світової війни для дітей укр. еміґрантів. В ЗДА й Канаді, ці захоронки вели Сестри Служебниці. По другій світовій війні у всіх країнах світу, де тимчасово чи постійно оселялися українці, поставали дитячі заклади. Стаціонарні дитячі садки є в ЗДА (Філядельфія, Нью-Йорк), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Німеччині (Мюнхен). У Франції, Бельгії, Італії, Австрії, Бразілії, Арґентіні й Австралії існують світлиці для дітей різного віку.

Література:

  • Дорошенко О. Дитячий садок. К. 1922.
  • Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. Прага 1924.
  • Русова С. Нові методи дошкільного виховання. Прага 1927.
  • Гендрихівська А. Дошкільне виховання до XV Жовтня. Ком. освіта, 11—12. 1932.
  • Ясіньчук Л. Укр. дошкілля. Л. 1936.
  • Дошкільне виховання. К. 1940.
  • Левин, Ширина, Менджерицкая. Дошкольное воспитание. М. 1947.
  • Труды всероссийской конфєренции по дошкольному воспитанию. М. 1949.

М. Пастернакова, Л. Петрушевська, М. Юркевич

Особисті інструменти