Відмінності між версіями «Русанівський В. Розквіт і взаємозбагачення мов соціалістичних націй»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
м ()
(Немає відмінностей)

Версія за 20:46, 5 лютого 2011


Розквіт і взаємозбагачення мов соціалістичних націй[1]

Віталій Русанівський

Союз Радянських Соціалістичних Республік — перша в світі багатонаціональна держава трудящих, створена волею рівноправних вільних народів. У Радянському Союзі вперше в історії людства досягнуто повної економічної, політичної й ідеологічної єдності людей різних національностей: у спільній боротьбі всіх націй і народностей нашої країни за перемогу й утвердження комуністичних ідеалів утворилася нова історична спільність людей — радянський народ.

За законами братерського співробітництва соціалістичних націй розвивається соціалістична культура радянського народу. У ній, як відзначив у доповіді «Про п'ятдесятиріччя Союзу Радянських Соціалістичних Республік» Л.І. Брежнєв, при різноманітності національних форм «дедалі помітнішими стають спільні, інтернаціоналістські риси». У радянській культурі злилися різні вияви національних форм соціалістичних, інтернаціоналістських культур усіх народів СРСР. Це прогресивний процес, який відповідає духові соціалізму, інтересам усіх народів нашої країни.

З утворенням добровільного державного союзу націй на місці поваленої пролетарською революцією тюрми народів, якою була Російська імперія, в стоголосому хорі вільно зазвучало слово кожного народу. За роки Радянської влади в братній сім'ї Країни Рад незмірно збагатилася, засяяла всіма барвами культура українського народу, в усі сфери суспільного життя ввійшла українська мова.

Кожен народ любить і цінує свою мову, кожна мова в Радянському Союзі вільно розвивається і збагачується. Разом з тим усі радянські люди, незалежно від національної приналежності, з любов'ю і повагою ставляться до російської мови — мови дружби, співробітництва, духовного й культурного єднання всіх соціалістичних націй спільної Радянської Батьківщини. Говорячи про роль російської мови в житті радянських людей, В.В. Щербицький підкреслив: «Свідомо і добровільно обрана всіма народами Радянського Союзу як засіб міжнаціонального спілкування і співробітництва, вона відіграє величезну об'єднавчу роль, служить справі інтернаціонального згуртування трудящих, обміну матеріальними і духовними цінностями, взаємозбагаченню національних культур». 310

Важливим результатом успішного розв'язання національного питання в нашій країні, зазначено в постанові ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» (1972 р.), є всебічний розвиток мов усіх соціалістичних націй і народностей Радянського Союзу. Понад 40 народів, які в минулому не мали своєї писемності, дістали в радянський період науково розроблену писемність і мають тепер розвинені літературні мови. Цей факт ще раз незаперечно підтверджує, що тільки соціалізм повністю задовольняє національні інтереси трудящих, що ленінське розв'язання національного питання органічно включає і розв'язання мовної проблеми. В.І. Ленін підкреслював, що соціалістичний рух «творить нові, вищі форми людського співжиття, коли законні потреби і прогресивні прагнення трудящих мас всякої національності будуть вперше задоволені в інтернаціональній єдності» (Повн. зібр. творів, т. 26, стор. 34).

1.

У розвитку мови, як одного із найскладніших суспільних явищ, виявляються певні діалектичні закономірності. Це насамперед розширення її суспільних функцій, постійні контакти однієї мови з іншими мовами як запорука виявлення й використання всіх внутрішніх можливостей кожної із них, вироблення норми — засобу охорони структурної організації мови від змін, спрямованих на її перебудову.

Ключ до розуміння законів розвитку мови дає марксистсько-ленінське вчення про мову, в якому вперше розкрито діалектику взаємозв'язку мови й суспільства, мови й історії народу, його матеріальної і духовної культури, з'ясовано значення мови в пізнанні й перетворенні світу.

Обслуговуючи послідовно рід, плем'я, племінний союз, народність, націю, мова зазнає якісних змін у своїй структурі. Чим складніший рівень суспільної організації, тим ширшими стають функціональні межі мови. Задовольняючи зростаючі потреби виробництва, освіти, культури, політики, державного життя і т. ін., мова повинна виробити такі засоби, з допомогою яких можна було б зафіксувати постійну появу нових понять і передати будь-який відтінок думки у кожній із сфер суспільного життя. Отже, зростає лексичний фонд мови, особливо термінологічний, удосконалюються засоби побудови словосполучень і речень, у зв'язку із стильовим розгалуженням мови розвиваються синонімічні ряди як у лексиці, так і в граматиці. 311

Розширення суспільних функцій мови, всебічний розвиток її стилів, збагачення лексичного фонду і шліфування граматики були б неможливі без постійного контактування мов. Розвиток людської думки не має національних, расових, континентальних і т. ін. кордонів. Єдиним кордоном був, а в капіталістичному світі ще й тепер лишається кордон соціальний, який не тільки розділяє людей у межах країни на класи, що мають більші й менші можливості користуватися здобутками цивілізації, а й обмежує доступ до культурних цінностей цілим народам, які перебувають у колоніальній чи напівколоніальній залежності від імперіалістичних держав. Кожна мова як засіб формування і вираження думки має потенціальні можливості бути конденсатором усіх здобутків людської цивілізації. Але досягають цього тільки ті мови, які, перебуваючи у постійному контакті з іншими мовами світу, переймають і втілюють у словах та формах усе нове, що виробив людський геній. До них належать усі мови сучасних розвинутих націй, що піднеслися до рівня поліфункціональних літературних мов. У багатонаціональній Країні Рад — першій соціалістичній державі світу — такими є всі мови соціалістичних націй і насамперед російська мова, мова міжнаціонального спілкування народів СРСР, одна із світових мов.

Запозичуючи з інших мов нові значення, кожна розвинена літературна мова знаходить для них свої, специфічні засоби формального вираження. Разом з новими значеннями дуже часто запозичуються з інших мов і їхні носії — корені іншомовних слів. І це цілком природно. Як відзначав Ф. Енгельс, «необхідні іншомовні слова, що в більшості випадків є загальноприйнятими науково-технічними термінами, не були б необхідними, коли б вони піддавались перекладу. Отже, переклад тільки перекручує зміст; замість того, щоб роз'яснити, він вносить плутанину» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 19, стор. 311). Але кожне новоутворене слово, навіть запозичене, стаючи фактом певної мови, має відповідати її структурі — семантичній, фонемній і граматичній. Внутрішня структура розвинутих літературних мов змінюється значно повільніше, ніж у долітературний, а особливо в дописемний період. Причиною цього є виникнення норми, тобто своєрідного фільтра, який пропускає в літературну мову тільки те, що не розхитує підвалин її структури, а навпаки, зміцнює їх.

У соціалістичній сім'ї народів створено умови для безперешкодного розвитку всіх національних мов: розширюються їхні суспільні функції, всі мови перебувають у тісному контакті, у постійній взаємодії, яка сприяє удосконаленню їх 312 внутрішньої структури, повному стильовому розвиткові, зміцненню норми як засобу збереження мовної структури, — всьому, що відповідає діалектиці сучасного розвитку націй і національних мов.

Піввікова історія розвитку рівноправних соціалістичних націй в єдиній союзній Радянській державі, зокрема становлення й розквіту багатонаціональної радянської соціалістичної культури, переконливо доводять правильність марксистсько-ленінського положення про те, що шлях до єдиної культури комуністичного суспільства, до всебічного зближення націй проходить через повний розквіт національної культури кожного народу, визволеного від національного гноблення. Інтернаціональне й національне — діалектичне взаємопов'язані поняття. «Інтернаціональна культура, — підкреслював В.І. Ленін, — не безнаціональна» (Повн. зібр. творів, т. 24, стор. 118). Рідна мова для кожного народу є могутнім і незамінним засобом розвитку його матеріальних і духовних сил, знаряддям виховання трудящих у дусі комуністичної ідеології, пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму.

За роки будівництва соціалізму і комунізму в СРСР виникла нова історична спільність людей — радянський народ. Ця перша в світі спільність — прообраз майбутньої комуністичної сім'ї народів світу, в якій інтернаціональна єдність переконань і дій ідуть пліч-о-пліч з розквітом і взаємозбагаченням національних мов і культур. Чим тіснішою стає братня згуртованість соціалістичних націй і народностей нашої країни, тим повніше розквітає культура й мова кожної з них. У промові на святкуванні 50-річчя Радянської Грузії Л.І. Брежнєв відзначав: «Мабуть, немає людини, яка б не відчувала невикорінного почуття любові до землі дідів і прадідів, до рідної культури, до своєї мови, своїх традицій і звичаїв. Та в соціалістичному суспільстві це почуття — почуття патріотизму — переростає кордони, окреслені національною приналежністю, наповнюється новим змістом».

Кожна соціалістична нація пишається тим, що розквіт її культури, плодотворні взаємозв'язки з культурами братніх народів СРСР сприяють збагаченню культурних надбань радянського народу в цілому, розвиткові радянської культури — соціалістичної змістом, головним напрямом свого розвитку, багатогранної своїми національними формами, інтернаціоналістської своїм духом і характером.

Всебічне співробітництво націй висуває потребу в мові міжнаціонального спілкування. В.І. Ленін передбачав можливість перетворення однієї або кількох існуючих національних мов у313 світову (див. Повн. зібр. творів, т. 24, стор. 371; «Ленинский сборник», XXX, 1937, стор. 64).

Широкий розвиток двомовності, як і справжній розквіт національних мов, передбачає забезпечення відповідних соціальних умов: вибір мови, що виконує функції засобу міжнаціонального спілкування, має бути добровільний; мова міжнаціонального спілкування повинна вільно співробітничати з національними мовами, всебічно збагачуючи їх, але не переймаючи на себе їхніх функцій; загальний рівень освіти має забезпечувати досконале вивчення як рідної мови, так і мови міжнаціонального спілкування в усьому їх стильовому багатстві.

Такі умови, як доводить всесвітня історія, забезпечує тільки соціалізм. В.І. Ленін ще до революції передбачав, що настане час, коли всі народи колишньої царської Росії, визволившись від соціального й національного гніту, потягнуться до російської мови як засобу прилучення до світової цивілізації. Він послідовно обстоював необхідність створення таких умов, за яких би «кожний житель Росії мав можливість навчитися великої російської мови» (Повн. зібр. творів, т. 24, стор. 280).

Проводячи ленінський принцип рівноправності націй, Комуністична партія Радянського Союзу послідовно обстоює рівноправність мов усіх націй і народностей нашої країни. У нас, як і заповідав В.І. Ленін, немає мов державних і недержавних: усі мови рівні перед законом, що гарантує Конституція СРСР і конституції союзних республік. На 89 мовах народів СРСР розмовляє тепер із читачем багатонаціональна радянська література. Завдяки російській мові «найцінніші художні твори, що вийшли в союзних республіках, стають надбанням культурного життя всіх народів СРСР» (Н. Подгорный. 50-летие Союза ССР — единого многонационального государства. «Коммунист», 1972, №8, стор. 17). Російська мова, будучи мовою російської нації, стала разом з тим засобом співробітництва і єднання всіх націй і народностей СРСР, які добровільно обрали її як мову міжнаціонального спілкування. Вона стала могутнім знаряддям взаємозв'язку і згуртування радянських народів, засобом прилучення до найкращих досягнень вітчизняної і світової культури.

Російська мова як засіб міжнаціонального спілкування сприяє всебічному розквітові національних мов, збагаченню культур усіх народів СРСР. У цьому корінна, принципова відмінність між мовою міжнаціонального спілкування як засобом єднання соціалістичних націй і мовою панівної нації в капіталістичному світі. Двомовність, яка розвивається при паралельному вивченні рідної національної і російської мов, цілком 314 протилежна тому видові двомовності, при якому одна з мов виконує функції офіційно-державні, культурні, а друга існує тільки в сфері побуту (див. И.К. Белодед. Ленинская теория национально-языкового строительства в социалистическом обществе. М., 1972, стор. 172).

Усе це робить самоочевидними успіхи національно-мовного будівництва у першому в світі добровільному, нерозривному союзі соціалістичних націй, зцементованому політичною, економічною й ідеологічною єдністю.

Марно намагаючись посіяти ворожнечу між націями й народностями нашої країни і ослабити величезне значення всесвітньо-історичного досвіду КПРС у розв'язанні національного питання, буржуазні ідеологи, а серед них і українські буржуазні націоналісти, кричать, з одного боку, про «русифікацію» народів СРСР, а з другого — про примусовий розвиток національних літературних мов у нашій країні.

Непоєднуваність цих «звинувачень», відсутність доказів і елементарної логіки в таких дешевих провокаційних трюках не бентежать авторів антирадянської писанини. Засвідчуючи свою духовну близькість із німецьким фашизмом, українські буржуазні націоналісти в своїх писаннях і досі повторюють такі, наприклад, нісенітниці фашистського «сходознавця» Й. Ерхорна, нібито більшовики штучно створюють народам Північного Кавказу алфавіти, розвивають літературні мови і пресу, щоб перешкодити усвідомленню національної і культурної єдності. Ось із якого джерела беруть воду, щоб примусити крутитися колесо антирадянського млина, і жовтоблакитники і патентовані сучасні «радянологи».

Проте з фактами боротися важко. Притягальність Країни Рад як вільної сім'ї здружених націй дедалі зростає. В багатьох країнах світу опубліковано наукові праці, в яких висвітлюється досвід мовного будівництва в СРСР. До нашої країни приїздять спеціальні делегації вчених і представники урядів, щоб ознайомитися з досвідом розв'язання мовної проблеми в багатонаціональній державі.

2.

Сучасні літературні мови народів Радянського Союзу розвиваються шляхом взаємодії і взаємозбагачення. Провідними тенденціями в їхньому розвитку є збагачення лексичного складу, всебічний 315 розвиток функціональних стилів, розширення стилістичних меж і виражальних засобів. Обставиною, що сприяє зростанню й збагаченню літературних мов, є всебічний опис структури мови, її історії і сучасного стану. Комуністична партія, Радянська держава подбали про розвиток мовознавства в кожній республіці.

Помітних успіхів, особливо в післявоєнний період, досягло українське радянське мовознавство. Мабуть, немає вже такої сфери використання мови, яка б не була забезпечена відповідною науковою літературою. Створено вузівські курси з сучасної української літературної мови, з її історії, діалектології, з історичної граматики, стилістики; видано літературу з порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов, загального мовознавства, ономастики, структурно-математичної лінгвістики, експериментальної фонетики, з питань культури української і російської мов та ін. Велику увагу приділено проблемі вивчення міжмовних контактів, особливо творчій взаємодії і взаємозбагаченню української і російської літературних мов.

Широкою популярністю користуються українсько-російські і російсько-українські словники (від одно- до шеститомника), зокрема тритомний російсько-український словник, відзначений минулого року Державною премією УРСР, численні перекладні термінологічні словники, серед яких на особливу увагу заслуговують словник суспільно-політичної термінології, загальнотехнічний і сільськогосподарський, і, нарешті, найбільша скарбниця української лексики — 11-томний «Словник української мови», три томи якого вже побачили світ. Проводиться велика консультативна робота в галузі перекладу суспільно-політичної, науково-технічної і художньої літератури і в усіх сферах мовної практики і нашої республіки. Отже, розквіт української літературної мови, як і інших літературних мов нашої багатонаціональної країни, нерозривно пов'язаний з успіхами мовознавчої науки.

Велику роль у збагаченні мов соціалістичних націй СРСР відіграє російська мова. Виконуючи роль мови міжнаціонального спілкування, російська мова збагачується сама, вбираючи багато елементів із інших національних мов, і, в свою чергу, збагачує ці мови, передаючи їм усе нове, створене в російській мові та в мовах усіх соціалістичних націй.

Цей процес, звичайно, не простий. Взаємозбагачення і зближення мов відбувається з урахуванням специфіки внутрішньої будови кожної національної мови. Збагачуючись внаслідок контактування з мовами інших братніх народів, кожна національна мова повністю зберігає свою специфіку, лишається живим свідком життя й боротьби багатьох поколінь народу, коштовним скарбом, створеним його генієм. Виникнення єдиного багатонаціонального радянського народу не 316 означає ні зникнення національних особливостей радянських людей, ні, звичайно, ліквідації самих націй. Рідна мова була й лишається для кожної нації могутнім засобом розвитку її матеріальних і духовних сил, знаряддям розвитку національних форм радянської соціалістичної культури. Але, як відзначав К. Маркс, «кожна нація може і повинна вчитися у інших» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 23, стор. 12). Нація не може успішно розвиватися тільки на власній основі, без ви-користання соціального досвіду інших народів, без обміну матеріальними й культурними цінностями, тобто без усього того, що закономірно знаходить відбиття в мові.

Розвиток мов усіх соціалістичних націй СРСР відбувається шляхом збагачення їх лексичного складу, всебічного розвитку функціональних стилів, особливо в мовах, які в дореволюційний період не дістали повного виявлення всіх своїх потенціальних можливостей, і, зрештою, розширення стилістичних меж і виражальних засобів, що зумовлене розквітом національних культур, їх взаємовпливами в галузі вироблення естетичних цінностей, піднесенням рівня освіти й культури широких верств населення і т. ін.

У лексичному складі літературних мов народів СРСР з'являються слова на вираження сотень і тисяч нових понять, народжених соціалістичною дійсністю, комуністичним будівництвом у нашій країні. Виробляється спільний понятійний фонд, що знаходить специфічне втілення в кожній національній мові. Здебільшого нові поняття мають однотипні словесні відповідники в різних мовах.

Будучи могутнім засобом збагачення інших мов народів СРСР, російська мова, в свою чергу, збагачується сама за рахунок запозичень із мов народів СРСР та інших народів світу. В російській мові зареєстровано десятки тисяч іншомовних слів. Немало запозичень увійшло в російську мову з тюркських мов народів СРСР — узбецької, азербайджанської, казахської, киргизької, башкирської, татарської тощо. Внаслідок впливу української мови російські словники фіксують українізми з походження хлебороб, пятисотница (і створене за його зразком тысячница), хата-лаборатория, комнезам, делянка, куркуль; у російських художніх і публіцистичних творах дедалі частіше вживаються із стилістичною метою такі слова, як запал, замордованный, шлях, вечерять, цыгарка, думка, болячка, стежка, скарб, ярмо тощо.

Запозичення слів із мови в мову, викликані розширенням понятійного фонду, взаємним ознайомленням народів із життям і побутом один одного і т. ін., не нівелюють національної 317 специфіки кожної з них, а навпаки, сприяють піднесенню їх до рівня найрозвинутіших літературних мов світу, стилістичному урізноманітненню їх виражальних засобів. Численні запозичення в галузі термінології стають основою розвитку наукових і виробничо-професійних стилів у тих мовах, які їх раніше практично не мали. Підраховано, що в більшості мов радянських народів 70 — 80 процентів науково-технічних, суспільно-політичних, навчально-педагогічних термінів становлять запозичення з російської мови і — за її посередництвом — із інших мов.

Наявність єдиної термінології, взаємовпливи в галузі стилів і жанрів зближують мови народів СРСР незалежно від їхніх структур, належності до тієї чи іншої мовної сім'ї. Звичайно, при цьому кожна мова не тільки зберігає свій словниковий фонд, а й, як видно, збагачує його, розвиваючись за своїми внутрішніми законами. Але вона виходить далеко за рамки мови «домашнього вжитку», стає мовою науки, виробництва, державного управління, школи і всіх сфер розгалуженої соціалістичної культури. В цьому — один із головних результатів зближення мов соціалістичних націй і народностей СРСР.

3.

Всебічний розвиток і розквіт національних мов народів Радянського Союзу — результат правильного розв'язання національного питання в СРСР на основі корінних соціально-економічних перетворень, втілення в життя ленінської програми з національного питання. У програмних документах нашої партії завжди, на всіх етапах її діяльності підкреслювалась підпорядкованість національного питання класовим, інтернаціональним інтересам трудящих. Як сказано в постанові ЦК КПРС про підготовку до 50-річчя утворення СРСР, «тільки Комуністична партія, що виражає насущні інтереси робітничого класу, всіх трудящих, проводить ленінську національну політику, змогла згуртувати всі нації і народності в єдине інтернаціональне братерство і спрямувати їх зусилля на створення нового суспільства».

Практичне здійснення партією ленінської національної політики є одним з найбільших завоювань соціалізму. У Звітній доповіді ЦК КПРС XXIV з'їздові партії підкреслювалось: «За минулі роки під керівництвом партії було зроблено нові кроки по шляху всебічного розвитку кожної з братніх радянських республік, по шляху дальшого поступового зближення націй і народностей нашої країни. Це зближення відбувається в 318 умовах уважного врахування національних особливостей, розвитку соціалістичних національних культур. Постійне врахування як спільних інтересів усього нашого Союзу, так і інтересів кожної з республік, що його утворюють, — така суть політики партії в цьому питанні».

Зближення і розквіт соціалістичних націй — двоєдиний процес, обумовлений діалектикою розвитку сучасної нації в умовах соціалізму. Він позначається на ряді головних ознак нації — її економічному розвиткові, мові, психічному складі, що виявляється в особливостях культури. В процесі становлення соціалістичних націй відбувся синтез загальнолюдського, соціально-класового і національно-специфічного. Радянський народ — усі нації і народності нашої країни — характеризує повна ідейно-політична й економічна єдність. Внаслідок постійного обміну матеріальними і духовними цінностями відбувається зближення культур і мов братніх народів. Це позначається насамперед на рівні їх розвитку, на збільшенні питомої ваги кожної національної культури в житті радянського народу. Зближення соціалістичних націй — одна з важливих закономірностей, характерних як для сучасного, так і для майбутнього етапів їх розвитку.

Зближення мов на основі взаємозбагачення — це насамперед вирівнювання їх можливостей щодо обслуговування культурних потреб сучасної розвинутої нації. Цей процес тривалий і багатогранний. Він постійно перебуває в полі зору Комуністичної партії, яка вміло спрямовує його, створює умови для прискореного розвитку мов, що раніше були пригноблені царизмом і мали обмежений літературний вжиток, усуває всі і всілякі перешкоди на його шляху.

Зразком для багатьох раніше мало розвинутих мов була, природно, російська мова, що має давні традиції літературного вживання, представлена в багатій художній, політичній і науковій літературі. Так, тільки у зв'язку з перекладом на казахську мову 45-томного видання Творів В.І. Леніна в національну мову казахів влилося понад 3 тисячі нових соціально-економічних термінів, образних висловів і крилатих слів. Одні з них прийшли з російської мови, мови В.І. Леніна, другі є інтернаціональними, треті — новотвори, що виникли на місцевому матеріалі для вираження нових понять. Багато нових філософських, соціально-політичних і економічних термінів увійшло в українську мову в зв'язку з перекладом творів основоположників марксизму-ленінізму. Українська літературна мова, як і інші національні мови народів СРСР, збагатилася новими словами319 внаслідок перекладів численних художніх творів і наукових праць із мов народів світу.

Практика перекладу наукової, науково-технічної і суспільно-політичної літератури у мовах народів СРСР виробила принцип мінімальних розходжень щодо вживання термінології: з двох або кількох можливих нових термінологічних варіантів перевага, як правило, віддається тому, що поширений і в інших національних мовах нашої країни, зокрема в російській. Звичайно, якщо певний термін має тривалу традицію вживання в даній національній мові і структурно пов'язаний з іншими термінами цієї ж мови, то він не замінюється. Ця тенденція виросла і зміцніла в боротьбі проти націоналістичних перекручень у галузі термінології, що виявлялися в практиці ряду національних мов, в тому числі й української.

Так у спеціальній літературі початку 30-х років, писаній українською мовою, широко практикувалося вживання спотворених слів або вузьких локалізмів (діалектних слів), які нібито більше відповідали структурі нашої мови, ніж загальновідомі інтернаціоналізми. Наведемо кілька прикладів: кіш (бункер), відпружник (буфер), спиж (бронза), мутра (гайка), притичка (штепсель), крутень (шків), м'ясня (мускулатура), цідило (фільтр) і под. Звичайно, така практика викликала зниження авторитету української мови, зводила її до хуторянського рівня і тому була засуджена й відкинута.

Сучасна українська літературна мова в усіх своїх функціональних стилях, в тому числі і в науковому, — це мова, що відбиває характер нашої доби. Термінологія в наш час входить до складу загальновживаної лексики, стає одним із засобів не тільки наукового, але й образно-художнього осмислення світу.

Сучасну мову характеризує високий ступінь розвитку стилю масової інформації: преси, радіо, телебачення і т. ін., тобто всього, без чого не можна собі уявити життя й побут сучасної людини. Характерною ознакою стилю масової інформації є сплав загальновживаної і термінологічної лексики, широке вживання стандартизованих словосполучень, чіткий синтаксис. Для цього стилю невластиві архаїзми, діалектизми, рідкісні, маловідомі слова, які використовуються переважно в художніх стилях як засіб додаткової інформації про певне явище, зокрема для відтворення мовного колориту певної епохи, для індивідуалізації мови персонажів і под. Бездумне вживання незвичних слів, не зумовлене художньо-естетичними потребами стилю, позбавляє мову виразності і природної краси. Примітивізм, архаїзація мовних засобів, якою б маскою «національного духу» вони не прикривалися, є лише гальмом 320 суспільного прогресу, самої мови. Привабливість, краса й сила сучасної мови досягаються не штучною концентрацією архаїзмів, а створенням і використанням таких мовних засобів, які в змозі відтворити всю складність понятійної і естетичної систем нашої епохи.

4.

Розвинутість, багатство мови не послаблює, а навпаки, посилює вимогливість до слова, в тому числі до слова художнього.

Висока культура користування мовою полягає і в досконалому володінні тими лексичними багатствами, які приносить сьогодення, і у врахуванні традицій попереднього розвитку мовної структури. Для переважної більшості населення важливе передусім опанування сучасної мовної практики. Проте для тих, хто має справу зі словом як знаряддям впливу на людей, потрібне поглиблене знання мови. Нехтування історизмом у підході до мови, легковажне поводження зі словами й формами, які мали й мають обмежений вжиток у літературній мові, недооцінка того факту, що в основі української літературної мови лежать наддніпрянські говори, призводить нерідко до порушення мовних норм, до введення в мовну тканину випадкових, стилістично невиправданих або й чужих елементів.

Неувага до слова особливо виразно позначилася на мові частини перекладів останнього часу. Взявши за зразок переклади 20-х років, тобто періоду, коли українська літературна мова ще не мала повної можливості передати мовний колорит оригіналу, бо не було ще ні багатопрофільної української радянської прози, ні надійних словників, не виробилися чіткі позиції щодо джерел поповнення української лексики, — дехто із сучасних перекладачів, мало обізнаний з історією мови, почав безоглядно вводити в переклад слова, не властиві літературній мові, вузькі діалектизми, став розхитувати усталені синтаксичні конструкції і т. ін.

На поверхню мови численних перекладів стала спливати піна своєрідного перекладацького суржику, щедро пересипаного такими словами, як заказати замість заборонити, нараз замість раптом, вар'ят замість божевільний, сподобніше замість зручніше, впорядити замість влаштувати, потульний замість покірливий, офірувати замість пожертвувати, забачити замість побачити, зужити замість використати і т. д., і т. ін. Це здебільшого полонізми, які були поширені в західноукраїнській мовній практиці і вживалися в перекладах тоді, коли не було ще чітких мовних норм. 321 Зловживання цими й подібними словами призводило до збіднення, примітивізації мови перекладів. Адже ж коли замість могти, бути здатним, сміти уживається тільки годен, а дієслова помітити, побачити, відчути поспіль витіснило постерегти, то можна собі уявити, якою одноманітністю й нудною сірістю віє від мови такого перекладу.

Кожне слово має свою цінність. Чим рідше трапляється слово, чим воно незвичніше, тим більші вимоги щодо точності його вживання. Скажімо, слово обрус досить широко представлене в мові художньої літератури. І все ж воно має певне стилістичне забарвлення і межі вжитку. Одні письменники, використовуючи діалектизм обрус, відтворюють мовно-територіальний колорит, інші вводять його в мову поезії як незвичну, небуденну назву. Коли ж у сучасних прозових перекладах в стилістично нейтральному тексті послідовно вживається обрус замість скатерть, скатертина, то це можна пояснювати тільки манірністю перекладача і браком у нього естетичного смаку.

Окремі перекладачі намагаються навіть підвести певну «теоретичну базу» під таке невиправдано щедре вживання архаїчних, запозичених або діалектних слів і форм. Можна почути таке: але ж це слово вживала Марко Вовчок, а цю форму Панас Мирний, навіщо ж чіпляти на них обмежувальні ремарки? Культура мови — суспільно-історична, діалектично змінна цінність. Ніхто не буде сперечатися, що мова Марка Вовчка або Панаса Мирного — це зразки досконалого, майстерного володіння словом. Але в часи, коли творили ці письменники, ще бракувало усталених загальнонародних слів для вираження певних абстрактних понять і реалій. Вони добирали їх і з просторіччя, і з діалектів, і з перекрученої в устах панської челяді російської мови. Тому такі, наприклад, уживані П. Мирним слова, як прошле, потушити, случатися, настрічу та ін. лишилися поза межами літературного вжитку, а такі, як здумати, ставши в один ряд із згадати, набули певного стилістичного відтінку, який тепер не можна не брати до уваги.

Не сприяло підвищенню культури нашої мови і введення в стилістично нейтральний текст знижених слів. Хіба не ображають почуття пошани до рідної мови такі, наприклад, речення з одного художнього перекладу: «Вона справді уявила, що здибала собі вірного друга» або «І завжди вона розпитувала його з трепетом цікавості, втупивши в нього очі»?

Відлуння моди на «незвичні» слова можна знайти і в оригінальній літературі. Дехто з молодих письменників надто 322 захопився словом шпиталь. У певному контексті воно може бути й доречним. Але з часів війни врізалося в нашу пам'ять суворе слово госпіталь. Тому-то невмотивованим видається слово шпиталь у творах про Велику Вітчизняну війну. Немає потреби змінювати давно всім відому телефонну тpубку на слухавку, тепер на допіру і т. ін.

Майстер слова, якщо він справді митець, повинен сам добре розуміти слова й вирази, які він уживає. Трапляються випадки, коли в гонитві за оригінальністю автор довільно творить слово чи вираз. Скажімо, є українське сполучення «бути обачним» і є запозичений з польської мови фразеологізм «матися на бачності», що має те ж саме значення і може бути вжитий у певних стилістичних умовах, наприклад, при індивідуалізації мови персонажа. Один автор сплутав ці два вирази — український і польський — і створив свій: «матися на обачності».

Як зловживання архаїзмами й діалектизмами, так і перекручення слів та виразів — явища одного порядку. Вони випливають з недостатньої культури мови.

Порушення стилістичних, а подекуди й лексико-семантичних та граматичних норм виявляється і в мові суспільно-політичної, науково-технічної літератури, в діловому документі і в публічному виступі. Мові суспільно-політичної літератури ще інколи бракує полум'яної пристрасності, так характерної для стилю К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна, провідних діячів Комуністичної партії. Мову масової преси збіднюють штампи, багатослів'я й претензійні красивості. Прекрасний знавець слова й цінитель стилю О. Толстой справедливо зауважував: «Мова готових виразів, штампів, якою користуються нетворчі письменники, тим погана, що в ній втрачено відчуття руху, жесту, образу. Фрази такої мови ковзають по уяві, не зачіпаючи надзвичайно складної клавіатури нашого мозку». Ці слова мали б бути на столі в кожного журналіста й редактора, у всіх, хто звертається з усним чи друкованим словом до багатотисячної або й багатомільйонної аудиторії.

Ми цінуємо кожне слово, кожну форму, створені народом або запозичені й творчо засвоєні в іншого народу, і хочемо, щоб кожне з них уживалося на своєму місці. Не можна визнати естетично повноцінним такий твір, в якому загальновживані слова тенденційно замінено на їх менш поширені, нерідко архаїзовані або діалектні синоніми. Не можна вважати за довершену наукову працю, коли сприйманню її тексту перешкоджає нечіткий синтаксис і ненормативна лексика. Не можна визнати вдалим виступ, коли промовець плутає лексику й форми української мови з російськими і навпаки. 323 Контактування мов, їх взаємне збагачення не послаблює увагу до культури мови, а, навпаки, значно посилює її. Зразком для нас були й мають бути віртуозна мовна майстерність П. Тичини і М. Рильського, повновага художня мова Ю. Яновського і О. Довженка, суворе й водночас ніжне слово В. Сосюри й А. Малишка.

***

Дружба і співробітництво радянських народів у всіх сферах економіки й культури дали змогу піднести до рівня розвинутого, багатофункціонального знаряддя спілкування десятки гноблених раніше мов, в їх числі й ті, які до Жовтня навіть не мали своєї писемності. Ці мови стали могутньою підоймою прогресу всього радянського суспільства, засобом оволодіння знаннями для десятків мільйонів людей. Сучасні літературні мови — це і знаряддя творення нової, радянської соціалістичної культури, в якій дедалі помітнішими стають спільні інтернаціоналістські риси, і засіб формування наукового, логічного й образного мислення людини. І в тому, що рідною мовою десятків націй і народностей нашої країни можна прочитати і К. Маркса і В. Шекспіра, у тому, що О. Пушкін, Т. Шевченко, М. Горький, Я. Купала, В. Лаціс, Ч. Айтматов, M. Стельмах стали рідними і для росіян і українців, і для грузинів і туркменів, і для людей десятків інших національностей, — найяскравіше свідчення правильності розв'язання національно-мовної проблеми в соціалістичному суспільстві.

Висока культура кожної соціалістичної нації, її розвинута, багатогранна, могутня й красива мова — це гордість усього радянського народу, один із визначних здобутків соціалістичного ладу, взірець ленінського розв'язання національного питання в нашій країні.

(„Комуніст України”. – 1973, № 3. – С.53 – 63)


Передруки

  • Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Упорядники: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005 — 309-323 с.

  1. Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005,