Галицько-Волинська держава

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА — назва князівства утвореного Романом Мстиславичем у 1199 внаслідок об'єднання Галицького та Волинського князівств. Г.В.д. була найбільшою і наймогутнішою серед удільних князівств, що виділилися на українських землях внаслідок розпаду Київської держави. В різні періоди до складу Г.В. д. входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. У 1203 [Роман Мстиславович поширив свою владу на Київщину та Переяславщину. Після його смерті у 1205, єдність Г.В.д. була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких та волинських земель. Не допустити відновлення єдності Г.В.д. прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі.

Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Вони утримувались тут впродовж майже шести років (бл. 1206-1212). Однак, внаслідок боротьби з боярською верхівкою, зазнали поразки, і у 1213 на княжому престолі у Галичі засів боярин Володислав Кормильчич, а після його вигнання, у 1214 правителі Угорщини та Польщі домовилися про поділ галицьких земель. В результаті довготривалої боротьби, яка закінчилась 1221, чужинців було вигнано і князем став Мстислав Удатний, який походив з дрібних київських князів, а до того князював у Новгороді. На роки його князювання (1221-1228) припадає участь галицьких і волинських полків у битві на Калці (1223). У 1228 Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королеві. В цей час, укріпившись на Волині, боротьбу за другу свою «напівбатьківщину» розпочинає Данило Романович Галицький. Але тільки в 1238 він остаточно оволодів Галичем, відновивши єдність Г.В. д. Наприкінці 1239 кордони держави значно розширюються. Саме тоді Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240. Після здобуття Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Г.В.д., завдавши їй важких втрат. Послаблення внаслідок цього, княжої влади спричинилося до початку міжусобиць. У внутрішні справи держави знову втручаються іноземці. Край цьому поклала битва під Ярославом, в якій 17.08. 1245 Данило та Василько Романовичі розгромили війська угорських і польських загарбників та загони бунтівних галицьких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена, а Данило став повним володарем Г.В.д. На цей час припадає період найвищого її піднесення. Зміцнюються кордони держави. Ще у 1238 Данило Романович розгромив німецьких рицарів під Дорогочином і тим надовго викинув їхні спроби завоювання руських земель. Перестали втручатися у справи князівства і польські князі. Було укладено мирний договір з Угорщиною. Внаслідок поїздки у Золоту Орду (1245-1246), хоча Данило Романович змушений був визнати зверхність хана, він добився підтвердження своїх справ на Г.В.д. У 2-й пол. 40-х р.р. 13 ст. зовнішньополітична діяльність князя була спрямована на утворення антимонгольської коаліції держав, яка однак з ряду причин не склалася і Данило Романович змушений був у 1254-1255 та 1259 самостійно вести воєнні дії з військами Золотої Орди. Одночасно він втрутився у боротьбу за Австрію та вів війни з литовськими князями. Вінцем політичної діяльності Данила Галицького було прийняття ним королівського титулу. Коронація відбулася у 1253 у м. Дорогочині. Помер цей найвидатніший галицько-волинський князь у 1264 і був похований у своїй новій столиці м. Холм.

Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269, а згодом його син Володимир 1269-1289) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301). Окремі незначні уділи мали і сини Данила Галицького — Мстислав (Луцьк) та Шварно (Холм з Дорогочином). Почався поступовий занепад Г.В.д. Від неї відходять окремі землі: турово-пінська, ятвязька. Деякою компенсацією було приєднання частини Закарпаття та деяких земель у Польщі.

На початку 14 ст. єдність Г.В.д. відновлюється. В цей час тут правив син Лева Даниловича, король Юрій I, головним здобутком якого було утворення у 1303 окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І Г.В.д. перейшла до його синів Андрія Юрієвича і Лева Юрієвича, які проводили активну зовнішню політику, виступаючи проти татар.

Останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340. Продовжував політику своїх попередників. Зумів врегулювати відносини з Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак, напруженими залишилися стосунки з Польщею та Угорщиною, які стали готувати спільний наступ на Г.В.д. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали незадоволення його політикою і у квітні 1340 його було отруєно у Володимирі Волинському.

Виразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Г.В.д. втрутились іноземці. Польський король Казимир III Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися у Галичині. Лише після декількох років правління боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1349) Г.В.д. перестає існувати, і у 1349 Казимир III захоплює Галичину, а згодом ще й Холмщину та Белзьку землю. Волинь, де правив князь Любарт Гедимінович, відійшла до Литовської держави.

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
e-Енциклопедія історії України: Галицько-Волинське князівство.
e-Енциклопедія історії України: КОРОЛІВСТВО РУСЬ.
Юридична Енциклопедія: Галицько-Волинське_князівство.
Вікіпедія: Галицько-Волинське_князівство.