Богдан Хмельницький

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН (6л. 1595 — 27.7.1657) — визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648-57). Засновник Української гетьманської держави. Н. у родині українського шляхтича М. Хмельницького. Припускають, що місцем народження був хутір Суботів, неподалік від Чигирина. Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом продовжував навчання у Львівському (або Ярославському) єзуїтському колегіумі. Добре володів польською та латинською мовами, знав історію. Після 1618 вступив до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. У серпні 1620 X. разом з батьком вирушив до війська коронного гетьмана С. Жолкевського, яке готувалось до походу на Молдову. Брав участь у Цецорській битві 1620, в якій загинув його батько, а сам X. потрапив у полон. Перебуваючи у дворічному турецькому полоні в Стамбулі, добре оволодів турецькою мовою. Після повернення з неволі (можливо, був викуплений матір'ю або козаками) служив у Чигиринському полку. Припускають, що згодом X. брав участь у походах козаків проти татар та турків, а також у війні Речі Посполитої з Московською державою (1632-34). Був учасником козацького повстання під керівництвом Тараса Федоровича. У 1637 був учасником національно-визвольного повстання під проводом П. Павлюка. Після битви під Кумейками брав участь у козацькій раді під Боровицею як військовий писар Війська Запорозького. У 1638 X. — учасник козацького походу під проводом Я. Остряниці та Д. Гуні. Брав участь у козацькій раді в Києві, де його обрано до складу посольства, яке мало домагатися у короля пом'якшення умов прийнятої сеймом Речі Посполитої «Ординації 1638». У грудні 1638 X. обрано сотником Чигиринського полку. У 1639 знову побував у Вільно та Варшаві, де намагався добитися поступок від польського уряду. За деякими даними, в 1644 вів переговори у Варшаві з французьким послом Ніколасом де Брежі щодо умов найму на французьку службу 2600 запорозьких козаків. У квітні 1645 X. у складі посольства побував у Франції, де укладено угоду про наймання козаків, які згодом брали участь у воєнних діях проти іспанських Габсбургів під Дюнкерком. На поч. 1646 відбулася таємна зустріч X. з Владиславом IV Вазою, під час якої польський король обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тис. чол. та відновити права і вольності козацтва. У серед. 1640 років загострилися стосунки X. з представниками королівської адміністрації, зокрема з чигиринським старостою О. Конєцпольським та підстаростою Д. Чаплинським. Незважаючи на те, що король надав X. привілей на право володіння хутором Суботовим, навесні 1647 Д. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину X. Впродовж 1647 X. неодноразово звертався до О. Конецпольського та коронного гетьмана М. Потоцького з проханням припинити свавілля і повернути Суботів, але безрезультатно. Наприкінці травня 1647 виїхав до Варшави, де обговорював питання про організацію морського походу проти турків. На початку вересня 1647 коронний канцлер Єжи Оссолінський вручив X. гетьманські клейноди. У вересні-жовтні 1647 під проводом X. відбувалися таємні наради щодо організації антипольського повстання. У листопаді 1647 внаслідок доносу чигиринського осавула Р. Пешти X. був заарештований і лише з допомогою друзів йому вдалося звільнитися. У грудні 1647 X. з невеликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на Запорожжя. На острові Томаківка, наприкін. грудня 1647 — поч. січня 1648 під керівництвом X. створено табір. У січні 1648 X. відрядив посольство до кримського хана Іслам-Гірея III з проханням допомогти козакам у війні з Польщею. 25.1.1648 повсталі козаки здобули Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, де на поч. лютого 1648 на козацькій раді X. було обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародної національно-визвольної війни проти Польщі. На поч. 1648 X. уклав воєнно-політичний союз з Кримським ханством та відправив посольство до турецького султана Ібрагіма і до донських козаків. Навесні 1648 українська армія під командуванням X. завдала нищівних поразок польським військам у Жовтоводській битві 1648 і Корсунській битві 1648. Намагаючись широко розгорнути визвольне повстання, гетьман звернувся з універсалами до українського народу із закликом піднятися на боротьбу проти поневолювачів. Під час національно-визвольної війни гетьман особливу увагу приділяв питанням створення української армії та забезпечення її боєздатності. З цією метою він розробив і запровадив статут «Про устрій Війська Запорозького», видав мобілізаційні універсали до козацьких полків, займався питаннями матеріального забезпечення військ. Це дало можливість українській армії 23.9.1648 розгромити королівські війська у битві під Пилявцями і розпочати визвольний похід на західноукраїнські землі. За короткий час козацькі полки під командуванням X. зайняли міста Збараж, Броди, Старокостянтинів. 26.9.1648 розпочалася облога Львова, а вже у 5.10.1648 загони М. Кривоноса здобули Високий Замок. 16.10.1648, одержавши викуп від міста, українська армія вирушила в похід на Замостя. Після зняття облоги цього міста (14.11.1648) козацькі полки повернулися у Наддніпрянщину, і 17.12.1648 відбувся урочистий в'їзд X. до Києва. В цей час продовжувалися переговори X. з новим польським королем Яном II Казимиром і одночасно посольства були відправлені у Московське царство, Трансільванію та Кримське ханство. Невдоволені результатами воєнних дій та умовами укладеного перемир'я, обидві сторони готувалися до продовження військових дій. Наприкін. червня 1649 українські війська на чолі з Б. Хмельницьким розпочали облогу фортеці Збараж, для звільнення якої вирушила польська армія на чолі з Яном II Казимиром. Внаслідок переможної Зборівської битви 1649 X. уклав Зборівський мирний договір 1649 між Україною та Польщею, який передбачав обмеження території Української гетьманської держави землями Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, встановлював реєстр чисельністю 40 тис. чол., надавав амністію учасникам повстання, передбачав можливість повернення шляхти у свої маєтки тощо. Перерва у воєнних діях дала можливість гетьману зосередити зусилля на розбудові української державності: було встановлено козацький адміністративно-територіальний устрій, зміцнювалися кордони держави, впорядковувалися фінанси, активізувалася зовнішньополітична діяльність. У 1650 X. здійснив успішний похід на Молдову, внаслідок якого встановлено союзницькі відносини з молдовським господарем В. Лупулом.

Успіхи політики гетьмана та зміцнення могутності України розцінювалися у Варшаві як загроза інтересам Речі Посполитої, і вже наприкін. вересня 1650 польський уряд прийняв рішення продовжувати військові дії. На поч. лютого 1651 польське військо розпочало наступ на Брацлавщину, але протягом лютого-березня 1651 зазнало ряд поразок від полковника І. Богуна і було змушене відступити до Кам'янця. Перебуваючи у цей час на Волині, гетьман продовжував активно готуватися до війни. За його наказом проведено загальну мобілізацію. У червні 1651 відбулася Берестецька битва 1651, яка закінчилася поразкою війська X. Гетьман змушений підписати невигідний для України Білоцерківський мирний договір 1651, який обмежував територію Гетьманської держави Київським воєводством і зменшував козацький реєстр до 20 тис. чол. Умови миру викликали невдоволення козацтва, що призвело до відновлення воєнних дій навесні 1652. У травні 1652 українське військо під командуванням Б. Хмельницького розгромило 25-тисячну польську армію у Батозькій битві 1652. Протягом 1652-53 X. продовжував воєнні дії проти польських військ.

У складних військово-політичних умовах X. змушений був постійно шукати нових союзників для боротьби проти Польщі. Грабіжницька, зрадлива політика кримських ханів та пасивність Туреччини, з одного боку, непримиренність Речі Посполитої щодо Української держави — з другого, примусили X. укласти 8.1.1654 на раді у Переяславі військово-політичний союз між Гетьманщиною та Московським царством. Зважаючи на ряд непорозумінь і суперечок із керівником московського посольства Б. Бутурліним, X. відправив посольство до царя з вимогою підтвердити права і привілеї Війська Запорозького («21 стаття Б.Хмельницького»). 27.3.1654 у Москві були затверджені царем «Статті Богдана Хмельницького» (див. Березневі статті 1654), гетьману надіслано «жалувану» грамоту, що знаменувало укладення міждержавного договору між Україною та Росією. У 1655 відбувся спільний похід українсько-московських військ на Львів. У цей час дедалі більше загострювалися стосунки гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрішні справи України, порушуючи досягнуті домовленості. Занепокоєний зміною зовнішньополітичного курсу Москви, яка пішла на примирення з Польщею (див.Віленське перемир'я 1656), X. вирішив заручитися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 X. уклав договір з Трансільванією про взаємодопомогу, за яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на «всю Русь до Вісли». В цей же час X. активно налагоджував дипломатичні відносини зі шведським королем Карлом Х Густавом. Активізувалися й стосунки гетьмана з Молдовою, Валахією, Австрією і Бранденбургом. Проте раптова смерть гетьмана 27.7.1657 зупинила його величезну діяльність, спрямовану на об'єднання всіх українських етнічних земель і зміцнення суверенітету Української держави. X. похований 23.8.1657 в Іллінській церкві в Суботові.

Р. Шуст (Львів).