http://movahistory.org.ua/index.php?title=%D0%A8%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BA%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%8F_XVI_-_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8_XVI%D0%86&feed=atom&action=historyШкільництво кінця XVI - першої половини XVIІ - Історія редагувань2024-03-29T10:43:37ZІсторія редагувань цієї сторінки в вікіMediaWiki 1.26.2
За характерний приклад розбалансованого світовідчуття може служити зміна обряду в екстремальних ситуаціях, ніби в гарячковому пошуку "надійнішої" віри, яка захистить і врятує від хвороби, лиха, полону. Саме так, смертельно захворівши в тяжкому Московському поході 1610 р., прямо у військовому таборі прийняв католицтво князь Роман Кирикович Ружинський, який ще 1600 р. вписав себе до почесного листа [[Львівське братство|Львівського братства]]. Аналогічним шляхом прийшли до Римської церкви брати-князі Кароль і Самійло [http://www.history.org.ua/index.php?l=EHU&verbvar=Koretsk%B3_rid&abcvar=14&bbcvar=18 Корецькі], виховані в строгому православ'ї, яких ні освітня мандрівка на Захід, ні вояцька служба в королівському війську, тобто переважно в католицькому оточенні, не відвернули від віри предків. Сподіваючись чуда, Кароль дав обітницю змінити обряд під час полону й ув'язнення в Стокгольмі 1608-1613 років, а Самійло – у стамбульській фортеці, куди його привезли як бранця після поразки від татар 1616 р. В переддень страти став католиком навіть козацький герой [http://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Сулима Іван Сулима]. Описуючи цей факт, Альбрехт Радзивил у своєму щоденнику лаконічно констатує:
За характерний приклад розбалансованого світовідчуття може служити зміна обряду в екстремальних ситуаціях, ніби в гарячковому пошуку "надійнішої" віри, яка захистить і врятує від хвороби, лиха, полону. Саме так, смертельно захворівши в тяжкому Московському поході 1610 р., прямо у військовому таборі прийняв католицтво князь Роман Кирикович Ружинський, який ще 1600 р. вписав себе до почесного листа [[Львівське братство|Львівського братства]]. Аналогічним шляхом прийшли до Римської церкви брати-князі Кароль і Самійло [http://www.history.org.ua/index.php?l=EHU&verbvar=Koretsk%B3_rid&abcvar=14&bbcvar=18 Корецькі], виховані в строгому православ'ї, яких ні освітня мандрівка на Захід, ні вояцька служба в королівському війську, тобто переважно в католицькому оточенні, не відвернули від віри предків. Сподіваючись чуда, Кароль дав обітницю змінити обряд під час полону й ув'язнення в Стокгольмі 1608-1613 років, а Самійло – у стамбульській фортеці, куди його привезли як бранця після поразки від татар 1616 р. В переддень страти став католиком навіть козацький герой [http://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Сулима Іван Сулима]. Описуючи цей факт, Альбрехт Радзивил у своєму щоденнику лаконічно констатує:
−
<i>Сулима прийняв католицтво... А був у нього золотий образок, подарований папою Павлом V за геройську битву, у якій він, захопивши турецьку трирему, звільнив 300 полонених і привіз їх до Риму; тож просив, аби ця пам'ятка перемоги була покладена в землю разом з його тілом</i>.
+
<span class="cit">Сулима прийняв католицтво... А був у нього золотий образок, подарований папою Павлом V за геройську битву, у якій він, захопивши турецьку трирему, звільнив 300 полонених і привіз їх до Риму; тож просив, аби ця пам'ятка перемоги була покладена в землю разом з його тілом</span>.
Релігійний і мовний дуалізм тогочасного українського суспільства, у якому в дивний спосіб перепліталося вживання в польську культуру як у свою власну з нехіттю до <i>ляхов з их хитростьми</i>, визначив специфічні форми національно-патріотичного піднесення, або, як його нерідко називають, першого культурного відродження України.
Релігійний і мовний дуалізм тогочасного українського суспільства, у якому в дивний спосіб перепліталося вживання в польську культуру як у свою власну з нехіттю до <i>ляхов з их хитростьми</i>, визначив специфічні форми національно-патріотичного піднесення, або, як його нерідко називають, першого культурного відродження України.
Сарматська ідеологія, проголошуючи культ військової доблесті, патріотизму й боговибраності Польщі як <i>передмур'я християнства</i>, виробила концепцію винятковості політичного устрою Польської держави, що спиралася на апологію громадянських свобод її провідної верстви – <i>шляхетського народу</i>, ототожнюваного з народом взагалі. Сарматизм витворив власний етикет поведінки, моду, психологію, мистецтво (останнє нерідко називають сарматським бароко). Як тип широко взятої культури, він знайшов своє відлуння і в сусідніх з Польщею краях – Угорщині, Чехії, Румунії, Хорватії. Цілком зрозуміло, що в орбіту його впливів потрапили Пруссія і Литва, об'єднані в єдиному державному тілі Речі Посполитої. Щодо Русі, то галицька руська шляхта нарівні з польською взагалі стояла біля витоків сарматської традиції. Наприклад, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Станіслав_Оріховський Станіслав Оріховський] у 1551 р. писав про себе до папи [http://uk.wikipedia.org/wiki/Юлій_III Юлія III] так:
Сарматська ідеологія, проголошуючи культ військової доблесті, патріотизму й боговибраності Польщі як <i>передмур'я християнства</i>, виробила концепцію винятковості політичного устрою Польської держави, що спиралася на апологію громадянських свобод її провідної верстви – <i>шляхетського народу</i>, ототожнюваного з народом взагалі. Сарматизм витворив власний етикет поведінки, моду, психологію, мистецтво (останнє нерідко називають сарматським бароко). Як тип широко взятої культури, він знайшов своє відлуння і в сусідніх з Польщею краях – Угорщині, Чехії, Румунії, Хорватії. Цілком зрозуміло, що в орбіту його впливів потрапили Пруссія і Литва, об'єднані в єдиному державному тілі Речі Посполитої. Щодо Русі, то галицька руська шляхта нарівні з польською взагалі стояла біля витоків сарматської традиції. Наприклад, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Станіслав_Оріховський Станіслав Оріховський] у 1551 р. писав про себе до папи [http://uk.wikipedia.org/wiki/Юлій_III Юлія III] так:
−
<i>Я з племені скіфів, з нації русинів, тобто власне і є сарматом, бо Русь, моя батьківщина, розташована в Європейській Сарматії</i>.
+
<span class="cit">Я з племені скіфів, з нації русинів, тобто власне і є сарматом, бо Русь, моя батьківщина, розташована в Європейській Сарматії</span>.
( Етнонімія Оріховського спирається на один з найпопулярніших історико-географічних трактатів того часу "Опис Європейської та Азіатської Сарматії", написаний краківянином Мацеєм Меховським у 1517 р. Згодом поняття <i>скіфи</i> стало означати лише татар.)
( Етнонімія Оріховського спирається на один з найпопулярніших історико-географічних трактатів того часу "Опис Європейської та Азіатської Сарматії", написаний краківянином Мацеєм Меховським у 1517 р. Згодом поняття <i>скіфи</i> стало означати лише татар.)
Щоб опукліше уявити переміну просторово-політичних орієнтацій, яка за цим стояла, варто нагадати, що населення Русі впродовж XVI ст. найчастіше окреслювалося збірним словом <i>Русь, а</i> не поняттям <i>руський народ</i>, а Оріховський визначав себе як представника <i>руського племені польської нації</i> [<i>genie Ruthenus, natione Polonus</i>]. Натомість щойно згаданий Домбровський, особа епізодична в культурній палітрі свого часу (що є особливо цінним, бо йдеться не про ментальність лідерів, а про пересічного індивіда), в поетичному захваті оповідає історію не <i>племені</i> [<i>gens</i>], а <i>народу</i> [<i>populus</i>}, закликаючи читачів:
Щоб опукліше уявити переміну просторово-політичних орієнтацій, яка за цим стояла, варто нагадати, що населення Русі впродовж XVI ст. найчастіше окреслювалося збірним словом <i>Русь, а</i> не поняттям <i>руський народ</i>, а Оріховський визначав себе як представника <i>руського племені польської нації</i> [<i>genie Ruthenus, natione Polonus</i>]. Натомість щойно згаданий Домбровський, особа епізодична в культурній палітрі свого часу (що є особливо цінним, бо йдеться не про ментальність лідерів, а про пересічного індивіда), в поетичному захваті оповідає історію не <i>племені</i> [<i>gens</i>], а <i>народу</i> [<i>populus</i>}, закликаючи читачів: