Білецький-Носенко П. Словник української мови

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 10:53, 10 серпня 2011, створена Victor Kubai (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

СЛОВАРЬ

МАЛОРОССІЙСКАГО, ИЛИ ЮГО-ВОСТОЧНОРУССКАГО
ЯЗЫКА; ФИЛОЛОГИЧЕСКІЙ, ЭТИМОЛОГИЧЕСКІЙ, СЪ
ПОКАЗАНІЕМЪ ЧАСТЕЙ РѢЧИ, ОКОНЧАТЕЛЬНЫХЪ
КОРНЕЙ СЛОВЪ, ИДІОТИЗМОВЪ, МЕТАПЛАЗМОВЪ,
СО СВОДОМЬ СИНОНИМОВЪ, СЪ ПОСЛОВИЦАМИ И ПО-
ГОВОРКАМИ, СОСТАВЛЕННЫЙ ПО ПРОИЗНОШЕНІЮ,
КАКИМЪ ГОВОРЯТЪ ВЪ МАЛОЙ И ЮЖНОЙ РОССІИ,
ПАВЛОМЪ БЕЛЕЦКИМЪ-НОСЕНКОМЪ, ЧЛЕНОМЪ
ДВУХЪ ИМПЕРАТОРСКИХЪ РОССІЙСКИХЪ
УЧЕНЫХЪ ОБЩЕСТВЪ

«Словарь малороссийского или юго-восточного русского языка, филологический, этимологический с показанием частей языка, окончательных корней слов, метаплаомов, идиоматизмов, со сводом гипонимов с пословицами и поговорками, составленный по произношению, как говорят и Малой России и Южной России». 1840-1842, 347 арк. Ін-т літератури НАН України.

Публ.

Білецький-Носенко П. Словник української мови / АН УРСР. Ін-т мовознавства їм. О. О. Потебні; Підготував до видання /В.В.Німчук; Відп. ред. К. К. Цілуйко. — Київ: Наук. думка, 1966. 419 с.

DJVU файл з текстовим шаром та навігацією


Рецензії

Німчук В.В. Перший великий словник української мови Павла Білецького-Носенка.

Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961

«СЛОВАРЬ МАЛОРОССИЙСКОГО ИЛИ ЮГО-ВОСТОЧНОГО РУССКОГО ЯЗЫКА ...» П. БІЛЕЦЬКОГО-НОСЕНКА

У І половині XIX ст. під впливом російських учених у галузі української лексикографії досить активно працював П. Білецький-Носенко. В 1817 р. він послав у Харківський університет реферат, в якому коментував історію слів кіл, вовкулака, леміш; у 1832 р. він же упорядкував «Словарь герменевтический, лингвистико-исторический, географический, с изъяснением истинного смысла слов застарелых, вышедших из употребления, находящихся в летописях российских».

Але найбільшою лексикографічною працею П. Білецького-Носенка був «Словарь малороссийского или юго-восточного русского языка, филологический, этимологический, с показанием частей речи, окончательных корней слов, метаплазмов, идиоматизмов, со сводом синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, как говорят в Малой России и Южной России», приблизно на 20 тисяч слів.

У передмові до словника П. Білецький-Носенко так схарактеризував свій словник і його мету:

«Я не вносил в мой словарь тех слов, которые принадлежат без всякого различия языку великорусскому и малорусскому, а только те, которые или совершенно отличны, или разнятся произношением обитателей полтавской губернии и прикосновенных к ней киевской, волынской, подольской, южной части черниговской, екатеринославской, харьковской и проч., как потомков древних Полян и Угличей. Вот причина, почему словарь мой содержит в себе только несколько десятков тысяч слов»[1].

Проаналізувати цей словник ми не маємо змоги, бо в свій час він не був надрукований, а рукопис його поки що не розшукано. А доля цього словника була така. Приблизно одночасно із словником П. Білецький-Носенко написав і «Граматику малороссийского наречия». І словник, і граматику П. Білецький-Носенко вирішив видати з присвятою міністрові освіти. В 1844 р. рукописи цих обох праць і були надіслані в Петербург міністрові освіти. Міністр освіти в свою чергу надіслав одержані рукописи Словника і Граматики в Академію наук на рецензію. Але в Академії наук не виявилося знавця української мови, який би міг прорецензувати праці П. Білецького-Носенка, і вони були надіслані в тому ж 1844 р. до Києва на рецензію М. О. Максимовичу. М. О. Максимович уважно ознайомився з обома працями П. Білецького-Носенка і в 1845 р. написав «Мнение о Словаре и Грамматике Южнорусского языка, составленных г. Белецким-Носенко».

Витяги із рецензії М. О.. Максимовича, які стосуються безпосередньо словника:

«Рассмотрев подробно сии два сочинения г. Носенка, я нашел, что они имеют несомненные достоинства и заслуживают быть изданными в свет, особенно Словарь — как, по богатству материалов и наблюдений, ведущих к познанию Южнорусского языка, так и по той пользе, какую приведение в известность сего языка может доставить окончательной обработке Русского Словаря и Русской Грамматики. Но чтобы труды г. Носенко с первого издания были возможно более соответственны цели своей и современному требованию филологии, можно бы предложить почтенному автору сделать в них некоторые улучшения. Таковыми, по моему мнению, могли б быть следующие:

Чтобы полезным сочинениям г. Носенка быть безопаснее от притязаний критики и свободнее от ошибок, можно бы опустить все предуведомление о языке Малороссийском, находящееся в Словаре. Там много есть, с чем нельзя согласиться, по крайней мере безусловно; например, что язык Южнорусский есть церковнославянский, измененный и исковерканный в Запорожьи после нашествия Татарского и уже в этом виде распространившийся по всея Южной Руси, что приказки Гребенки не уступают басням Лафонтена и Крылова и т. д. Самая защита Южнорусского языка от противников его едва ли достигает своей цели, да кажется и вовсе не нужна: стоит ли возражения всякое сквернословие журнальное.

Слова, заимствованные из письменного Западно-русского языка, в Словаре надо бы отличить как-нибудь от тех, которые принадлежат народному языку Южнорусскому.

Окончательные слоги[2] поставлены в Словарь наравне с собственно так называемыми коренными и производными словами: не лучше ли отделить их и поставить особо в том прибавлении, которое находится в Словаре (с. 381)? Тогда окончательные слоги и сами были бы виднее, и не заслоняли бы собою прочих слов, составляющих собственнейшее достояние словаря»[3].

П. Білецький-Носенко, одержавши рецензію М. О. Максимовича, з більшістю його зауважень не погодився, заявивши, що «Я почел бы себя счастливым,, если бы мои сочинения были изданы как они есть»[4]. Щодо останнього і найважливішого зауваження М. О. Максимовича про місце «окончательных слогов», то П. Білецький-Носенко заявив:

«Окончательные слоги (или как я их назвал: окончательными корнями слов) я поставил между полными словами, для удобнейшего нахождения их, по азбучному порядку, и кажется мне, я отметил их особливым шрифтом, а потому они не могут быть помешательством. Если приняться опять их всех выместить из Словаря, для того, чтобы они были только виднее, переписывать наново весь Словарь... Это для меня море испить.— Станет ли на это моего века.— Составление Словаря, приведение слов в порядок, переписка на бело занимали меня постоянно несколько лет»[5].

Незважаючи на позитивну рецензію М. О. Максимовича і на згоду міністра освіти, щоб автор присвятив йому словник, словник так і не був надрукований. А це був найбільший словник української мови. В ньому було зібрано і прокоментовано біля 20 000 слів. Як пише Б. С. Бутник-Сіверський, «Словник складено було на підставі використання київських та львівських, а може, і яких інших стародруків XVII—XVIII віків, текстів універсалів та інших рукописних документів того ж часу, на підставі використання сучасних авторові українських письменників, починаючи з Ів. Котляревського,- сучасних авторові і добре йому відомих народних пісень, приказок та прислів'їв. Немає сумніву, що автор включив до «Словаря» і ті слова, які він сам записав з уст народу на Полтавщині і зокрема на Прилуччині. Отже, автор досить широко охопив матеріал і в часі (мова XVII—XVIII ст.), і в просторі (Львів — Харківщина), і в його жанрі (мова літературна— мова народна)»[6]. Хоч словник П. Білецького-Носенка не був опублікований у свій час, але праця П. Білецького-Носенка не пропала марно.

У журналі «Основа» за 1861 р., січень місяць, П. Куліш зробив оголошення про видання словника української мови[7]. У цьому оголошенні він писав, щоб любителі рідного слова, які займаються впорядкуванням словника української мови, надіслали йому свої збірки лексичних матеріалів для видання якомога повнішого словника. На цей заклик хтось і надіслав П. Кулішу, в оригіналі чи копії, словник уже померлого П. Білецького-Носенка. Але й П. Куліш незабаром припинив роботу над упорядкуванням словника і всі матеріали п 1862 р. передав Харківській громаді, яка збиралась укласти російсько-український словник. Однак у зв'язку з Валу-євським циркуляром Харківська громада також припинила роботу над укладанням словника. В кінці 60-х років XIX ст. всі лексичні матеріали, які були в Харківській громаді, були передані в розпорядження Київської громади. Членом Київської громади був відомий мовознавець П. Житецький. Готуючи працю «Очер к звуковой истории малорусского наречия», П. Житецький користувався словником П. Білецького-Носенка. Підраховуючи наявність груп приголосних в українській мові, він писав:

«Дуже можливо, що через відсутність скільки-небудь серйозного українського словника наш перелік може виявитись неповним. Ми підраховували групи приголосних за рукописним словником Білецького-Носенка, найбільш повним з усіх нам відомих українських словників»[8].

Як відомо, П. Житецький довго працював над упорядкуванням словника української мови в II половині XIX ст. Відомо також, що він був прихильником журналу «Киевская Старина», співробітники якого довгий час збирали матеріали для великого словника української мови. Можна думати, що співробітники журналу «Киевская Старина» від П. Житецького не тільки знали про словник П. Білецького-Носенка, а і вибрали на картки всі найпотрібніші, на їх думку, слова. Можливо, що серед 49000 слів, переданих у 1902 р. редакцією журналу «Киевская Старина» для упорядкування «Словаря української мови» Б. Грінченку, було чимало слів узятих із рукописного «Малороссийского словаря» П. Білецького-Носенка[9].


Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963

У середині XIX ст. був складений (але не надрукований) словник П. Білецького-Носенка. Відомості про цей словник знаходимо у М. І. Петрова.

Білецький-Носенко в 1840—1842 рр. закінчив «Словарь малороссийского или юго-восточного русского языка, филологический, этимологический с показанием частей речи, окончательных корней слов, метаплазмов, идиотизмов, со сводом синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, как говорят в Малой России и Южной России», с предуведомлением «о языке малороссийском», заключавший в себе более 20 000 статей...»[10]

Тоді ж Білецький-Носенко закінчив і «Грамматику малороссийского языка».

Реестр словника Білецького-Носенка — 20 000 статей (невідомо, чи це окремі слова, чи гнізда, в яких могло бути по кілька слів) — показує, що це була велика робота: бо словник російської мови «Словарь Академии Российской» у виданні 1789— 1794 рр. містив трохи більше 43 000 слів, а у виданні 1806— 1822 рр. — трохи більше 50 000 слів.

У «Предуведомлении» до словника Білецький-Носенко пише:

«Живя и служа в Малороссии более 40 лет, „я мог постигнуть дух народа и языка его, и когда увидел на западе и юго-западе движение всех славянских племен возродить свою письменность, я почувствовал в себе смелость приняться за составление частной грамматики и словаря малоруссов, как языка одного из богатейших наречий славянских»[11].

У передмові до словника говориться про зміст його і, зокрема, про правопис, якого Білецький-Носенко додержувався в словнику і який дуже твердо обстоював перед Максимовичем.

Білецький-Носенко пише, що він не вносив у свій словник українських слів, однакових з російськими, а,тільки ті, які або цілком відмінні, або відрізняються від російських вимовою, а значить, і правописом[12]. Виходячи з цього, можна уявити собі, наскільки більшим був би цей словник, якби він подавав усі без винятку слова української мови.

Автор указує ще на одну причину обмеженості обсягу його словника:

«Я придерживался строго произношения обитателей Полтавской губернии и прикосновенных к ней Киевской, Волынской, Подольской, южной части Черниговской, Екатеринославской,. Харьковской и пр. ...Вот причина, почему словарь мой содержит в себе только несколько десятков тысяч слов»[13].

Про словник Білецького-Носенка деякі нові відомості дає Б. С. Бутник-Сіверський (на підставі матеріалів Київського центрального архіву)[14]. П. Білецький-Носенко в 1844 р. подав міністрові освіти рукописи словника і граматики. Міністр надіслав рукописи до Російської академії наук. Але в академії не знайшли, кому дати їх на рецензію, і директор канцелярії міністерства освіти звернувся до попечителя Київського навчального округу, а попечитель — до М. Максимовича.

Максимович у відзиві на праці Білецького-Носенка пише, що вони «мають безсумнівні достоїнства і заслуговують бути виданими, особливо словник»[15].

Але ні словник, ні граматика Білецького-Носенка не були надруковані, про що (через 10 років після рецензії Максимовича) дізнаємося з замітки «Известие о трудах П. П. Белецкого-Носенка» («Москвитянин», 1855, № 8), яку наводить М. Петров.

Про словник Білецького-Носенка є згадка і пізніше — в «Очерке звуковой истории малорусского наречия» (1875 р.) П. Житецького. Житецький зазначає (на стор. 156), що групи приголосних української мови він подавав за рукописним словником Білецького-Носенка, найповнішим з усіх відомих йому малоруських словників.

Примітка: Рукопис словника Павла Білецького-Носенка нещодавно знайдено при упорядкуванні архіву О. Бодянського. Він зберігається в рукописному відділі Інституту літератури АН УРСР. Автограф словника у твердій оправі, має 347 арк. На арк. 331 вгорі є помітка О. Бодянського: «Пол. 26, X, 1848 г.» На звороті оправи вгорі напис: «библ. Бод. № 74» і штамп «Ех libris А. Титова» (очевидно, Андрія Олександровича Титова, відомого на той час археолога і етнографа, який захоплювався палеографією).

На стор. 1—4 дається «Предъуведомленіе» за підписом «П. Б. Н., 1843 года, ч. Прилуки». Далі йде розділ «О языкѣ Малороссійскомъ» (ст. 5—13). Сам словник займає стор. 14—346 і закінчується списком уживаних у ньому скорочень, головним чином граматичних термінів.

Словник Білецького-Носенка складався в період, коли друкованих творів українською мовою ставало все більше. Тому реєстр словника мав своїм джерелом і усну народну мову, і мову літературну. Не стояв він, імовірно, осторонь і процесу нормалізації літературної мови. Це видно насамперед з того, що Білецький-Носенко орієнтується на мову Полтавщини і прилеглих до неї українських губерній, а по-друге, з того, що він (у полеміці з рецензентом М. Максимовичем) згадує Котляревського, Квітку-Основ'яненка і Гребінку, які писали «теперішньою народною мовою», і зокрема, особливо високо ставить мову «Приказок» полтавця Гребінки[16]. У передмові до словника Білецький-Носенко висвітлює історію української мови, зокрема «розвиток її «от Богдана Хмелькицкого до наших дней», і пише, що в найновіший період південноруська, або малоруська, мова набула чистоти цер-ковно-слов'янської, зріднилася з російською, очистилась від латинізмів і стала здатною виражати все, написане іншими мовами[17].

Автор словника подавав українські слова відповідно до вимови («как говорят в Малой России и Южной России»), користуючись російським алфавітом. Заперечення рецензента Максимовича' проти такого правопису (Максимович обстоював етимологічний правопис) Білецький-Носенко відкидає, вказуючи на те, що його, Білецького-Носенка, правопис робить українські слова зрозумілими для українського читача, а в правописі етимологічному вони стають зрозумілими для росіян, але незрозумілими для українців[18].

Обсяг словника Білецького-Носенка, охоплення в ньому народної і літературної мови дає підставу вважати його першим найповнішим (на жаль, не надрукованим) українсько-російським словником


Б. Галас. Ф.С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство кінець XVIII-початок ХХ ст., У., 1995

Павло Білецький-Носенко (1774—1856) у першій половині XIX ст. підготував українсько- російський словник (близько 20 000 статей) і граматику української мови, сподіваючись, що праці знайдуть підтримку в Російській Академії наук і будуть опубліковані. У 1843 р. Академія наук отримала і словник, і граматику, а згодом переслала їх до Києва, щоб у тамошньому університеті визначили їх наукову вартість. Лише в квітні 1845 р. було написано рецензію на обидві праці. Автор рецензії М.Максимович, ректор університету, з самого початку однозначно заявив, що і словник, і граматика «мають безсумнівні достоїнства і заслуговують бути виданими в світ, особливо Словник, — як з огляду на багатство матеріалів і спостережень, спрямованих на пізнання південноруської мови, так і з огляду на ту користь, яку пізнання цієї мови може дати остаточному опрацюванню російського словника і російської граматики»[19]. Але, поряд із цим, у М.Максимовича були й свої зауваження, рекомендації, на які в травні 1845 р. відреагував П.Білецький-Носенко не погодившись із більшістю з них. В останньому реченні своєї відповіді рецензентові П.Білецький-Носенко писав: «Я вважав би себе щасливим, якби мої праці були видані такими якими вони є, — нехай щасливці, більш обдаровані за мене, опрацюють їх із більшим ycпіхом по готовому шляху, який прокладено мною для користі спільноруської мови, коріння якої знаходиться в південноруській мові»[20].

Оскільки П.Білецький-Носенко не приставав на те, щоб переробляти словник відповідно до рекомендацій М.Максимовича, йому було повернуто обидва рукописи (граматику і словник). Словник продовжував кількісно зростати за рахунок нових авторських доповнень (В.Німчук указує посилання на журнал «Современник», № 2 за 1846 р.)[21]. У 1848 р. справу видання словника П.Білецького-Hoceнка взяв на себе його учень, історик і фольклорист Микола Маркевич (1804—1860). Бажаючи якось домогтися надрукування словника, не ризикуючи втратити рукопис (перший, менший, словник П.Білецького-Носенка було загублено в Академії наук), М.Маркевич обіцяв авторові зробити кілька копій[22]. Нині відомі два списки словника: один — в Інституті рукопису ЦНБ ім.В.Вернадського НАН України (шифр: І, 6693) (на думку В.Німчука, це оригінал, перший примірник); другий – у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (ф. 99, спр. 221/420). Хоч словником П.Білецького-Носенка користувалися і П.Житецький, і Б.Грінченко, й інші лексикографи[23] для широкої наукової громадськості ця важлива праця стала доступною лише 1966 року.


  1. Цитовано за працею Н. И. Петрова, Очерки истории украинской литературы XIX столетия, К-, 1884, стор. 54
  2. Під терміном «окончательный слог» Білецький-Носенко розумів первісний корінь слова.
  3. Б. С. Бутник-Сіверський, «Малороссийский Словарь» і «Грамматика» П. Білецького-Носенка, Наукові Записки АН УРСР, т. II—III, К., 1946, стор. 208—209.
  4. Там же, стор. 211
  5. Там ж е.
  6. Там же, стор. 212.
  7. Основа, 1861, январь, стор. 333—334
  8. 8 П. Житецкий, Очерк звуковой истории малорусского наречия, К., 1876, стор. 156
  9. Див. також, М. Гніп, М. О. Максимович, Про словник і граматику української мови Білецького-Носенка, Літературний архів, 1930, стор. 164; Г. А. Нудьга, Бурлеск і травестія, К., 1959, стор. 23.
  10. Див.: Н. И. Петров, Очерки истории украинской литературы XIX столетия, К., 1884, стор. 42.
  11. Там же, стор. 51.
  12. Там же, стор. 54.
  13. Там же.
  14. Див.: Б. С. Бутник-Сіверський, «Малороссийский словарь» і «Грамматика» П. Білецького-Носенка», «Наукові записки Інституту мовознавства», т. II—III, К-, 1946, стор. 207—213.
  15. Див.: Б. С. Бутник-Сіверський, «Малороссийский словарь» і «Грамматика» П. Білецького-Носенка», Наукові записки Інституту мовознавства», т. II—ІІІ, К., 1946, стор. 208.
  16. Див.: Б. С. Бутник-Сіверський, цит. стаття, стор. 210.
  17. Див.: Н. И. Петров, Очерки истории украинской литературы XIX столетия, К., 1884, стор. 55.
  18. Див.: Б. С. Бутник-Сіверський, цит. стаття, стор. 210.
  19. Німчук В.В. Перший великий словник української мови Павла Білецького-Носенка. — С. 10.
  20. Там же. — С. 13—14.
  21. Там же. — С. 14
  22. Там же.
  23. Там же. — С. 17.