Відмінності між версіями «Славинецький Єпіфаній»
м (Захист на Єпіфаній Славинецький встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково))) |
|||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
словника італ. вченого доби Відродження А. Калепіно (1502), а | словника італ. вченого доби Відродження А. Калепіно (1502), а | ||
також з «Лексикона...» | також з «Лексикона...» | ||
| − | [[ | + | [[Памво Беринда|Памва Беринди]]. |
Для перекладної частини С. вибрав церковнослов'ян. мову (східнослов'янської | Для перекладної частини С. вибрав церковнослов'ян. мову (східнослов'янської | ||
редакції), чим наочно довів її лекс. адекватність латинській. | редакції), чим наочно довів її лекс. адекватність латинській. | ||
Версія за 21:34, 14 грудня 2009
Українська мова. Енциклопедія
СЛАВИНЕЦЬКИЙ Єпіфаній (кін. 16 — поч. 17 ст., Волинь або Поділля — 19.XI 1675, Москва; похов. у Чудовому монастирі) — укр. філолог, перекладач, письменник, осв. та церк. діяч. Навч. у Київ. брат. школі та за кордоном. Прибл. у 1639-49 викладав лат., грец. і, можливо, церковнослов'янську мови у Києво-братській колегії. Створив для неї «Лексикон латинський». У 1649 приїхав до Москви, де викладав у школі при Чудовому монастирі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, займався виправленням конфесійних книг, перекладами з грец. мови на церковнослов'янську. Встиг перекласти тільки Новий Завіт і П'ятикнижжя. Співпрацював з патріархом Никоном у справі церк. реформ. Залишив по собі майже 150 перекладних та ориг. праць (ут. ч. бл. 60 слів-проповідей). Своїми перекладами С. сприяв розвиткові освіти й формуванню наук. термінології. У Москві створив дві філол. праці, що залишилися в рукописах, — «Філологічний словник» (зведення пояснень термінів Святого Письма та богослужбової літератури) і «Лексикон греко-слов'яно-латинський». Разом з Арсенієм Корецьким-Сатановським ще в Києві уклав «Лексикон словено-латинський».
Гол. праця С. — «Лексикон латинський», що дійшов до нас у рукопису в багатьох списках (найдавніший датований 1642). Це найбільший староукр. словник (бл. 27 000 вокабул), скарбниця церковнослов'ян. та укр. лексики 17 ст., посібник для навчання лат. мови. Реєстр «Лексикона...» взято з лат. словника італ. вченого доби Відродження А. Калепіно (1502), а також з «Лексикона...» Памва Беринди. Для перекладної частини С. вибрав церковнослов'ян. мову (східнослов'янської редакції), чим наочно довів її лекс. адекватність латинській. Праця С. — багатюще джерело вивчення лексики і словотвору церковнослов'ян. та укр. мов 17 ст. Вона відіграла величезну роль в історії укр. та рос. лексикографії.
Тв.:
- «Лексикон латинський» Є. Славинецысого. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973.
Літ.:
- Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською К., 1980.
В. В. Німчук
