Стан української й білоруської літературних мов у царській Росії був жалюгідним, важким і майже нелегальним. Революція відразу усунула всі штучні перепони й засоби утиску, що перешкоджали розвитку обох південно-західних гілок східнослов’янського мовного світу. Більше того, вона поставила ці дві мови у вигідне, привілейоване становище, подібно до інших мов, що їх ще недавно в колишній російській імперії цензура не визнавала або щонайменше жорстоко придушувала. Варто вказати на той факт, що в білоруських містах цілком ліквідовано неписьменність населення віком до 50 років, а в селах – віком до 45 років, і що кількість книжок білоруською мовою, що їх щорічно публікує державне видавництво Білорусії, більш ніж вдесятеро перевищує загальну кількість публікацій, що вийшли друком білоруською мовою перед революцією.

Стан <span class="xtnd">української</span> й <span class="xtnd">білоруської</span> літературних мов у царській Росії був жалюгідним, важким і майже нелегальним. Революція відразу усунула всі штучні перепони й засоби утиску, що перешкоджали розвитку обох південно-західних гілок східнослов’янського мовного світу. Більше того, вона поставила ці дві мови у вигідне, привілейоване становище, подібно до інших мов, що їх ще недавно в колишній російській імперії цензура не визнавала або щонайменше жорстоко придушувала. Варто вказати на той факт, що в білоруських містах цілком ліквідовано неписьменність населення віком до 50 років, а в селах – віком до 45 років, і що кількість книжок білоруською мовою, що їх щорічно публікує державне видавництво Білорусії, більш ніж вдесятеро перевищує загальну кількість публікацій, що вийшли друком білоруською мовою перед революцією.

Тому не дивно, що в процесі розбудови української та білоруської мов, що тільки недавно вийшли з-під гніту царату, спершу нерідко виявлялася сильна схильність відмежування від російської культури й особливо російської мови. Російський великодержавний шовінізм знайшов свою діалектичну антитезу в місцевому шовінізмі, а саме в українському й білоруському культурному сепаратизмі. Кожному неупередженому спостерігачеві розбудови Радянського Союзу було, однак, ясно, що ці відцентрові течії не відповідали своєму патосу і зрештою були приречені на крах, оскільки внутрішньодержавні кордони в Союзі були проведені не для того, аби відокремити один народ від іншого, а навпаки, щоби тісніше їх з’єднати і пришвидшити їхній культурний розвій. В найширший колах громадськості Білорусії та України розпочалася запекла боротьба проти шкідницької роботи білоруських, українських і російських шовіністів, які воліли звести штучні бар’єри між згаданими народами. Ця боротьба мала повсюдний успіх і дала поштовх до низки нових планових заходів заходів у сфері мовної культури. Було рішуче засуджено всі кроки, що вели до провінціалізації й відокремлення білоруської й української мовних культур, послідовно викрито аргументацію всіх тих теоретиків, що хотіли звести китайські стіни навколо осібних слов’янських мов. З метою обопільного зближення національних культур цих трьох близькоспоріднених народів було вирішено провести ревізію у питаннях правопису, наукової й технічної термінології, словників та підручників граматики.

Український правопис не потребував жодних суттєвих змін, а от проведена реформа білоруського правопису є значно радикальнішою. Було усунуто низку безглуздих пунктів, єдиним призначенням яких було штучне відокремлення білоруського правопису від російського. До реформи, наприклад, вживали спеціальний значок на позначення м’якості приголосного перед наступним м’яким приголосним, хоча ця м’якість є ззовні зумовленою і тому не може служити розрізненню лексичного значення. Єдина причина існування цього написання полягала в маскуванні близької спорідненості білоруського й російського фонетичного ладу: слово cвет в обох мовах вимовляють однаково (c’в’ет), а пишуть, однак, по-різному. Крім принципових переваг, реформа принесла, як це вже зазначав З.Бядуля, немале заощадження в наборі й на письмі. Реформа спирається на міцний, бездоганний фундамент, однак, як наголошують і самі реформатори, це лише перший крок у низці майбутніх вдосконалень. Вихідним пунктом реформи є прагнення одностайності методологічних приниципів написання стосовно споріднених і подібних мов – подібні мовні структури необхідно віддавати, наскільки це можливо, ідентичними орфографічними засобами. Це правило не нове: воно лежить і в основі роботи над створенням й узгодженням абеток тюркських мов СРСР.

Український правопис не потребував жодних суттєвих змін, а от проведена реформа білоруського правопису є значно радикальнішою. Було усунуто низку безглуздих пунктів, єдиним призначенням яких було штучне відокремлення білоруського правопису від російського. До реформи, наприклад, вживали спеціальний значок на позначення м’якості приголосного перед наступним м’яким приголосним, хоча ця м’якість є ззовні зумовленою і тому не може служити розрізненню лексичного значення. Єдина причина існування цього написання полягала в маскуванні близької спорідненості білоруського й російського фонетичного ладу: слово ''cвет'' в обох мовах вимовляють однаково (''c’в’ет''), а пишуть, однак, по-різному. Крім принципових переваг, реформа принесла, як це вже зазначав З.Бядуля, немале заощадження в наборі й на письмі. Реформа спирається на міцний, бездоганний фундамент, однак, як наголошують і самі реформатори, це лише перший крок у низці майбутніх вдосконалень. Вихідним пунктом реформи є прагнення одностайності методологічних приниципів написання стосовно споріднених і подібних мов – подібні мовні структури необхідно віддавати, наскільки це можливо, ідентичними орфографічними засобами. Це правило не нове: воно лежить і в основі роботи над створенням й узгодженням абеток тюркських мов СРСР.

І все ж навіть і в сучасному білоруському правописі, за висловом білоруського сатирика Крапіви, залишилися сліди «ірредентистських віспинок». Із двох значків для звука і російська абетка після революції позбавилася літери і й узагальнила літеру и, тоді як білоруська абетка віддає цей самий звук, навпаки, літерою і. Ця прикра орфографічна відмінність лише без потреби ускладнює широким колам білоруськомовних читачів читання російських книжок і російськомовним читачам – опанування багатонадійної білоруської літератури.

І все ж навіть ''і'' в сучасному білоруському правописі, за висловом білоруського сатирика Крапіви, залишилися сліди «ірредентистських віспинок». Із двох значків для звука ''і'' російська абетка після революції позбавилася літери ''і'' й узагальнила літеру ''и'', тоді як білоруська абетка віддає цей самий звук, навпаки, літерою ''і''. Ця прикра орфографічна відмінність лише без потреби ускладнює широким колам білоруськомовних читачів читання російських книжок і російськомовним читачам – опанування багатонадійної білоруської літератури.