Відмінності між версіями «Франко Іван»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
м (Захист на Іван Франко встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково)))
м (перейменував «Іван Франко» на «Франко Іван»)
 
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
=Українська мова. Енциклопедія=
 
=Українська мова. Енциклопедія=
 
<div style="background-color:#EEE5DE">
 
<div style="background-color:#EEE5DE">
<p><b>ФРАНКО Іван Якович</b> (27.VIII 1866, с.&nbsp;Нагуєвичі, теп. Івана Франка
 
    Дрогобицького р-ну Львів, обл.&nbsp;&mdash; 28.V 1916, Львів)&nbsp;&mdash; укр. мислитель,
 
    письменник, літературознавець, фольклорист, мовознавець, перекладач і
 
    перекладознавець, палеограф, етнограф, історик, економіст, публіцист,
 
    громад, діяч. Навч. 1875 у
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Львів. ун-ті],
 
    закін. 1891
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Чернів. ун-т].
 
    В 1893 у Відні захистив докт. дисертацію. З 1898 Ф. керував етногр.
 
    комісією при
 
    [[Наукове Товариство ім. Шевченка|Наук. т-ві ім.&nbsp;Шевченка]]
 
    і брав участь у редагуванні «Етнографічного збірника». Організатор випуску
 
    ряду період, видань.
 
    Ф. належать визначні зразки політ., філос. та інтимної лірики, прозові,
 
    драм. твори. Він&nbsp;&mdash; автор праць з історії і теорії л-ри, історії образотв.
 
    мист-ва тощо, численних перекладів творів світ. л-ри (франц., нім., англ.,
 
    рос., польс., чес., серб., хорв., старогрец., лат., араб., ассиро-вавилон. та ін.).
 
    </p>
 
    <p>
 
    Мовозн. інтереси Ф. досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгв.
 
    праць, заміток та рецензій Ф. укр., польс., нім. мовами, а також майже 150 праць,
 
    які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як «спосіб комунікації
 
    людей з людьми», Ф. відзначав, що її виникнення має реальний грунт&nbsp;&mdash; здатність
 
    людського горла творити звуки. У ст. «Мислі о еволюції в історії людськості»
 
    (1881) Ф. пише: «Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба
 
    постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків».
 
    Ф., поділяючи біол. концепцію нім. славіста А.&nbsp;Шлейхера, розглядав мову як живий
 
    організм, що постійно розвивається. У центрі уваги Ф. були питання історії укр.
 
    літ. мови 2-ї пол.&nbsp;19&nbsp;--- поч.&nbsp;20&nbsp;ст. Поборовши мовні вагання
 
    перших років літ. праці, Ф. рішуче виступив проти
 
    [[ Москвофільство|москвофіл.]] [[Язичіє|язичія]],
 
    зазначивши, що літ. мова
 
    повинна формуватися на нар. основі. У ст. «Етимологія і фонетика в южноруській
 
    літературі» (1894) Ф. науково обґрунтував переваги фонет. правопису для укр. літ.
 
    мови. Виступив Ф. і проти намагань «латинізувати» укр. графіку, заявивши у праці
 
    «Азбучна війна в Галичині 1869 р.» (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по
 
    укр. мові, а й по всій укр. культурі. Ф. дав досить повну і загалом об'єктив,
 
    картину розвитку літ.-писем. мови 16-18&nbsp;ст. У відомій ст. «Літературна мова і
 
    діалекти» (1907) Ф. заявив, що укр. народ повинен мати одну літ. мову, в основі
 
    якої лежать говори Серед. Наддніпрянщини, мова
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD І.&nbsp;Котляревського],
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE Г.&nbsp;Квітки-Основ'яненка],
 
    [[Тарас Шевченко|Т.&nbsp;Шевченка]],
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%BE%D0%BA Марка Вовчка],
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D1%83%D0%B9-%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 І.&nbsp;Нечуя-Левицького],
 
    бо «у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена
 
    літературна мова всіх українців», бо «та мова на величезному просторі від Харкова до
 
    Кам'янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін,
 
    який вповні відповідав українському національному типові». Мова
 
    Т.&nbsp;Шевченка
 
    була еталоном для Ф. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого
 
    Кобзаря. Ф. вважав, що укр. літ. мова може і повинна обслуговувати всі сфери
 
    людської діяльності. Наприкінці 19&nbsp;&mdash; поч.&nbsp;20&nbsp;ст. укр. мові, за словами Ф.,
 
    «приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять» (ст. «Михайло Старицький»,
 
    1902). Ф. все робив, щоб для цих нових понять з'являлися в літ. укр. мові відповідні
 
    слова та терміни, взяті з нар. мови, запозичені з ін. мов, інтернаціоналізми,
 
    утворені діячами науки і культури (див.
 
    «Ковані слова»).
 
    Він дав сучасне тлумачення поняття «науковий термін» і фактично став основоположником
 
    наук.-публіцист. стилів укр. мови. Ф. сприяв утвердженню новітньої мовозн.
 
    термінології. Одним із перших увів в укр. мову терміни «арго», «фонетична
 
    альтернація», «ономастика», «синтаксична конструкція», «суфікс», «означення»
 
    та ін. Заслуги Ф. є і в ін. ділянках укр. мовознавства. Діалектол. погляди Ф.
 
    викладено в ст. «Літературна мова і діалекти» (1907), в ін. працях. Він чітко
 
    розрізняв і послідовно вивчав тер. і соціальні діалекти, визначив їх особливості,
 
    вказав на характер взаємодії літ. мови і діалектів, дав класифікацію західноукр.
 
    говорів, яка майже не відрізняється від прийнятої сучасною діалектологією.
 
      Дослідженням «Причинки до української ономастики» (1906) Ф. започаткував укр.
 
      ономастичну науку, а тритомною працею «Галицько-руські народні приповідки»
 
      (1901-10) дав неперевершений зразок лексикогр. розробки укр. фразеології.
 
      Не втратили наук. цінності і текстол. праці Ф. «Увага про назву „Палінодія"»
 
      (1903), «Кінцеві записки в староруських рукописах» (1906), «Дві замітки до
 
      тексту найдавнішої літописі» (1908) та ін.
 
    </p>
 
    <p>
 
    Ф. був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця «Каменярі. Український
 
    текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912)&nbsp;&mdash; свого роду
 
    енциклопедія перекладозн. думки і справи того часу в Україні. Ф. знали і глибоко
 
    шанували відомі філологи&nbsp;&mdash; його сучасники
 
    ([[Ватрослав Ягич|В.&nbsp;Ягич]],
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D1%8F О.&nbsp;Потебня],
 
    [[Алєксєй Шахматов|О.&nbsp;Шахматов]],
 
    [[Агатангел Кримський|А.&nbsp;Кримський]] та ін.).
 
    В 1906 рада
 
Харків. ун-ту одностайно присудила йому ступінь доктора рос. словесності. В
 
    1907 з політ. міркувань реакц. кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петерб. АН.
 
    </p>
 
    <p>
 
    '''Тв.:''' ''Зібр. тв.'', т.&nbsp;1-50. К., 1976-86.
 
    </p>
 
    <p> '''Літ.''':
 
      <ul><li>Ващенко В. С. ''Іван Франко і питання укр. ономастики''. «Наук. зап. Дп. ун-ту», 1956, т. 57, в. 10, ч. 2.</li>
 
      <li>Корнієнко Н. П. ''Деякі питання історії мови в працях Івана Франка''. «Наук. зап. Дрогоб. пед. ін-ту», 1962, т.&nbsp;9.</li>
 
      <li>Москаленко А. А. '' І. Я. Франко про укр. азбуку і правопис''. «Наук. зап. Ізмаїл. пед. ін-ту», 1962, в.&nbsp;3.</li>
 
      <li> Ковалик І. І. ''Наукова лінгв. проблематика в працях Івана Франка''. В кн.: Іван Франко. Статті і мат-ли, зб.&nbsp;12. К., 1965.</li>
 
      <li> Білодід І. К. ''Каменяр укр. слова''. К., 1966.</li>
 
      <li>Франко З. Т. ''Франко як мовознавець''. «Мовознавство», 1986, № 4.</li>
 
      <li>Панько Т. I. ''Мова і нація в естет. концепції І. Франка''. Л., 19927
 
      </li></ul>   
 
    </p>
 
    <p>
 
        Є. С. Регушевський    </p></div>
 
<p>
 
'''''Посилання на інші джерела на ту саму тему:'''''<br>
 
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD Вікіпедія: <b>Франко Іван Якович</b>.]
 
</p>
 
  
[[Категорія:Персоналії]]
+
<b>ФРАНКО Іван Якович</b> (27.VIII 1866, с.&nbsp;Нагуєвичі, теп. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів, обл.&nbsp;&mdash; 28.V 1916, Львів)&nbsp;&mdash; укр. мислитель, письменник, літературознавець, фольклорист, мовознавець, перекладач і перекладознавець, палеограф, етнограф, історик, економіст, публіцист, громад, діяч. Навч. 1875 у [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Львів. ун-ті], закін. 1891 [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Чернів. ун-т]. В 1893 у Відні захистив докт. дисертацію. З 1898 Ф. керував етногр. комісією при [[Наукове Товариство ім. Шевченка|Наук. т-ві ім.&nbsp;Шевченка]] і брав участь у редагуванні «Етнографічного збірника». Організатор випуску ряду період, видань. Ф. належать визначні зразки політ., філос. та інтимної лірики, прозові, драм. твори. Він&nbsp;&mdash; автор праць з історії і теорії л-ри, історії образотв. мист-ва тощо, численних перекладів творів світ. л-ри (франц., нім., англ., рос., польс., чес., серб., хорв., старогрец., лат., араб., ассиро-вавилон. та ін.).
[[Категорія:Громадський діячі]]
+
 
[[Категорія:Науковці]]
+
Мовозн. інтереси Ф. досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгв. праць, заміток та рецензій Ф. укр., польс., нім. мовами, а також майже 150 праць, які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як «спосіб комунікації людей з людьми», Ф. відзначав, що її виникнення має реальний грунт&nbsp;&mdash; здатність людського горла творити звуки. У ст. «Мислі о еволюції в історії людськості» (1881) Ф. пише: «Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків». Ф., поділяючи біол. концепцію нім. славіста А.&nbsp;Шлейхера, розглядав мову як живий організм, що постійно розвивається. У центрі уваги Ф. були питання історії укр. літ. мови 2-ї пол.&nbsp;19&nbsp;--- поч.&nbsp;20&nbsp;ст. Поборовши мовні вагання перших років літ. праці, Ф. рішуче виступив проти [[ Москвофільство|москвофіл.]] [[Язичіє|язичія]], зазначивши, що літ. мова повинна формуватися на нар. основі. У ст. «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894) Ф. науково обґрунтував переваги фонет. правопису для укр. літ. мови. Виступив Ф. і проти намагань «латинізувати» укр. графіку, заявивши у праці «Азбучна війна в Галичині 1869 р.» (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по укр. мові, а й по всій укр. культурі. Ф. дав досить повну і загалом об'єктив, картину розвитку літ.-писем. мови 16-18&nbsp;ст. У відомій ст. «Літературна мова і діалекти» (1907) Ф. заявив, що укр. народ повинен мати одну літ. мову, в основі якої лежать говори Серед. Наддніпрянщини, мова [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD І.&nbsp;Котляревського], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE Г.&nbsp;Квітки-Основ'яненка], [[Тарас Шевченко|Т.&nbsp;Шевченка]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%BE%D0%BA Марка Вовчка], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D1%83%D0%B9-%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 І.&nbsp;Нечуя-Левицького], бо «у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців», бо «та мова на величезному просторі від Харкова до Кам'янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові». Мова Т.&nbsp;Шевченка була еталоном для Ф. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Ф. вважав, що укр. літ. мова може і повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці 19&nbsp;&mdash; поч.&nbsp;20&nbsp;ст. укр. мові, за словами Ф., «приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять» (ст. «Михайло Старицький», 1902). Ф. все робив, щоб для цих нових понять з'являлися в літ. укр. мові відповідні слова та терміни, взяті з нар. мови, запозичені з ін. мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури (див. «Ковані слова»). Він дав сучасне тлумачення поняття «науковий термін» і фактично став основоположником наук.-публіцист. стилів укр. мови. Ф. сприяв утвердженню новітньої мовозн. термінології. Одним із перших увів в укр. мову терміни «арго», «фонетична альтернація», «ономастика», «синтаксична конструкція», «суфікс», «означення» та ін. Заслуги Ф. є і в ін. ділянках укр. мовознавства. Діалектол. погляди Ф. викладено в ст. «Літературна мова і діалекти» (1907), в ін. працях. Він чітко розрізняв і послідовно вивчав тер. і соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літ. мови і діалектів, дав класифікацію західноукр. говорів, яка майже не відрізняється від прийнятої сучасною діалектологією. Дослідженням «Причинки до української ономастики» (1906) Ф. започаткував укр. ономастичну науку, а тритомною працею «Галицько-руські народні приповідки» (1901-10) дав неперевершений зразок лексикогр. розробки укр. фразеології. Не втратили наук. цінності і текстол. праці Ф. «Увага про назву „Палінодія"» (1903), «Кінцеві записки в староруських рукописах» (1906), «Дві замітки до тексту найдавнішої літописі» (1908) та ін.
[[Категорія:Етнографи]]
+
 
[[Категорія:Мовознавці]]
+
Ф. був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912)&nbsp;&mdash; свого роду енциклопедія перекладозн. думки і справи того часу в Україні. Ф. знали і глибоко шанували відомі філологи&nbsp;&mdash; його сучасники ([[Ватрослав Ягич|В.&nbsp;Ягич]], [[Олександр Потебня|О.&nbsp;Потебня]], [[Алєксєй Шахматов|О.&nbsp;Шахматов]], [[Агатангел Кримський|А.&nbsp;Кримський]] та ін.). В 1906 рада Харків. ун-ту одностайно присудила йому ступінь доктора рос. словесності. В 1907 з політ. міркувань реакц. кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петерб. АН.
[[Категорія:Письменники]]
+
 
[[Категорія:Перекладачі]]
+
;'Тв.:
 +
 
 +
:*''Зібр. тв.'', т.&nbsp;1-50. К., 1976-86.
 +
 
 +
;Літ.:
 +
 
 +
:*Ващенко В. С. ''Іван Франко і питання укр. ономастики''. «Наук. зап. Дп. ун-ту», 1956, т. 57, в. 10, ч. 2
 +
:*Корнієнко Н. П. ''Деякі питання історії мови в працях Івана Франка''. «Наук. зап. Дрогоб. пед. ін-ту», 1962, т.&nbsp;9
 +
:*Москаленко А. А. '' І. Я. Франко про укр. азбуку і правопис''. «Наук. зап. Ізмаїл. пед. ін-ту», 1962, в.&nbsp;3
 +
:*Ковалик І. І. ''Наукова лінгв. проблематика в працях Івана Франка''. В кн.: Іван Франко. Статті і мат-ли, зб.&nbsp;12. К., 1965.
 +
:*Білодід І. К. ''Каменяр укр. слова''. К., 1966
 +
:*Франко З. Т. ''Франко як мовознавець''. «Мовознавство», 1986, № 4.
 +
:*Панько Т. I. ''Мова і нація в естет. концепції І. Франка''. Л., 19927
 +
 
 +
Є. С. Регушевський </div>
 +
 
 +
;''Посилання на інші джерела на ту саму тему:''
 +
 
 +
:*[ e-Енциклопедія історії України: <b></b>.]
 +
:*[http://cyclop.com.ua/content/view/1422/1/1/13/#21585 Юридична Енциклопедія: <b>ФРАНКО Іван Якович</b>.]
 +
:*[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD Вікіпедія: <b>Франко Іван Якович</b>.]
 +
:*[http://litopys.org.ua/fdm/fdm60.htm Філософська думка в Україні: <b>ФРАНКО Іван Якович</b>.]
 +
 
 +
 
 +
[[Категорія:Персоналії]]  
 +
[[Категорія:Громадський діячі]]  
 +
[[Категорія:Науковці]]  
 +
[[Категорія:Етнографи]]  
 +
[[Категорія:Мовознавці]]  
 +
[[Категорія:Письменники]]  
 +
[[Категорія:Перекладачі]]  
 
[[Категорія:Видавці]]
 
[[Категорія:Видавці]]

Поточна версія на 13:54, 25 квітня 2010

Українська мова. Енциклопедія

ФРАНКО Іван Якович (27.VIII 1866, с. Нагуєвичі, теп. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів, обл. — 28.V 1916, Львів) — укр. мислитель, письменник, літературознавець, фольклорист, мовознавець, перекладач і перекладознавець, палеограф, етнограф, історик, економіст, публіцист, громад, діяч. Навч. 1875 у Львів. ун-ті, закін. 1891 Чернів. ун-т. В 1893 у Відні захистив докт. дисертацію. З 1898 Ф. керував етногр. комісією при Наук. т-ві ім. Шевченка і брав участь у редагуванні «Етнографічного збірника». Організатор випуску ряду період, видань. Ф. належать визначні зразки політ., філос. та інтимної лірики, прозові, драм. твори. Він — автор праць з історії і теорії л-ри, історії образотв. мист-ва тощо, численних перекладів творів світ. л-ри (франц., нім., англ., рос., польс., чес., серб., хорв., старогрец., лат., араб., ассиро-вавилон. та ін.).

Мовозн. інтереси Ф. досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгв. праць, заміток та рецензій Ф. укр., польс., нім. мовами, а також майже 150 праць, які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як «спосіб комунікації людей з людьми», Ф. відзначав, що її виникнення має реальний грунт — здатність людського горла творити звуки. У ст. «Мислі о еволюції в історії людськості» (1881) Ф. пише: «Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків». Ф., поділяючи біол. концепцію нім. славіста А. Шлейхера, розглядав мову як живий організм, що постійно розвивається. У центрі уваги Ф. були питання історії укр. літ. мови 2-ї пол. 19 --- поч. 20 ст. Поборовши мовні вагання перших років літ. праці, Ф. рішуче виступив проти москвофіл. язичія, зазначивши, що літ. мова повинна формуватися на нар. основі. У ст. «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894) Ф. науково обґрунтував переваги фонет. правопису для укр. літ. мови. Виступив Ф. і проти намагань «латинізувати» укр. графіку, заявивши у праці «Азбучна війна в Галичині 1869 р.» (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по укр. мові, а й по всій укр. культурі. Ф. дав досить повну і загалом об'єктив, картину розвитку літ.-писем. мови 16-18 ст. У відомій ст. «Літературна мова і діалекти» (1907) Ф. заявив, що укр. народ повинен мати одну літ. мову, в основі якої лежать говори Серед. Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо «у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців», бо «та мова на величезному просторі від Харкова до Кам'янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові». Мова Т. Шевченка була еталоном для Ф. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Ф. вважав, що укр. літ. мова може і повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. укр. мові, за словами Ф., «приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять» (ст. «Михайло Старицький», 1902). Ф. все робив, щоб для цих нових понять з'являлися в літ. укр. мові відповідні слова та терміни, взяті з нар. мови, запозичені з ін. мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури (див. «Ковані слова»). Він дав сучасне тлумачення поняття «науковий термін» і фактично став основоположником наук.-публіцист. стилів укр. мови. Ф. сприяв утвердженню новітньої мовозн. термінології. Одним із перших увів в укр. мову терміни «арго», «фонетична альтернація», «ономастика», «синтаксична конструкція», «суфікс», «означення» та ін. Заслуги Ф. є і в ін. ділянках укр. мовознавства. Діалектол. погляди Ф. викладено в ст. «Літературна мова і діалекти» (1907), в ін. працях. Він чітко розрізняв і послідовно вивчав тер. і соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літ. мови і діалектів, дав класифікацію західноукр. говорів, яка майже не відрізняється від прийнятої сучасною діалектологією. Дослідженням «Причинки до української ономастики» (1906) Ф. започаткував укр. ономастичну науку, а тритомною працею «Галицько-руські народні приповідки» (1901-10) дав неперевершений зразок лексикогр. розробки укр. фразеології. Не втратили наук. цінності і текстол. праці Ф. «Увага про назву „Палінодія"» (1903), «Кінцеві записки в староруських рукописах» (1906), «Дві замітки до тексту найдавнішої літописі» (1908) та ін.

Ф. був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912) — свого роду енциклопедія перекладозн. думки і справи того часу в Україні. Ф. знали і глибоко шанували відомі філологи — його сучасники (В. Ягич, О. Потебня, О. Шахматов, А. Кримський та ін.). В 1906 рада Харків. ун-ту одностайно присудила йому ступінь доктора рос. словесності. В 1907 з політ. міркувань реакц. кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петерб. АН.

'Тв.
  • Зібр. тв., т. 1-50. К., 1976-86.
Літ.
  • Ващенко В. С. Іван Франко і питання укр. ономастики. «Наук. зап. Дп. ун-ту», 1956, т. 57, в. 10, ч. 2
  • Корнієнко Н. П. Деякі питання історії мови в працях Івана Франка. «Наук. зап. Дрогоб. пед. ін-ту», 1962, т. 9
  • Москаленко А. А. І. Я. Франко про укр. азбуку і правопис. «Наук. зап. Ізмаїл. пед. ін-ту», 1962, в. 3
  • Ковалик І. І. Наукова лінгв. проблематика в працях Івана Франка. В кн.: Іван Франко. Статті і мат-ли, зб. 12. К., 1965.
  • Білодід І. К. Каменяр укр. слова. К., 1966
  • Франко З. Т. Франко як мовознавець. «Мовознавство», 1986, № 4.
  • Панько Т. I. Мова і нація в естет. концепції І. Франка. Л., 19927
Є. С. Регушевський
Посилання на інші джерела на ту саму тему: