Гадяцький трактат

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658 — угода, укладена між гетьманом України І. Виговським та польським урядом 16.9.1658 у м. Гадячі. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Г.д., і П. Тетеря, а польську — К. Беньовський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Г.д., Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення — Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам. Четвертий розділ Г.д. трактував питання освіти. У ньому говорилося, що Київська Колегія (див. Києво-Могилянська Колегія) отримує такі ж права, як і Краківський ун-т. Другу академію або університет мали заснувати в ін. місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, «скільки буде потрібно». В ході переговорів українські делегати домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського були включені ще Волинське, Белзьке і Подільське воєводства. Проте, в цьому і в деяких ін. питаннях польська сторона виявляла непоступливість, чим викликала незадоволення частини козацьких мас, настроєних проти польської влади. Умови Г.д. не задовольняли жодної з сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.

Повний текст договору.

Посилання на інші джерела на ту саму тему: