Стешенко Іван

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
(Перенаправлено з Іван Стешенко)
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ (псевд., І. Сердешний, І. Степура, І. Січовик, Світленко; 24.6.1873-30.7.1918) — громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець, письменник. Дійсний член НТШ з 1917. Н. у Полтаві. Закінчив Полтавську класичну гімназію. У 1892-96 навчався на історико-філологічному ф-ті Київського ун-ту. У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом літературно-мистецького гуртка «Плеяда». За сприяння О. Кониського видрукував у Львові українською мовою «Метаморфози» Овідія та власну поему «Мазепа» (1896). У 1896 С. разом з М. Коцюбинським, П. Тулуб, П. Тучапським, М. Ковалевським став засновником однієї з перших українських соціал-демократичних організацій. Після закінчення ун-ту працював лектором Фундуклеївської жіночої гімназії, але за політичну діяльність був заарештований і висланий з Києва. Згодом С. був обраний членом Київської старої громади, брав участь у роботі РУП, належав до Української демократичної партії, пізніше — УСДРП. Протягом 1897-1900 перебував на Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею. Досліджував творчість І. Котляревського, критично відредагував його поему «Енеїда». У 1898-1900 видав кілька спеціальних досліджень («Поэзия И. П. Котляревского», «И. П. Котляревский, автор украинской «Энеиды» та ін.). У 1899 і 1901 побачили світ збірки його поезій «Хуторні сонети» і «Степові мотиви». Через заборону викладацької діяльності працював в управлінні Південно-Західної залізниці, згодом — у Київській міській думі. У 1907 повернувся до викладацької роботи, викладав історію української та західноєвропейських літератур у Київській комерційній школі, на Вищих жіночих курсах, у Музично-драматичній школі М. Лисенка. У цей час С. опублікував ґрунтовні наукові розвідки («Історія української драми», 1908; «Украинские шестидесятники», 1908), досліджував творчість українських письменників О. Стороженка, М. Гоголя, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Старицького, М. Коцюбинського, П. Куліша. Уклав разом з дружиною О. Стешенко українсько-російський словник (1909). У 1908 був обраний секретарем, а згодом — товаришем голови Українського наукового товариства у Києві. У 1913-14 редагував педагогічний часопис «Сяйво», який видавали С. Русова, В. Прокопович та Д. Антонович. У 1915 С. очолював Тетянинську гімназію для біженців, в якій навчалися діти галичан, насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російською армією. У 1914-18 вийшли друком ґрунтовні дослідження творчості Т. Шевченка («Т. Шевченко яко великий митець слова», 1914; «До характеристики творчості Т. Шевченка», 1915; «Життя і твори Т. Шевченка», 1918 та ін.).

У 1917 С. виступив одним із організаторів Української Центральної Ради, керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу Малої Ради. У 1917-18 очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю Товариства поширення шкільної освіти в Україні. З червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. Пребуваючи на цій посаді, С. рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників і навчальних програм, організації українських гімназій (зокрема, з 39 відкритих у 1917 гімназій 25 були сільськими) та курсів українознавства. Після відставки кабінету В. Винниченка працював головним інструктором Міністерства освіти. У червні 1918 перебував у Полтаві, де був смертельно поранений невідомими злочинцями. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

В. Верстюк, Т. Осташко (Київ).

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Іван Стешенко.