Подорож патріарха Макарія

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 11:59, 14 квітня 2010, створена Victor Kubai (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

БУЛОС ІБН АЗ-ЗАІМ (ПАВЛО ХАЛЕБСЬКИЙ)

ПОДОРОЖ ПАТРІАРХА МАКАРІЯ[1]

(Уривки)

Переклав з арабської Ярема ПОЛОТНЮК (м. Львів)

Зміст

ПРО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ

Козаки — стійкі й завзяті на війні: вони ніколи не відступають і не тікають (з поля бою). Вони мають великий хист у влаштуванні табору чи таборів, якого вони навчилися за останні два роки в ляхів, перебуваючи спільно з ними. А ці (табори) є валами, насипаними з землі, які по-турецьки називають матаріс (і) їх насипають навколо (розташування) війська, щоб ніхто не напав на них зненацька.

В кожного з них є свій (окремий) табір, тобто яма в землі. Коли козаки стають (на ноги), вони стріляють з рушниць — випускають набій і тоді показуються, але коли вороги стріляють у них зі своїх рушниць, вони лежать у своїх окопах і жодна куля не влучає у них. (Таким чином) вони влучають, а в них не потрапляють.

Проте вони дуже мучаться і бідують і в походах задовольняються малим: крім черствого чорного хліба і води, вони нічого (іншого) не знають. Немає у них ні наметів, ні гарного одягу, ні чогось подібного, і в той же час вони дуже стійкі та завзяті.

ПРО ГРАМОТНІСТЬ НА УКРАЇНІ

Та ніщо нас так не здивувало, як врода маленьких хлопчаків і їхній спів від усього серця разом із дорослими. (Почавши) з цього міста та по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили в них гарний звичай, який привів нас у подив, а саме: усі вони, крім небагатьох, уміють читати і знають порядок молитов та (церковні) співи, навіть більшість їхніх жінок і дочок. При цьому священики навчають навіть дітей-сиріт і не залишають їх тинятися (вулицями) без знань, тому що сиріт і вдів у цьому краї козаків не злічити, бо, як ми помітили самі, з часу появи гетьмана Хмеля і досі (цей край) є у жахливих війнах.

ЛІСИ, МІСТА, СЕЛА І СТАВКИ

Цього дня й пізніше наша дорога прямувала весь час лісом із дубових та інших дерев. У дні (свого панування) ляхи були сильні лісами, бо вони потребували дерев для будівництва своїх фортець, міст та осель. Коли ж козаки заволоділи (краєм), вони розділили землі між собою і тепер увесь час працюють (у лісі): рубають його, випалюють корені та засівають (землю) зерном.

Кожен базар чи місто у країні козаків заселене людьми, особливо маленькими дітьми і, можливо, у кожному місті їхня кількість перевершує приблизно сорок-п'ятдесят тисяч душ, а то й більше. Ці діти, численніші від трави, усі вміють читати, навіть коли ці діти є сиротами, тому що в цьому краї є багато сиріт та вдів, чиїх чоловіків убито у безперервних війнах. Однак у них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей ще маленькими, тому вони набагато численніші, ніж небесні зірки та морський пісок.

Біля кожного містечка чи села неодмінно є великий став, наповнений водами дощів або текучих рік, і називається він халістау — (тобто приміщення для риб). Посеред нього є гребля з дерева, а на ній в'язанки з гілок, покриті гноєм і соломою, і в греблі внизу є канали, де вода, що тече, обертає (колеса) млинів. Таким чином вони мають одночасно воду, рибу, млини і нічого (більше) не потребують. І все це неодмінно є на кожному базарі чи в маленькому селі.

А щодо пристроїв, які в них є для обертання (коліс) млинів, то вони дуже дивовижні. Ми самі бачили млин, в якому обертає (колесо) пригорща води.

Знай же, що почавши від землі волохів, молдаванів, козаків і аж до землі московитів, усі дороги тягнуться серединою міст і сіл, і мандрівник, (що) входить в одні ворота, виходить з інших. А щодо (різних) потаємних доріг поза містами, то їх (тут) не існує узагалі — це є великий порядок.

МІСТА ТА МІСТЕЧКА, ЇХНІ
УКРІПЛЕННЯ, ТАТАРСЬКІ
НАСКОКИ

Усі ці «базари» близько один від одного і так по всьому краю козаків. О, що це за благословенний край! Не пройдеш (навіть віддалі) як від Халеба до Хан Тумана[2], щоб не проминути по дорозі десять чи п'ять містечок. Це є так на великих дорогах, а щодо тих (доріг), які є направо і наліво (від них), то там поселень без ліку! Кожне місто обов'язково має три стіни з дерева, які 120 (підтримуються) у порядку. Зовнішня є зв'язана з окремих частин, щоб (місто) не могла атакувати кіннота; дві інші, між якими є рови, стоять усередині. (В місті) неодмінно є фортеця (або цитадель.  — Я. П.) з гарматами — на випадок, коли вони (жителі міста.  — Я. П.) будуть переможені ворогами і ті заатакують їх, (прорвавши) три стіни, то (жителі) ввійдуть у фортецю й будуть боронитися у ній. Щодо великого ставу з водою, то він лежить біля (оборонної) стіни (міста), неначе великий рів, і дорога через нього проходить над ним по вузькому мосту. Коли настає небезпека, то міст знищують. Тому жителі (міста) не бояться ворогів.

Більшість цих укріплень — узагалі всі вони — були збудовані зі страху перед татарами, бо ті приходять у цей край несподівано, адже звичай такий їх: коли вони вирушають зі свого краю, то не дають ніяких відомостей своєму військові, де вони йдуть, щоб чутка (про це) не поширювалася. А долають вони п'яти-шестиденний перехід[3] за один день, їдучи на конях верхи. Кожен із них має з собою четверо-п'ятеро коней, і коли один румак із них змучиться, верхівець сідає на другого. Так вони проходять дорогу завдовжки в один місяць, ховаючись по горах та у степах, а вночі несподівано нападають і (відразу ж) тікають, тому що в них зовсім немає сили для війни. Такі їхні дії у цьому краї.

НАСЕЛЕННЯ, СВІЙСЬКІ
ТВАРИНИ, СВИНІ ТА
ПТАСТВО

Нехай благословен буде творець! Що ж іще сказати нам про цей благословенний народ?! Сотні тисяч із них було вбито в походах, татари тисячами позабирали їх у неволю; чума[4], якої вони (раніше) не знали, з'явилася у них за останні два роки і забрала сотні тисяч їх у сади блаженства[5]. І, незважаючи на це, вони багаточисельні, як мурашки, численніші за зорі. Часом (вдається), що одна жінка у них заходить в тяж і народжує по три-чотири рази на рік і кожного разу повиває по троє-четверо немовлят. Однак найбільш правильним, як нам говорили, є те, що вода того краю не залишає жодної жінки безплідною, і це справа очевидна, для кожного достовірна і випробувана.

Щодо інших свійських тварин та худоби, то ти б (читачу) побачив у будинку (кожного) чоловіка, нехай благословен буде Творець, (по) десять видів тварин: по-перше, коней, по-друге, корів, по-третє, овець, по-четверте, кіз, що (стрункі), неначе газелі, по-п'яте, свиней, по-шосте, курей, по-сьоме, гусей, по-восьме, качок, по-дев'яте, індиків, яких у декого є дуже багато, голубів, по-десяте, для яких є місця на дахах їхніх будинків, і (нарешті) собак. Та ніщо так нас не здивувало, як різні види свиней — найневірогідніших кольорів та мастей. Вони були чорні, білі, руді, русяві, жовті та синюваті, потім чорні з білими цятками, синюваті з рудими цятками, деякі з них (зовсім) рябі, деякі смугасті найрізноманітніших видів. Ми не могли ніяк втримати навіть одне з них, тому, що, поза всякими сумнівами, у них сиділи чорти: вони вислизали, як ртуть, і їхні голоси (ще) далеко лунали.

Щодо льох, то вони поросяться по три рази на рік, і коли вони родять уперше в житті, то приносять цілих одинадцятеро поросят, удруге -(уже) дев'ятеро поросят, утретє — семеро, четвертий раз — п'ятеро, п'ятий раз — трьох, шостий житті — одне, я маю на увазі одне-єдине, а тоді льоха вже зовсім не вагітніє і стає безплідною, (здатною лише на забій), але вони ріжуть тільки кнурів, а льох залишають, і у них окремі пастухи (до свиней.  — Я. П.).

А щодо курей, гусей і качок, то кожен рід у них (тримається) окремо. Щодо різновидів посівів, то вони є дивовижні;-численні й найрізноманітнішого виду. Ми (ще) згадаємо їх у відповідному місці.

КАРТИНА ЗУСТРІЧІ НАШОГО
ВЛАДИКИ ПАТРІАРХА З
ГЕТЬМАНОМ ЗЕНОБІУСОМ
ХМЕЛЕМ ТА ІНШІ ВІДОМОСТІ
ПРО ЦЕ, ОПИСАНІ ДОКЛАДНО
Й ПОВНІСТЮ

Щодо гетьмана Хміля, то він стояв зі своїми полками за цим містом[6], а тому вони послали йому звістку (про приїзд патріарха) і в середу рано-вранці прийшла звістка, що він сам їде привітати нашого владику патріарха. Ми повиходили з наших помешкань зустріти його (уже) надворі, бо тут була дорога, що вела у фортецю, і вони скоро приготували (гетьманові) у ній приміщення.

Потім він (гетьман.  — Я. П.) наблизився до міської брами з численним почтом. Ніхто б (навіть) не впізнав його, щоб відрізнити від інших, бо всі вони були в дорогих шатах і з дорогою зброєю, а щодо нього, то ній був у простому, короткому одязі з малокоштовною зброєю.

Коли побачив нашого владику патріарха ще здалеку, він зійшов з коня; інші, що були з ним, вчинили так само; підійшов до нього, вклонився йому та поцілував край його одежі (що тягнулися за ним) — раз, і вдруге,  — а потім хрест на його десниці. Наш владика патріарх поцілував його в голову.

Де ваші очі, князі Молдавії і Волощини? Де ваша велич і ваша пиха? Адже кожен із вас не є рівним по достоїнству навіть одному полковникові з тих, що йому підлеглі! Але Господь наш по справедливості й по правді обдарував та ощасливив його, не можучи зробити цього царям.

ДАРИ ПАТРІАРХА
ГЕТЬМАНОВІ
ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ

І він (гетьман Хмельницький. — Я. П.) розпитував про багато (різних) справ. Потому ми принесли йому дари на тацях, покритими, за їх звичаєм, скатертинами. А вони були такі: уламок каменя з кров'ю Господа нашого, помазаника (Христа) із святої Голгофи, посуд із свяченою міррою, шкатулка з мускусним милом, пахуче мило, халебське мило, шкатулка з цукерками, ладан, фініки, абрикоси, рис, посудина з кавовими зернятами, тобто кавою, тому що він (гетьман.  — Я. П.) є любителем кави, і китайська кориця (кассія). 121

ПОРТРЕТ
Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Цей Хміль є старим чоловіком, але він дуже щасливий благословенням Бога, а тому він є проводирем, що уважно вислуховує людей, не перебираючи ними, (і) всіма справами займається сам (особисто), він є помірний в їжі та питві, невибагливий до одягу, наслідуючи (своїм) життям найвеличнішого з царів Василя Македонянина[7], як про це розповідає історія. Кожен, хто побачить його, буде дивуватися йому, мовлячи: «Так ось який він є, той Хміль, про якого розголос і слава поширилися по всьому світу!» Як нас повідомили, у європейських країнах вже склали вірші та хвалебні оди на честь його походів, воєн за віру та завоювань. І якщо він з вигляду непоказний, то з ним є Бог, а це вже велика річ, адже Василь, господар Молдавії, був кремезний, суворий з лиця, показний, владний, слово його виконувалося (негайно), а він славився у цілому світі (своїми) маєтностями та багатством, однак усе це не принесло йому користі, бо він і в перших своїх війнах, і вдруге, і втретє вдавався до втечі. Яке (просте) ім'я твоє, о Хмелю, і яка (велика) слава твоя та діяння твої!

ПРО АДМІНІСТРАЦІЮ
ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО

Знай же, що в нього (гетьмана Хмельницькго.  — Я. П.) є вісімнадцять полковників, тобто пашів, і кожен з них урядує багатьма містами та фортецями, де жителів без ліку. А серед них четверо-п'ятеро, під владою яких є п'ятдесят-шістдесят містечок, а в них шістдесят, п'ятдесят, сорок тисяч війська на службі, і (навіть) найменший з них має під своєю владою двадцять містечок і менше (а війська в них є двадцять тисяч і менше). Всі ці війська збираються у Хмеля на час походу, (утворюючи) більше ніж п'ятсот тисяч вишколеного війська. Вони досконало оволоділи всім мистецтвом військових хитрощів різного роду.

Виявляється, що тепер у нього (гетьмана.  — Я. П.) близько сотні тисяч хоробрих юнаків-вершників, навчених верхової їзди та джигітування, тому що оці теперішні воїни були простими піданими-райятами[8] і не мали жодного військового досвіду. Поступово, однак, вони навчилися. Щодо юнаків, яких тут згадувано, то всі вони навчилися верхової їзди, відваги (на війні), стріляючи з рушниць та стрілами (уже) з дитинства.

Знай же, що всі оці воїни служать без утримання, але вони висівають зерна стільки, скільки (лише) їм заманеться, потому жнуть і зносять у свої домівки. І ніхто не бере з них ні десятини[9], ні чогось подібного; вони можуть робити все, що захочуть і що їм забажається. І таке ж становище всіх підданих-райятів країни козаків: вони не знають ні земельного податку, ні (інших) податей, ні десятини. Однак Хміль дає митникам на відкуп усі збори митниць на границях своєї країни з купців та податки з питейного меду, пива і горілки за сто тисяч (золотих) динарів у рік — і цього йому вистачає на видатки (протягом) цілого року. І більш він не бере нічого.

