Постанови І українського військового з’їзду

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 13:52, 17 червня 2017, створена Victor Kubai (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
ПОСТАНОВИ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО З’ЇЗДУ ПРО АВТОНОМІЮ УКРАЇНИ, ПРО ВІДНОШЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА ПРО УКРАЇНІЗАЦІЮ ОСВІТИ І АРМІЇ

5—8 травня 1917 р.

Про автономію України

Перший український військовий з’їзд делегатів од фронтів, тилу і флотів — представників від 900 000 організованого озброєного українського народу, постановляє: в інтересах притишення національних конфліктів на Україні і на фронті, які можуть принести велику шкоду загальній справі революції, в інтересах якнайбільшого поєднання і згоди всіх демократичних мас на Україні, український військовий з’їзд вважає необхідним вимагати від Тимчасового правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом принципу національно-територіальної автономії України, якнайкращого забезпечення всіх національно-політичних прав українського народу і всього краю. Першим кроком до реального здійснення сього акту з’їзд вважає необхідним негайне призначення при Тимчасовому урядові міністра по справах України.

Про відношення до Української Центральної ради

Український військовий з’їзд вважає своїм обов’язком вітати Українську Центральну раду і складає їй велику подяку за її старання та заходи в історичний момент: 1) об’єднати сили українства; 2) підняти його національну і політичну свідомість; 3) організувати його національну волю. З’їзд вважає, що свою працю проводить відповідним і вірним шляхом. З’їзд вважає її єдиним компетентним органом, призваним рішати всі справи, що стосуються цілої України і її відносин до Тимчасового правительства.

Про Українське народне військо і Український військовий генеральний комітет

Перший Український військовий з’їзд постановляє: зважаючи, з одного боку, а) що прийнята при старім деспотичнім режимі система формування війська з різних національностей заснована на принципах антидемократичних і зв’язана з цілком зайвим витраченням народних грошей і розбиттям моральних сил національностей, з другого боку, б) з огляду на те, що потомлені трьома роками війни армії на фронті не мають уже колишньої бойової моці, що падає дисципліна і дух відпорності, що через те справі оборони загрожує велика небезпека,— Український військовий з’їзд визнає потрібним якомога швидше взятись до боротьби з тим підупадом духовної і реальної сили армії. Одним з дійсних могутніх засобів до піднесення духа, для зміцнення військових частин в одне суцільне могутнє тіло з’їзд визнає негайною націоналізацію армії на національно-територіальнім принципі. Зокрема, з’їзд оголошує потребу української армії. В цій справі з’їзд визнає: а) що в існуючих військових одиницях в тилових частинах всі українські вояки, як офіцери, так і солдати, повинні бути негайно виділені в окремі часті; б) в військових одиницях, як на фронті, виділення повинно проводитись поволі, в залежності від тактичних й інших військових обставин постільки, поскільки це виділення не буде вносити дезорганізації на фронті.

Що ж до флоту, то з’їзд вважає по тих самих мотивах можливими і необхідними: а) в Балтійському флоті укомплектувати декотрі з кораблів виключно командами української національності; б) що ж до флоту Чорноморського, то зважаючи на те, що він і зараз складається в переважній більшості з українців, з’їзд визнає необхідним надалі поповнювати його виключно українцями.

Для практичного переведення виголошених постанов Український військовий з’їзд ухвалив: утворити Тимчасовий український військовий генеральний комітет при Українській Центральній раді, який має відати українськими військовими справами і працювати в тісному контакті з російським Генеральним штабом.

Про освіту на Україні та українізацію військової освіти

Беручи на увагу, що денаціоналізація народних мас стоїть на перешкоді всякому поступовому рухові, що трує і деморалізує душу українського народу і спиняє розвиток як духовних, так і продукційних сил на Україні, Український військовий з’їзд постановляє:

  1. З осені сього 1917 р. повинно бути переведено Тимчасовим урядом навчання по школах України на українській мові —із забезпеченням прав меншостей інших національностей.
  2. Українська народна початкова школа повинна бути обов’язковою, загальною, утриманою на державні кошти.
  3. Ті українські гімназії та інші середні школи, що будуть одчинені вже з осені сього року, повинні бути утримувані на державні кошти.
  4. Справу практичного проведення в життя української середньої та вищої освіти (гімназії, університети, спеціальні інститути), яку з’їзд вважає обов’язковою, з’їзд залишає компетенції Цент[ральної] Укр[аїнської] ради теж з забезпеченням прав меншостей.
  5. Щодо освіти для українського війська, то відповідно до ухваленої з’їздом резолюції військова освіта повинна переводитись в життя в українському напрямку: а) на українській мові; б) шляхом одкриття військових шкіл од найнижчих до вищих, як-от Академія Генерального штабу.
  6. При сучасних умовах як у армії, так і флотах з’їзд вважає необхідним: а) щоб в учбових командах, де є змога, можна було навчати українців на їх мові; б) статути військові і різні підручники щоб було

перекладено на українську мову з відповідним пристосованням; в) щоб для українських військових громад і гуртків виписувалась література (газети, журнали, книжки і агітаційна література) з коштів державних на таких самих умовах, як виписується література в мові російській; г) щоб було одкрито просвітні курси у війську; д) щодо перетворення існуючих уже на Україні шкіл військових (як-от юнкерські, прапорщицькі, морські та авіаційні і інші школи), то практичне переведення справи з’їзд доручає Центральній Українській раді з обраним з’їздом українським військовим комітетом; е) щоб була одна вільна народна школа.

Вісті з Української Центральної ради.— 1917.— Травень.

Подано за Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. Київ
Наукова думка, 1994 — ст. 30-31.