Постання латиномовної української літератури

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук

Зробивши ухил у бік європейської освіченості Україна водночас чіпко трималася консервативного курсу, тобто продовжувала консервувати давню духовність, доки у другій половині XVI ст не дійшла переконання про потребу ренесансу в питомих формах

На це були свої причини. Перша з них — потреба національної самозбережності, адже ті, що входили в систему європейської освіченості, космополітизувалися, вони й мову для свого вжитку взяли латинську, отже ніби відривалися від питомого кореня, незважаючи на те, що незмінно підкреслювали свою етнічну належність додатком до прізвища слів Русин, Роксолянин, Рутенець, тобто українець, тим самим зовсім не бажаючи відрікатися від рідного краю. Визначний публіцист XVI ст. Станіслав Оріховський писав у листі до Яна Франціска Комендоні у 1564 р.: "Вітчизна моя Русь (тобто Україна. — В. Ш.) простягається над річкою Тиром, яку жителі надбережних околиць називають Дністром, — біля підніжжя Карпатських гір, пасмо яких відокремлює від Угорщини. Народ той, ведучи збройну боротьбу проти своїх сусідів волохів і татар, не займався ніколи наукою і філософією, зупинившись на освіті середньої міри — частково слов'янської, частково латинської — на такому ступені, який був необхідний для ведення служби Божої і до вироблення законів"[1]. І справді, на терені України діставати освіту "вищої міри" було ніде, тому вихідці з України здобували освіту за кордоном: у Празі, Кракові, в Падуанському і Болонському університетах у Сорбонні, німецьких університетах. Не всі вони на Україну поверталися дехто осідав по згаданих навчальних закладах, а у Краківському університеті зібрався був гурт українців - як студентів, так і викладачів

Найвидатніше ім'я з цього ряду - Юрій Дрогобич (Котормак, близько 1450—1494) — професор медицини й астрономії у Болонському і Краківському університетах, автор книги "Прогностична оцінка 1483 року" , виданої в Римі, в якій подано відомості з астрології й астрономії метеорологи, філософії, економіки, географії. Видав він також трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р. "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490). Юрій Дрогобич підтримував українського першодрукаря Швайпольда Фіоля, учнями його були німецький поет Конрад Цельтіс, астроном Миколай Копернік; він став перший з українців, котрий почав писати латиномовні поезії, започаткувавши цим самим цілий підвид в українській літературі[2]. З найвизначніших індивідуальностей, що користувалися латинською мовою як літературною і впроваджували ренесансові літературні форми, особливо виділяється Павло Русин із Кросна (близько 1470—1517) — поет, магістр Краківського та Віденського університетів, учитель словесності в Угорщині. У 1509 р. він видав у Відні збірку латиномовних поезій, а у 1512 р. — вірші хорватсько-угорського поета Яна Паннонія, виховував відомих польських поетів Яна Дантишека та Яна з Вислиці. Для нього русин — "слово солодке", і він залюбки це підкреслює[3]. Ілля Голеніщев-Кутузов назвав Павла Русина першим гуманістичним поетом України[4], хоч він був фактично другим таким поетом.

Загалом у першій половині XVI століття створюється ціле явище української латиномовної поезії, яке ми потім фіксуємо до 20-х років XVII ст., після чого латиномовна поезія переходить здебільшого у сфери шкільного вжитку й творення. Останнє велике явище в цьому ряді — творчість закарпатця Василя Довговича, вже у першій чверті XIX ст. У XVI ст. така поезія твориться так званою "латинською руссю", тобто українцями й білорусами з європейською освіченістю й католиками за вірою, бо для того, щоб навчатися в європейських університетах, вони мали переходити на римо-католицизм.

Виразною індивідуальністю став Григорій Чуй, Русин із Самбора (близько 1523—1573), син самбірського шевця. У Краківському університеті він здобув ступінь бакалавра вільних мистецтв, став ректором шкіл у Перемишлі та Львові, професором Краківського університету. Писав поеми, панегірики, еклоги — все латинською мовою[5], вперше запровадив акровірш. На першу половину XVI століття припадає діяльність Георгія Тичинського Рутенця, професора поетики й риторики у Краківському університеті. Він видав у 1537 р. у Кракові "Поему про святу Варвару", писав про Соломею, "найславнішу королеву Галичини"; список його творів є у бібліографії Естрейхера[6], однак творчість цього поета значною мірою ще не вивчена. Цікавим поетом заявив себе Іван Туробіній Рутенець (1511—1575) — професор і ректор Краківського університету, за фахом правник, автор кількох правничих трактатів, а також латиномовних поетичних епіграм[7]. Має значення для України поетична творчість білоруса Миколи Гусовського, автора знаменитої "Пісні про зубра" (1523), особливо оспівана ним "Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524 року"[8]. Але найцікавішою літературною постаттю з-поміж них у тому періоді був знаменитий публіцист першої половини XVI ст. Станіслав Оріховський з Перемишля (1513— 1566), який вчився у Кракові, потім у Німеччині, де зійшовся з Мартином Лютером, учився також у Віденському, Болонському, Падуанському університетах. Твори писав розмислово-публіцистичні: "Зразковий підданий", "Промова на похороні Сигізмунда І", "Напучення королю Сигізмунду-Августу" та інші, підписувався "Оріховський-Русин" або "Оріховський-Роксолянин". Написав ряд полемічних творів — "Хрещення русинів", "Про целібат", "Розрив з Римом". Його називали "рутенським Демостеном", і слава його поширилася по всій культурній Європі[9].

Усе це була добре вироблена література зі своїми питомими рисами, яка значно вплинула на культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходу з консервативної ізольованості.

Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література XVI—XVIII століть. Книга перша: Ренесанс. Раннє бароко. К.: Либідь, 2004 с. 44-45


  1. Українська література XIV— XVI ст. К., 1988. С 155.
  2. Українська поезія XVI століття. К., 1987. С 37-39.
  3. Там-таки. С. 40—62.
  4. Голенищев-Кутузов И. Украинский и белорусский гуманизм // Славянские литературы. Москва, 1978. С. 112-113.
  5. Українська поезія XVI століття. С. 87— 101.
  6. Ejstrejcher К. Bibliografia polska. Краків, 1936.Т. XXI. Кн. 1. С. 447-449.
  7. Українська поезія XVI століття. С. 102-112.
  8. Марсове поле. Кн. I. С. 86-91.
  9. Українська література XIV— XVI ст. С. 88-166