Ці відомості про Хмеля і козаків, як ми тут подали, докладні, достовірні і справджені багатьма розпитами. Я збирав їх з труднощами та тяжкою працею, переконуючись в їхній достовірності. Скільки ночей я не спав і писав, не турбуючись (про себе)!..

ПРО ЖИВОПИСЦІВ НА
УКРАЇНІ

Як ми вже згадували, я бачив багато картин, починаючи з Греції, і до цього краю і звідсіля до Московії, але ніде я не бачив зовсім чогось подібного, ні такого самого, тому що живописці козаків перейняли достоїнства і красоти зображення облич та кольорів одягу від європейських і лядських майстрів живопису і тепер вони малюють православні ікони, тому що вони вмілі і навчені. Вони досконало володіють винахідливістю у зображенні людських облич з повною достовірністю, як ми бачили це на портреті Теофана, патріарха Єрусалимського, та інших.

ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР,
СПРОБА ВИГОТОВЛЯТИ
ШОВК. ЗБРОЯ МОНАХІВ.
ПОЧЕТ МИТРОПОЛИТА
СИЛЬВЕСТРА КОСОВА.
ДЗВІНИЦІ МОНАСТИРЯ.
ГОДИННИК НА ДЗВІНИЦІ

А в цьому саду є абрикосові дерева. Щодо тутових дерев, то їх тут дуже багато. Нам розповідали, що попередній митрополит козаків[10] розводив на них шовкопрядів і одержував чудовий шовк. Щодо величезних горіхових дерев, то їх тут (також) дуже багато, а виноградної лози ще більше. Вино з неї темно-червоне, його розвозять із цього монастиря по всіх церквах землі козаків.

Знай же, що в кожному великому монастирі (з цих монастирів) та в митрополита козаків, у всіх його єпископів є служилі люди із високих достойників і кожен із них дорівнюється полковникові. Називають їх «слугами віри». Коли митрополит, єпископ чи архієпископ цього монастиря сідає у карету, вони їдуть верхи попереду і позаду нього на дорогих, гарних конях, у коштовному одязі та при повному дорогому озброєнні. Такий їхній звичай.

Знай же, що у всіх келіях — у митрополита, єпископа, архимандрита чи (простого) монаха — є величезна кількість коштовної зброї, що її й не злічити,  — я мав на увазі малі алжірські та черкеські рушниці, шаблюки, пістолі, луки, стріли та інше.

Щодо дзвіниць, які є за воротами великої церкви[11], то вони обидві (стоять) одна навпроти 122 другої, із заходу. Вони (обидві) високі, дерев'яні, одна (з них є) дуже висока і підйом на неї майже такий самий, як на мінарет Ісуса в Дамаску[12]. Вона надзвичайно велика, з багатьма комірчинами всередині. Навколо неї ведуть нагору кручені сходи і там (нагорі), на (дерев'яних) колодах висить п'ять великих і малих дзвонів. У ній в (окремій) комірці схований величезний залізний годинник, бій якого чути на дуже велику віддаль. Вій сповіщає кожну чверть години одним ударом у невеликий дзвін. Коли ж виповниться (ціла) година, годинник б'є чотири рази низьким тоном, потім б'є певне число годин у великий дзвін.

Тоді, того ж таки дня, було двадцять сьоме число місяця хазірана (червня), і до вечора годинник бив повністю двадцять чотири години, тому що день тривав сімнадцять з половиною годин, а ніч шість з половиною годин. На цій же дзвіниці на зовнішній стіні є круг сонячного годинника. На зовнішній стіні кам'яної дзвіниці церкви Пресвятої трійці, про яку ми вже згадували, є другий годинник, прикріплений до стіни, і коли великий годинник (на дзвіниці Успенського собору.  — Я. П.) проб'є 24-ту годину ночі, то цей годинник б'є багато разів у залізну плиту, (яка звучить) високим звуком, щоб ті, які перебувають поза монастирем, ввійшли (в нього) і замкнули (його браму).

Щодо другої вежі, яка (стоїть) навпроти, то вона нижча за першу, бо в ній висить величезний, дуже потужний дзвін. Ми ще не бачили більшого за нього: за розмірами він є з малий намет, а вага його становить близько п'ятдесяти халебських кинтарів[13].

