Відмінності між версіями «Справа СВУ»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 107: Рядок 107:
 
за відсутністю складу злочину.  
 
за відсутністю складу злочину.  
 
</p>
 
</p>
<p> О.&nbsp;Мазур (Львів). </p></p></div>
+
<p> О.&nbsp;Мазур (Львів). </p></div>
 
<p>
 
<p>
 
'''''Посилання на інші джерела на ту саму тему:'''''<br>
 
'''''Посилання на інші джерела на ту саму тему:'''''<br>
[ Вікіпедія: <b>Процес Спілки визволення України</b>.]
+
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B8_%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81 Вікіпедія: <b>Процес Спілки визволення України</b>.]
 
</p>
 
</p>

Версія за 19:22, 13 листопада 2009

Довідник з історії України

СПІЛКИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ПРОЦЕС — судовий процес в Україні над українськими інтелектуалами, звинуваченими у приналежноті до опозиційної радянському режиму організації — Спілки визволення України (СВУ). Тривав з 9.3. до 19.4.1930 у Харкові. У кін. 1920 років в Україні московським керівництвом було розпочато широкомасштабну кампанію дискредитації, цькування, а згодом і фізичного винищення національної еліти — діячів української науки та культури, духовенства УАПЦ, керівників промисловості, яка завершилася низкою сфабрикованих ДПУ судових процесів «Шахтинська справа», процес Промпартії, процес Народної революційної соціалістичної партії, Українського національного центру та ін.). Першою жертвою політичного терору стало дореволюційне покоління української інтелігенції, у середовищі якої з травня 1929 до січня 1930 органими ДПУ УСРР було проведено масові арешти. Серед 45 заарештованих було 2 академіки (С. Єфремов і М. Слабченко), письменники, професори, правники, священнослужителі, викладачі вузів і шкіл, студенти. ДПУ пред'явило заарештованим обвинувачення у приналежності до контрреволюційної організації — Спілки визволення України, яка нібито готувала повалення Радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури. З метою формування у громадськості неприязні та ворожого ставлення до заарештованих ще задовго до початку судового розгляду справи у пресі було розгорнуто кампанію їх очорнювання та навішування ярликів. З «викривальними» заявами виступили начальник ДПУ УСРР Балицький, голова РНК УСРР В. Чубар і КП(б)У П. Любченко. Справу СВУ розглядав Особливий склад Найвищого суду УСРР (голова А. Приходько), затверджений спеціальною постановою ЦВК. Державними обвинувачувачами були заст. наркома юстиції М. Михайлик, прокурори Ахматов, Якимишин, Бистрюков. Захищали підсудних 14 адвокатів. Щоденні звіти про хід процесу подавала газета «Комуніст» (орган ЦК КП (б)У), матеріали справи друкувалися також у газеті «Вісті», їх обговорення організовувалося у трудових колективах. На час передачі в суд справа нараховувала 237 томів слідчих матеріалів. Більшість зізнань про існування та діяльність СВУ слідчі ДПУ отримали шляхом фізичного і психологічного тиску на заарештованих. Як випливало з обвинувачувального висновку в справі СВУ, підсудні (С. Єфремов, В. Дурдуківський, Й. Гермайзе, А. Ніковський, Г. Голоскевич, К. Товкач) ще в 1920-24 належали до підпільної організації Братерство української державності, яка з метою повалення радянської влади організувала мережу бойових осередків і проводила масовий та індивідуальний терор проти робітників та селян. Керівник організації С. Єфремов підтримував зв'язки з повстанськими отаманами — Ангелом, Зеленим, Шляховим, Майовим, Мордалевичем та ін. Обвинувачувальний висновок стверджував, що після самоліквідації БУД у липні 1926 було засновано СВУ. Керівники новоствореної контрреволюційної організації готували з допомогою іноземних держав (Польщі) та в порозумінні з одноіменною емігрантською організацією і петлюрівським закордонним урядом повалення радянської влади шляхом збройного повстання й реставрацію капіталістичного ладу. У документах обвинувачення вказувалося на існування в структурі СВУ низки секцій — академічної, шкільної, педагогічної, медичної, видавничої, автокефальної та Спілки української молоді. На чолі секцій стояла Президія СВУ — С. Єфремов (голова), В. Чехівський (заст. голови), В. Дурдуківський (скарбник), Й. Гермайзе, А. Ніковський, Л. Старицька-Черняхівська, О. Гребенецький. Відзначалося, що викрито осередки організації у Полтаві, Чернігові, Вінниці, Дніпропетровську, Одесі та Миколаєві. Матеріали слідства стверджували, що внаслідок збройного повстання у 1930-31 мала бути створена незалежна Українська республіка на чолі з президентом. Внаслідок фальсифікації документів та нечуваного в юридичній практиці насильства над заарештованими до різних термінів ув'язнення було засуджено 45 відомих діячів української науки і культури. Четверо (С. Єфремов, В. Чехівський, А. Ніковський, М. Павлушков) засуджені до 10 років тюремного ув'язнення, шестеро (В.Дурдуківський, В. Ганцов, В. Удовенко, Г. Холодний, А. Барбар, В. Підгаєцький) — до 8 років позбавлення волі. Більшості підсудним було призначено покарання у межах від 3 до 6 років. Кілька підсудних отримали умовні терміни покарання і були звільнені з-під варти. Вирок був остаточним і оскарженню не підлягав. У 1937-39 багатьох ув'язнених (13 осіб із 45) за рішенням різноманітних «трійок» було розстріляно. Серед істориків немає одностайної думки щодо фактичного існування СВУ. Більшість вважає, що справа була сфабрикована органами ДПУ і згодом широко використовувалася радянським режимом для винищення інтелектуального і духовного потенціалу українського народу. Ще під час процесу став відомим вислів — «музика ДПУ, опера СВУ», що засвідчив ставлення населення України до цього судилища. 11.8.1989 Пленум Верховного суду УРСР реабілітував усіх засуджених у справі СВУ за відсутністю складу злочину.

О. Мазур (Львів).

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Процес Спілки визволення України.