Сімович Василь

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 22:50, 13 лютого 2011, створена Victor Kubai (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
right
Василь Сімович

Сімович Василь (9.3.1880 — 13.3.1944), визначний укр. мовознавець, філолог і культ, діяч, д. чл. НТШ (з 1923), нар. у с. Гадинківцях Гусятинського пов. (Галичина). По закінченні ун-ту в Чернівцях (1904; учень С. Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії; 1902-03 — співред. вид. РУП, що друкувалися в Чернівцях (ж. «Гасло», «Селянин» та ін.) та ред. «Буковини». (1902-03). 1914-18 — співр. Союзу Визволення України і організатор культ, праці в таборах для укр. военнополонених, яку продовжував від укр. урядової місії (1919 ред. газ. «Шлях»). З мовних курсів для полонених виросла його «Практична граматика укр. мови» (1918), що в другому вид. (1920) ввібрала елементи наук. граматики. 1920-23 в Берліні — був ред. в «Укр. накладні» Я. Оренштайна. 1923-33 — проф. Укр. Високого Пед. Ін-ту ім. Драгоманова у Празі (1926-30 його ректор); це і участь у праці чес.-рос. Празького лінгвістичного гуртка дали С. змогу зосередитися на наук. діяльності: скрипти з староболг. мови і «Хрестоматія старо-укр. літератури»; ст. з іст. морфології (походження займенника що, історія іменників чоловічого роду на -о, морфологія прикметника), фонології (перехід е в о) й історії укр. мовознавства і правопису (про граматику Лучкая, правописні системи Драгоманова, абеткові проекти Їречка). З 1933 у Львові, де працює у т-ві «Просвіта» як ред. її наук.-популярних вид., серед ін. ж. «Життя і Знання», в якому містить мовні ст. пуристичного характеру; бере участь у ред. «Укр. Заг. Енциклопедії» (ред. відділу «Україна»), ж. «Назустріч», «Сьогочасне й Минуле», творів Т. Шевченка, І. Франка. 1939-41 — проф. Львівського Ун-ту, 1941-44 ред. «Укр. Видавництва». Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й іст. фонології й морфології (укр. ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лябіялізація л), історії правопису, а також практичним проблемам мовної норми. С. був першим найвизначнішим укр. фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебніянським підходом до мови як вияву духовости нації (особливо виразно в ст. «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934). С. видав з коментарем твори Т. Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціг, 1921), І. Франка (вид. творів у в-ві Оренштайна), Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеем», Л. 1938). Часткова бібліографія праць С. е в брошурі П. Ковалева «Василь Сімович», Вінніпеі, 1953.

Ю. Ш. {Ю. Шевельов}

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Василь Сімович (ЕУМ).
Вікіпедія: Василь Сімович.