ДРУКАРНЯ ПЕЧЕРСЬКОГО
МОНАСТИРЯ

Поблизу великої церкви є чудова знаменита друкарня цього краю, і всі їхні церковні книги (виходять) з неї прекрасним друком, різних форм та кольорів, а також картини на великих аркушах: (різні) дива країн, ікони святих, розумні дослідження та інше. Ми надрукували в ній за звичаєм патріархів гарні сінхорітікони[14] червоними літерами з іменами нашого владики патріарха, а саме з його ім'ям їхньою мовою, а потім із зображенням святого апостола Петра, і (зробили) це трьох гатунків: у повний аркуш для ясновельможних, середні для простого люду і малесенькі для жіноцтва.

ОПИС МІСТА КИЄВА,
ЯКЕ КОЗАКИ ПРИКРАСИЛИ,
ПОБУДУВАВШИ
ЦЕРКВИ ТА МОНАСТИРІ

Знай же, що на цьому місці було старовинне місто Київ, і досі (тут) видно його ворота, сліди земляних валів та ровів. Ще й досі залишилися в ньому величезні ворота з кам'яною вежею, які називають Золотими воротами, тому що вони (колись) були покриті золотом. Аж потім їх спалили татари — коли несподівано напали на місто й запалили його. Місто було дуже велике й гарне. Печерський монастир (і тоді) був поза його мурами, а ця церква Святої Софії разом із монастирем Святого Михайла, що навпроти неї. купол якої й досі покритий золотом, стояла посередині міста. Навколо них було багато величезних церков, тому що воно (місто Київ.  — Я. П.) у давнину було столицею царства цих країв, як вони самі повідомили нас (про це).

КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ,
ЗАЛИШКИ СТАРОДАВНЬОГО
МІСТА, БАГАТСТВА КИЄВА

Потім ми були присутні на обіді, пізніше побували у трапезній і милувалися маленькими садами монастиря та вежею з куполами над, брамою, після чого подалися до Святої Софії, Стіни фортеці та її рови поблизу цього монастиря та воріт Святої Софії. Фортецю (тут) недавно збудував опікуваний Богом цар Олексій і укріпив її дерев'яними стінами, ровами та міцними вежами. А в московитів є ясні уми, подібно до європейців (можливо, й «французів».  — Я. П.), тому що вони винайшли пристрої для захисту цієї фортеці — такі, яких ми не бачили (навіть) в їхній країні.

Ці московити зробили навколо рову колоди з дерева, неначе довгі, дуже великі осі зрошувальніних коліс (тобто норій.  — Я. П.) і поприв'язували до них палі з дерева, загострені, неначе кинджали чи списи, які виступають ізсередини — із чотирьох сторін — у вигляді хреста, неначе корби криниць у нас. І вони зробили так, що ті колоди простягнені над землею у два яруси, приблизно на (висоті) півтора (людського) зросту. Якщо ворог нападе на них, то в нього не буде дороги (у фортецю) ні по землі, ні над землею. А якщо він (ворог.  — Я. П.) зависне на верхніх колодах, то він загине на них або впаде на загострені нижні палі, які ввійдуть у його тіло та органи (тіла) і могила стане йому пристановищем. Щодо мостів при воротах цього міста та фортеці, то вони підіймають їх ланцюгами, а скрізь під землею довкола них (тобто навколо воріт і мостів.  — Я. П.) є підземні ходи, заповнені величезною кількістю пороху. На підвищенні (біля) кожних воріт висить великий дзвін. Якщо десь щось лучиться, то вони б'ють у нього, щоб про це знали всі, хто є у фортеці. І так само у всіх фортецях московитів. У цій фортеці багато гармат, одні над другими: одні вгорі, другі внизу. І є у цій фортеці два воєводи, уповноважені царя, а в них — шістдесят тисяч війська. Частина людей з них удень стоїть на ногах із рушницями, частина вночі.

І ось до цього міста (до самої фортеці. — Я. П.) простягалося старовинне місто Київ. Коли його перемогли вороги, то (з часом) воно перетворилося на руїну, а мешканці перенесли його в долину — нижче, на рівнину, на берег великої ріки Дніпра. Шлях до нього такий: ти входиш в одну браму фортеці і виходиш в другу, потім з'їжджаєш великим вузьким схилом, дорога якого дуже тісна — вона дозволяє проїхати з труднощами (тільки) одному коневі з возом, щоб спуститися в місто, бо фортеця, яку вони тепер збудували наново, стоїть на вершині гори, а з неї видно все місто, що лежить внизу (під нею).

Цього дня до нас прийшов один воєвода на поклін до владики нашого патріарха і привітав його. Повертаємося (до нашої розповіді). Тепер (від старого Києва) залишилася Свята Софія 123 і цей монастир[15]. А вони збудували навколо них (інші) монастирі та укріпили їх. Після того це місто було зруйновано, тому що всі міста цього краю (збудовані) з дерева, і коли горять, то вони щезають без сліду і не залишається (нічого), крім кам'яних будівель.

Знай же, що старійшин міст чи сіл у цій країні називають старостами.

Пізніше (вони) розповіли нам, що від Печерського монастиря та тих, що його оточують. Святої Софії і зруйнованих церков навколо неї, потім кам'яних церков, які тепер є (всередині) у фортеці, зруйнованих і побудованих (наново) і (аж) до Києва та околиць навколо нього — усього (набереться) приблизно близько сотні церков та монастирів.

У вівторок, третього тамуза (липня.  — Я. П.) ми попрощалися з митрополитом[16] і спустилися у місто Київ, після того як митрополит послав туди ще заздалегідь звістку, і вони несподівано приготували для нас велике приміщення. Пізніше він послав попереду нас, за своїм звичаєм, гурт своїх (людей) — вельмож і вищих службових осіб на конях і при зброї.

Коли ми спустилися у місто, назустріч нам вийшло багато священиків і дияконів у своїх шатах, з корогвами та свічками. Вони ввели нас у велику — посеред ринку — кам'яну церкву з п'ятьма куполами, розміщеними у вигляді хреста, названу по імені Успення Пресвятої Богородиці. Потім вони подалися поперед нас у велике приміщення, де ми й зупинилися.

У цьому місті є багато знатних та ясновельможних панів та багатіїв і оці вельможі Києва також (носять) у руках товсті бамбукові та інші палиці.

Тоді нам стали привозити питний мед та пиво у великих бочках на підводах. Щодо горілки, то її тут багато. Хліб (нам привозили) химлями[17], а рибу кинтарами[18], тому що в них цього дуже багато. (Риба) навдивовижу дешева, її удосталь — різних гатунків і видів, адже величезна ріка Дніпро, як ми вже згадували, є близько (від них) і по ній ходять численні кораблі. Щодо роду кораблів, які ходять по цій ріці, то вони величезні: ми виміряли довжину (такого) судна від одного кінця до другого, (яке) було із суцільного кусня дерева, (що становить) близько ста п'ятдесяти шібрів[19]. А на (цій ріці) багато суден завдовжки в десять зіра (ліктів)[20], видовбаних з (одного) великого кусня дерева. І ними (цими кораблями.  — Я. П.) ходять аж до Чорного моря, як ми вже це згадували.

Щодо будинків цього міста, то вони величезні, високі, з дерева, обтесані ізсередини і ззовні, і при кожному будинку, неначе при палаці, є великий сад, де є усі плодові дерева, які (лише) у них існують.

[....]

А купці привозять сюди оливкову олію, оливки, мигдаль, рис, родзинки, смокву, тютюн, червоний сап'ян, шафран, прянощі, перські матерії та бавовняні тканини у великій кількості з турецьких земель, (що є) на віддалі сорока днів дороги (звідсіля). Однак усе це (тут) дуже дороге, їхні жінки, які продають на гарних ринках міста в чудових крамницях, мають всі необхідні тканини, соболів та інше. Вони ошатно вдягнені, причепурені, зайняті своїми справами і ніхто не приглядається до них непристойними поглядами.

[....]

А в цьому місті серед козацьких живописців багато вдатних майстрів, в яких є велика винахідливість розуму як у розумінні дуже правдоподібного зображення людей, так і у витонченому й досконалому зображенні всіх страждань Господніх, як про це буде сказано (далі).

ОРАННЯ ВОЛАМИ.
ВИДИ ПОСІВІВ

...адже ми бачили, що в Молдавії, Волощині та краю козаків жителі орють на п'яти-шести парах биків одночасно при п'яти-шести погоничах, а це дуже великі муки й клопоти, (бо) неодмінно потрібні колеса. І (тут) так само, як ми це вже бачили, у цій країні московитів вирубують ліси та очищають землі від великої кількості пеньків, обробляють та засівають їх.

А щодо посівів у цій країні, то вони є найрізноманітніших видів. Однак найдавніше те, що (деякі з них) сіють у цих краях (почавши) від цих днів: залишають у землі до дев'яти місяців — до того часу, коли розтане сніг (та лід), тобто до кінця березня.

Першою є пшениця. Вона двох видів: один (має) колос з остюками, а в другого колос зовсім без остюків. Ця пшениця має велику силу: в цих землях її висота сягає близько трьох зіра (ліктів) і висівають її дуже пізно, тобто сіють літній посів. Ми були там у кінці тамуза (червня.  —Я. П.), то вона ще (навіть) не колосилася, а була зелена, як смарагд, і це через велику кількість дощів, які не припиняються (навіть) у дні літа. Потім (йде) другий посів, назва якого жито, схожий виглядом на пшеницю. Ми називаємо його бур'яном, який ті, що просівають (пшеницю), відсівають його від дрібної пшениці, що росте у степах. Хліб із жита в них чорний, і вони люблять його більше, ніж білий. Коли воєводи присилали нашому владиці патріарху дари, то спершу вони подавали цей чорний хліб, тому що він у них дуже в пошані, і (тільки) після цього білий. А оці посіви жита дуже високі, майже такі, як посіви пшениці — близько трьох зіра (ліктів) висоти, так що в ній сховається вершник. А у країні козаків, нехай благословен буде Творець, цього посіву дуже багато: ми їхали полями жита близько двох-трьох годин, які за довжиною і шириною (були) подібні до моря.

Це жито вони мелять грубим помолом, вимочують у воді і викурюють з нього горілку (разом) із квітами рослини, що називається хміль, бо вони роблять горілку дуже гострою. Тому горілка у країні козаків дешева і її багато, як води. Щодо цієї країни московитів, то (тут) горілка дуже дорога. Відро горілки, їхньою мовою «мідра»[21], або десять окк[22], вони продають за один (золотий) динар, а то й більше.

Третій посів — ячмінь, четвертий — шуфан[23] (?), його є дуже багато, і він іде на корм домашній худобі, тому що (від нього) вона стає сильнішою і гладшою і він їй не шкодить, як ячмінь. П'ятий посів — це «мазарі»[24] по-їхньому, він 124 схожий на луговий горошок (або посівну чіну — Я. П.). Його варять замість сочевиці. О, скільки ми його з'їли без олії (просто) як ліки (від) болю у животі.

Шостий посів — це просо. Його дуже багато і плоди його ростуть качанами, як у кукурудзи. Сьомий посів — це ніби кущі трави з численними червоними гілочками. Квіти його дуже рясні, білі, і його називають по-руськи[25] гречкою, її плоди схожі на зерна проса, але вона біла, м'яка і використовують її для начинок замість рису, тому що вони (козаки) сприймають рис з відразою. Восьмий посів — його квіти жовті, схожі на квіти ріпи. Листя його варять в окропі і їдять. Дев'ятий посів має сині квіти, а плоди його — чорні зерна. Його підмішують до пшениці, мелять (разом' з нею) і квіти при випіканні хліба надають йому солодкого смаку та білого кольору, а його назва по-волоськи «лякіна», а по-грецьки «гоггілі»[26]. Десятий посів — це коноплі, і насіння у них (дуже) багато. З плодів коноплі добувають олію, а також виготовляють (з них) полотняну пряжу для сорочок, потім — мотузки.

Одинадцятий посів — льон. Його дуже багато. Квіти в нього сині. Його використовують для виготовлення сорочок: (спершу) його вибілюють і виготовляють з нього одяг. Цим займаються жінки. В цій країні московитів він дуже гарний, надзвичайно дешевий і довго носиться. А дванадцятий посів — це (таке) просо[27], яке в нас сіють між огірками, і вони використовують його для виготовлення бузи[28] — після підсмаження — і виходить прекрасна, дуже смачна буза, точнісінько як молоко, особливо в землі козаків. Його називають по-грецьки «арабіко сітарі», тобто «арабська пшениця».

Бачив би ти, о (читачу), що в них в кінці літа дні схожі на весняні свята Благовіщенні в нас: поля сухого жовтого жита чи поля спілої пшениці, великі поля білих квітів, поля жовтих квітів і всякі інші — (справжня) насолода для тих, хто дивиться!

Знай же, що бобів, турецького (або єгипетського.  — Я. П.) гороху та сочевиці вони в цьому краю зовсім не знають!

ЯРМАРОК В ПРИЛУКАХ

І козаки почали везти нас на підводах з міста в місто, доки ми не прибули до Прилук. (Звідтіля) вийшов пішки назустріч нам полковник, який там перебував. Ми зупинилися у своєму попередньому приміщенні[29] і прибули на ярмарок у день святого Івана Хрестителя. Там було багато грецьких купців з краю Румелії[30] і з краю Караманії[31], які привезли туди бавовняні тканини, муслін, перські тканини, білі шерстяні габи та інше, тому що в цій країні козаків ярмарок не припиняється. Протягом кожного дня у році, у кожне свято і в будь-яку пору року неодмінно буває ярмарок в якомусь місті, як це було заведено ще з часів ляхів.

МІСТА ТА СЕЛА,
СПУСТОШЕНІ 1655 Р.
ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ
ТА ЇХ СОЮЗНИКАМИ —
КРИМСЬКИМИ ОРДИНЦЯМИ

І ми проїхали через ті села, які ляхи спалили разом із татарами в минулому році, і обезлюдніли від жителів їх. Тому (всі) ці дороги дуже страшні. Особливо (небезпечно) було на віддалі одного дня дороги, перш ніж доїхати до ріки Дністра, тому що вона є крайньою межею границі[32]. В цьому (місці) багато молдавських та інших розбійників.


  • Дзвін, 1990, №9, с. 119-124.

  1. Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за журналом Дзвін, 1990, №9, с. 119-124.
  2. Хан Туман — невеличке селище поблизу Халеба. Тепер на місці караван-сараю руїни. Від Халеба до Хан Тумана не більше одинадцяти кілометрів.
  3. Ще давніше араби вимірювали довжину дороги так званими денними переходами.
  4. Павло називає епідемії словом «таун», що справді означає чуму, однак ми тепер не можемо достеменно стверджувати, що це була епідемія чуми, бо ніде не описано перебіг хвороби. З такою ж вірогідністю це могла бути холера, моровиця і навіть дизентерія, бо в середньовіччі ці епідемії, як звичайно, були супутниками довгих і затяжних воєн.
  5. Метафорична назва раю.
  6. Мова йде про місто Богуслав.
  7. Василь Македонянин (правив у 867—886 рр.)  — візантійський імператор, засновник Македонської династії, за походженням селянин з-під Андріанополя, вбивця кесаря Варди, а потім і свого соправителя Михайла III. За свого панування реставрував багато старих церков, звів чимало нових, дбав про збагачення церкви, через шо й православна церква ідеалізує цього безпринципного інтригана, садиста, деспота і вбивцю.
  8. В оригіналі вжито просто слово «райя», що по-арабськн означає «стадо», переосмислено — «паства — парафія — приход; піддані, населення». В Османській імперії цим терміном називалися піддані, які не мали права служити у війську. Павло хоче сказати, що під час визвольної війни 1648—1654 років звичайні селяни, які ніколи не брали зброї до рук, зробилися вправними й досвідченими воїнами.
  9. По-арабськи «ушр» — «десятина» — у мусульманських країнах податок із мусульман, який теоретично йде на потреби мусульманської громади. На практиці ушр уже давно зробився одним із видів державного податку.
  10. Павло має на увазі Петра Симеоновича Могилу (1596 — 1647 рр.), який з 1632 р. був Київським і Галицьким митрополитом.
  11. Мова йде про Успенський собор Печерського монастиря.
  12. Павло має на увазі мінарет Ісуса при мечеті Омейядів у Дамаску, висота якого приблизно 80 метрів.
  13. Халебський кинтар дорівнює 228 кг, а 50 халебських кинтарів дорівнювали б 11 тонн 400 кг. Знову типовий приклад східної гіперболізації.
  14. Цим словом грецького походження Павло називає грамоти про очищення від гріхів.
  15. Мається на увазі Михайлівський монастир.
  16. Сильвестром Косовом.
  17. Химль — міра ваги. В тогочасній Сірії 1 химль становив 180 турецьких окк, тобто більше 230 кг.
  18. Кинтар — міра ваги. Халебський кинтар становив біля 228 кг.
  19. Шібр — арабська міра довжини, приблизно 22,5 см.
  20. Зіра — міра довжини. В Халебі становила приблизно 67,98 см .
  21. Саме так Павло написав по-російськи слово «ведро».
  22. Окка — міра ваги, дорівнює 400 драхмам, тобто приблизно 1,248 кг.
  23. Це слово нам невідоме, можливо, мова йде про овес.
  24. Цієї назви не можна ідентифікувати .
  25. Павло називає Україну «землею русів або козаків», Росію — «землею московитів», а тому слова «по-руськи» слід розуміти як «по-українськи».
  26. 3 грецької назви можна зробити висновок, іщо мова йде про ріпу.
  27. Пишучи про шостий посів, Павло вже згадував просо. Говорячи про дванадцятий посів, він знову називає просо, при чому для його визначення вживає одне й те ж слово «духи». Можливо, що я другому випадку мова йде про якусь іншу культуру, схожу на просо.
  28. Буза (тур) — напій з проса, вид браги. Очевидно, Павло має на увазі просто брагу, бо бузи ні на Україні, ні в Росії тоді не виготовляли.
  29. Тобто там, де вони зупинялися в 1654 році, ідучи в Москву.
  30. Румелія — це слово Павло пише з помилками: по-турецьки дослівно «рум елі». Означає «країна ромеів» (візантійців), тобто європейська частина тогочасної Туреччини.
  31. Караманія — точніше Караман — Давня Кілікія, турецька провінція у Малій Азії.
  32. Слово «границя» Павло пише перекручено по-грецьки арабськими літерами. Мова йде про границю між Україною (територією Війська Запорізького) і Молдавією. Влітку 1656 року тут вже не було чудових, впорядкованих сіл і містечок, а руїни та згарища, серед яких снували різні ватаги розбійників та мародерів.