УВУ

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 01:52, 14 лютого 2011, створена Victor Kubai (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (УВУ) — перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи Союзу українських журналістів (В. Кушнір, О. Олесь), Товариства прихильників освіти (С.Дністрянський) і Українського соціологічного інституту (М. Грушевський). Під час заснування УВУ виявилися розбіжності у поглядах на його структуру між О. Колессою (традиційний університет) та М. Грушевським (народний університет), внаслідок чого останній відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття УВУ відбулося в Будинку інженерів і архітекторів у Відні 17.1.1921. Спочатку в УВУ було 90 слухачів, 12 професорів та три доценти. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 осередком політичної еміграції стала Прага, куди, за згодою міністерства шкільництва і просвіти Чехословаччини, переніс свою роботу УВУ. Урочисте відкриття ун-ту відбулося 23.10.1921. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства Західно-Української Народної Республіки, а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах Карлового ун-ту. Передбачалося також паралельне навчання студентів у ін. вищих навчальних закладах. Мовою викладання прийнято українську, хоча окремі предмети могли читатися іноземними мовами. У «празький» період функціонування УВУ діяли філософський (з історико-філологічним та природничим відділами) та правничий (юридичний) ф-ти. Ротація керівництва навчального закладу відбувалася щороку. У період 1921-45 ректорами УВУ були О. Колесса (1921-22, 1925-28, 1935-37, 1943-44), С. Дністрянський (1922-23), І. Горбачевський (1923-24, 1931-35), Ф. Щербина (1924-25), Д. Антонович (1928-30,1937-38), А. Яковлів (1930-31, 1944-45), О. Мицюк (1938-39, 1940-41), І. Борковський (1939-10,1941-43), А. Волошин (1945). Деканами філософського ф-ту були С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, А. Артимович, В. Біднов, Д. Антонович, В. Щербаківський, Б. Матюшенко, Ф. Слюсаренко; правничий ф-т очолювали Ф. Щербина, О. Ейхельман, Р. Лащенко, В. Старосольський, К. Лоський, С. Шелухин, О. Андрієвський. Щорічний набір студентів до УВУ становив 325 чол.: 221 на філософський ф-т, 104-на правничий. Найбільша кількість викладачів — 46 (з них 30 професорів) працювала в 1933/34 н. р. У 1920-30 роках викладачами УВУ були науковці світового рівня: О. Андрієвський, Д. Антонович, А. Артимович, В. Біднов, Л. Білецький, І. Борковський, С. Бородаєвський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Ейхельман, О.  Колесса, Д. Коропатницький, Б. Крупницький, В. Кубійович, З. Кузеля, Р. Лащенко, В. Липинський, М. Лозинський, І. Мірчук, О. Лотоцький, О. Орлов, Я. Пастернак, С. Рудницький, Ю. Русов, Ф. Слюсаренко, С. Смаль-Стоцький, В. Старосольський, Д. Чижевський, О. Шульгін, С. Шелухин, В. Щербаківський, Л. Шрамченко, Ф. Щербина, А. Яковлів та ін. Вони читали й публікували курси історії та географії України, української історіографії та джерелознавства, історії українського права, церкви, мистецтва, етнології, археології, української мови та літератури, філософії, педагогіки. Лише у перше десятиліття видавничий відділ УВУ випустив 27 томів наукових праць, окремі з яких увійшли до «золотого фонду» української науки. Викладачі УВУ представляли українську науку на міжнародних та регіональних з'їздах, конференціях, симпозіумах, підтримували зв'язки з українськими (зокрема, Науковим товариством ім. Т.Шевченка) та зарубіжними науковими товариствами, обиралися членами Всеукраїнської академії наук, почесними членами іноземних АН, ун-тів та ін-тів. Вони працювали в ун-тах Праги, Подебрад, Варшави, Львова, міст США. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники О. Олесь, О. Кобилянська, Б. Лепкий, В. Стефаник, композитори [1], В. Барвінський, громадські та наукові діячі І. Горбачевський, О. Колесса, А. Волошин та ін. У перше десятиліття свого існування УВУ надав ступінь доктора філософії або права 109 особам.

У міжвоєнні роки УВУ працював у складних умовах. У 1922 зменшилася сума субсидіювання ун-ту, що поставила його на грань закриття. Завдяки заходам ректора І. Горбачевського вдалося частково подолати труднощі й продовжити діяльність навчального закладу. На перешкоді повноцінного функціонування УВУ стало також зовнішньополітичне зближення Чехословаччини з СРСР та Польщею, внаслідок чого зменшено права української політичної еміграції у країні. У зв'язку з проголошенням автономної Карпатської України (1938) керівництво УВУ прийняло рішення про перенесення його роботи до Хусту, але угорська окупація Закарпаття перекреслила ці плани. Подальший поділ Чехословаччини і утворення протекторату Чехії і Моравії позначилося на становищі УВУ. Його підпорядковано ректору Карлового ун-ту, змінено статут і учбову програму, а викладачів піддано суворій перевірці про «арійське» походження. Нездійсненною залишилася спроба перенести роботу УВУ до Ужгорода у 1942. Остаточного розгрому ун-т зазнав після вступу Червоної армії до Праги у травні 1945. Більшість викладачів та студентів встигла виїхати на Захід, проте частина викладацького складу на чолі з о. А. Волошином, що залишилася в місті, була репресована, майно й архів УВУ конфіскували радянські окупаційні органи влади або ж були розграбовані «колекціонерами». За ініціативою В. Щербаківського, до якого приєдналася група науковців з Історичного наукового інституту з Берліна на чолі з І. Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 в Мюнхені. До його розбудови долучилося молодше покоління українських дослідників, що емігрувало за кордон, уникаючи репресій радянської влади. Навчальний процес в УВУ відновився вже у 1946/47 н. р. Наступного року в ун-ті навчалось 493 студенти, а навчальний процес забезпечували 44 професори, 16 доцентів, 18 викладачів та асистентів. Діяльність ун-ту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Конгрегації для Східної Церкви Апостольського Престолу (єп. І. Бучко став куратором УВУ) та фонду «Українського видавництва» у Кракові. Проте і в перші повоєнні роки матеріальне становище ун-ту залишалося непевним, особливо після проведення у Західній Німеччині грошової реформи (1948). У 1949 в УВУ навчалося 272 студенти, в 1950 — 137, у 1956 стаціонарні заняття були припинені. У перше повоєнне десятиліття в ун-ті видано 206 докторських і 103 магістерських дипломи. 16.9.1950 баварський федеральний уряд надав УВУ статус приватного ун-ту з академічними правами.

У 1950 роках значне скорочення навчального процесу УВУ компенсовував широкою видавничою діяльністю. З 1957 почали виходити «Наукові записки», курси лекцій, розширився обсяг заочного навчання студентів. У цей час УВУ налагодив відносини із зарубіжними науковими установами, осередками українознавства у США, Канаді, Франції. Становище УВУ поліпшилося після заснування Товариства сприяння українській науці (1962), що дало можливість у 1965 відновити навчальний процес. Розпочали роботу також курси українознавства, сходознавства, англомовні курси, що навчали слухачів у зимовий та літній періоди. Педагогічний колектив зріс з 56 чол. у 1965 до 84 у 1981. На пожертвування митрополита Й. Сліпого у 1974 УВУ придбав велике приміщення для аудиторій, кабінетів та бібліотеки. Щорічно ун-тет проводив наукові конференції, відзначав ювілеї видатних українських діячів, роковини української державності, організовував мистецькі виставки. З 1981 при УВУ почав роботу Інститут досліду національних проблем. У 1966-81 докторські дипломи отримали 98 випускників, 36 — магістерські. У післявоєнні десятиліття ректорами УВУ були В. Щербаківський, І. Мірчук, Ю. Панейко, М. Васильїв, О. Кульчицький, В. Орелецький, Ю. Бойко, В. Янів. У післявоєнний період в ун-ті плідно працювали видатні українські історики Д. Дорошенко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко; географ В. Кубійович; філологи Р. Смаль-Стоцький, О. Колесса, Ю. Шевельов, Я. Рудницький,О. Горбач; філософи Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, В. Янів; етнографи З. Кузеля, В. Петров; історики мистецтва Д. Антонович, В. Залозецький; історики церкви В. Біднов, М. Чубатий, О. Лотоцький; правники С. Дністрянський, А. Яковлів, В. Панейко; економісти В. Тимошенко, О. Мицюк, Є. Гловінський.

Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори «шістдесятників». Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі I-III Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи ун-ту отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.

О. Мазур (Львів).
Посилання на інші джерела на ту саму тему: