Роман Мстиславич

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
DIU.png

РОМАН МСТИСЛАВИЧ (н. бл. 1152 – п. 19.6.1205) — галицько-волинський князь (1199-1205), видатний український державний діяч і полководець. Був князем новгородським (1168-70), Володимир-волинським (1170-87, з 1188), галицьким (1188, з 1199). Син великого князя київського Мстислава Ізяславича та Агнеси, доньки польського князя Болеслава III Кривоустого. У 1168-69 правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава Ізяславича волинські землі були поділені між його синами: P.M. одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, P.M. вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. Після смерті Ярослава Осмомисла P.M. передав Володимир-Волинське князівство своєму братові Всеволоду, а сам включився в боротьбу за Галицький князівський престол. У 1188 P.M. вдалося оволодіти Галичем, але невдовзі був змушений під натиском військ угорського короля Бели III залишити галицькі землі. З допомогою Ростислава Рюриковича повернув собі Володимир-Волинське князівство. Від свого тестя, великого князя Київського Рюрика Ростиславича, у володіння одержав ряд міст по річці Рось. У 1195-96 приєднав до Волині Болохівську волость (землі у верхів'ях рік Південний Буг та Случ). Після смерті у 1198 останнього з роду Ростиславичів Володимира Ярославича P.M. у 1199 вдалося встановити свою владу в Галичі і об'єднати Волинські й Галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу. Намагаючись зміцнити князівську владу, вів гостру боротьбу з боярством. Вигнав з галицьких земель впливовий боярський рід Кормильчичів. У своїй діяльності опирався на волинське боярство та городян. У 1202 здійснив похід на київське князівство і оволодів Києвом (протягом 4.5.1203 — 19.6.1205 фактично був великим князем київським). P.M. ініціював проведення реформ т. зв. доброго порядку, які мали зупинити процес розпаду Київської держави на дрібні удільні князівства. Однак через опір ін. князів пропозиції P.M. не були реалізовані. P.M. прославився як полководець, відзначався особистою хоробрістю. Організував ряд походів проти ятвягів, а в 1201-02 та 1203-04 очолив два великих походи проти половців. Вів активну зовнішню політику. Підтримував контакти з Тевтонським орденом, з ним рахувалися правителі Візантії, Угорщини та ін. держав. Римський папа Інокентій III запропонував P.M. королівську корону за умови прийняття ним католицтва. P.M. був активним учасником князівських міжусобиць у Польщі. У 1190 разом з братом Всеволодом допоміг князеві Казимиру II Справедливому утвердитися в Кракові. Під час міжусобної війни у 1195 P.M. був поранений у битві під Муравою. Загинув 19.6.1205 у сутичці неподалік від міста Завихвост (тепер м. Завихост, Польща). Похований у Володимирі-Волинському (за ін. даними — у Галичі). Оцінюючи діяльність P.M., польський хроніст 13 ст. писав: «За короткий час він так піднявся, що правив над усіма землями і князями Русі», а давньоруський літописець назвав засновника Галицько-Волинської держави «самодержцем всієї Русі», «царем в Руській землі», «великим князем».

Р. Шуст (Львів).