'''Масенко Л.'''
 
'''Масенко Л.'''
   −
Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду
+
==Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду<ref>Номери сторінок (<b><font color="green">грубий шрифт зеленого кольору</font></b>) подано за ''Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали''. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія&nbsp;— 2005,</ref>==
 
   
 
   
    
Подібно, як “творчу допомогу російської мови”, трактує І.К. Білодід і внутрішньомовні процеси — масове проникнення в українську мову російської лексики, поширення кальок з російської мови, запозичення іншомовної термінології лише за посередництвом російської мови<ref>Там само. – с.21-24.</ref>.  Ця частина праці, присвячена аналізові конкретного мовного матеріалу, так само може бути зразком радянських “новоязівських” фальсифікацій. Наприклад, таке згубне для словотворчої активності мови явище, як копіювання словотворчих моделей іншої мови, Білодід пояснює в такий спосіб: “Російська мова сприяє активізації творчих лексико — і фразеологоутворювальних та структурно-компонентних засобів української мови, внаслідок чого за моделями російського словотворення в українській мові одночасово створюються нові слова, словосполучення і фразеологізми, наприклад: прилучение — примісячення, прилуниться — примісячитися, приводниться — приводнитися, предприятие — <b id='23'><font color="green">23</font></b> підприємство, железопрокатный — залізопрокатний та ін”<ref>Там само. – с. 23.</ref>.  
 
Подібно, як “творчу допомогу російської мови”, трактує І.К. Білодід і внутрішньомовні процеси — масове проникнення в українську мову російської лексики, поширення кальок з російської мови, запозичення іншомовної термінології лише за посередництвом російської мови<ref>Там само. – с.21-24.</ref>.  Ця частина праці, присвячена аналізові конкретного мовного матеріалу, так само може бути зразком радянських “новоязівських” фальсифікацій. Наприклад, таке згубне для словотворчої активності мови явище, як копіювання словотворчих моделей іншої мови, Білодід пояснює в такий спосіб: “Російська мова сприяє активізації творчих лексико — і фразеологоутворювальних та структурно-компонентних засобів української мови, внаслідок чого за моделями російського словотворення в українській мові одночасово створюються нові слова, словосполучення і фразеологізми, наприклад: прилучение — примісячення, прилуниться — примісячитися, приводниться — приводнитися, предприятие — <b id='23'><font color="green">23</font></b> підприємство, железопрокатный — залізопрокатний та ін”<ref>Там само. – с. 23.</ref>.  
   −
Дещо обережніше науковець трактує факти мовних змін, які відбуваються в західноукраїнських областях. „Спостереження показують, - пише він, - що деякі слова в мові населення цих областей, відомі раніше з інших мов і які тепер заміняються словами з рідної мови, засвоюються спочатку в їх російському озвученні, а потім і в українському, наприклад: площадка, нормировщик, грузчик, отпуск, клепка, станочники, леспромхоз, баня та ін. Як бачимо, підміна понять тут здійснюється через завуальоване протиставлення колишніх запозичень (йдеться, безперечно, про полонізми) новим російським, що інтерпретуються як „рідномовні”.
+
Дещо обережніше науковець трактує факти мовних змін, які відбуваються в західноукраїнських областях. „Спостереження показують, - пише він, - що деякі слова в мові населення цих областей, відомі раніше з інших мов і які тепер заміняються словами з рідної мови, засвоюються спочатку в їх російському озвученні, а потім і в українському, наприклад: площадка, нормировщик, грузчик, отпуск, клепка, станочники, леспромхоз, баня та ін”<ref>Там само. – С.24-25.</ref>.  Як бачимо, підміна понять тут здійснюється через завуальоване протиставлення колишніх запозичень (йдеться, безперечно, про полонізми) новим російським, що інтерпретуються як „рідномовні”.
   −
Показовими є й спроби Білодіда довести канонічну в радянському мовознавстві тезу про “взаємодію” національних мов з російською, яка вживалася з тією ж пропагандивною метою приховати реальність потужного однобічного впливу російської мови. Ілюстрації “взаємних” українсько-російських впливів у праці І.К. Білодіда обмежується коротким переліком запозичення в російську мову таких українських лексем: вареники, бублики, черевички, хутор, борщ, бурак, кожух, сечка, покрышка, тысячница, хата-лаборатория, пятисотенница, девчата, девчина, хлопец, парубок, косовица”.  
+
Показовими є й спроби Білодіда довести канонічну в радянському мовознавстві тезу про “взаємодію” національних мов з російською, яка вживалася з тією ж пропагандивною метою приховати реальність потужного однобічного впливу російської мови. Ілюстрації “взаємних” українсько-російських впливів у праці І.К. Білодіда обмежується коротким переліком запозичення в російську мову таких українських лексем: вареники, бублики, черевички, хутор, борщ, бурак, кожух, сечка, покрышка, тысячница, хата-лаборатория, пятисотенница, девчата, девчина, хлопец, парубок, косовица”<ref>Там само. – с. 28-29.</ref>.  
    
На початку 1970-х років московське компартійне керівництво вирішило, що процеси етномовної міксації, принаймні в УРСР і БРСР, досягли тієї межі, коли „друга рідна мова” фактично перейняла всі функції питомих рідних мов — української і білоруської, відтак процес „стирання національних відмінностей” у цих республіках можна вважати завершеним.
 
На початку 1970-х років московське компартійне керівництво вирішило, що процеси етномовної міксації, принаймні в УРСР і БРСР, досягли тієї межі, коли „друга рідна мова” фактично перейняла всі функції питомих рідних мов — української і білоруської, відтак процес „стирання національних відмінностей” у цих республіках можна вважати завершеним.
   −
У звітній доповіді XXIV-му з’їзду КПРС 30 березня 1971 р. Л. Брежнєв висунув тезу про постання нової історичної спільноти — радянського народу. Ширше він обґрунтував це положення у доповіді, присвяченій 50-річчю СРСР 21 грудня 1972 р.   
+
У звітній доповіді XXIV-му з’їзду КПРС 30 березня 1971 р. Л. Брежнєв висунув тезу про постання нової історичної спільноти — радянського народу. Ширше він обґрунтував це положення у доповіді, присвяченій 50-річчю СРСР 21 грудня 1972 р.<ref>Брежнєв Л.И. Ленинским курсом. Речи и статьи. – Т.4. – М., 1974.</ref>.   
    
Введення поняття нової історичної спільноти, в якому радянський народ виступав як наднаціональна єдність, визначила мовно-культурну політику доби Брежнєва, яка наблизилась до практики посиленої русифікації 1930-х років.  
 
Введення поняття нової історичної спільноти, в якому радянський народ виступав як наднаціональна єдність, визначила мовно-культурну політику доби Брежнєва, яка наблизилась до практики посиленої русифікації 1930-х років.  
 
У період правління В. Щербицького (1972 - 1988) „гармонія” російсько-української двомовності в сфері партійного офіціозу дістала своє логічне завершення. В. Щербицький впровадив російську мову в практику офіційного спілкування партійної й адміністративної верхівки УРСР, відмовивши українській навіть у тій суто декоративній функції калькування московського партійного новоязу, яку вона мала в попередній період.
 
У період правління В. Щербицького (1972 - 1988) „гармонія” російсько-української двомовності в сфері партійного офіціозу дістала своє логічне завершення. В. Щербицький впровадив російську мову в практику офіційного спілкування партійної й адміністративної верхівки УРСР, відмовивши українській навіть у тій суто декоративній функції калькування московського партійного новоязу, яку вона мала в попередній період.
   −
Партійна формула Микити Хрущова щодо російської мови як „фактично другої рідної мови для народів СРСР”, яку ці народи „добровільно вивчають” у промовах В. Щербицього зазнала невеликих, однак істотних коректив — тепер російська мова проголошувалась рідною для українців по праву (звичайно, без уточнення, згідно з яким правом). Так, в одному з виступів В. Щербицький стверджував: „Сьогодні в процесі культурного будівництва, як ніколи, підвищується роль і значення російської мови, яка по праву є другою рідною мовою у нас в республіці і яка стала загальновизнаним засобом взаємного спілкування всіх націй і народностей СРСР” (підкреслення моє — Л.М.) .
+
Партійна формула Микити Хрущова щодо російської мови як „'''фактично''' другої рідної мови для народів СРСР”, яку ці народи „'''добровільно''' вивчають” у промовах В. Щербицього зазнала невеликих, однак істотних коректив — тепер російська мова проголошувалась рідною для українців '''по праву''' (звичайно, без уточнення, згідно '''з яким''' правом). Так, в одному з виступів В. Щербицький стверджував: „Сьогодні в процесі культурного будівництва, як ніколи, підвищується роль і значення російської мови, яка '''по праву''' є другою рідною мовою у нас в республіці і яка стала загальновизнаним засобом взаємного спілкування всіх націй і народностей СРСР” (''підкреслення моє — Л.М.'')<ref>Щербицкий В. Воспитывать сознательных, активных строителей коммунизма. – М.. Политиздат, 1974. – С.118.</ref>.
   −
1970-ті роки історики визначають як “період безжального викорінення всього, що містило хоча б найменший натяк на українську самобутність” . Антиукраїнська мовно-культурна політика в усіх галузях суспільного життя поєднувалась із терором, розв’язаним проти опозиційної режимові інтелігенції. У цей час було стероризовано всіх учасників руху опору 60-х років. На початку 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багатьох діячів Руху опору 1960-х років. Проте й після цього режимові не вдалося првністю придушити національно-визвольну боротьбу. В другій половині 1970- років правозахисники утворили Українську Гельсінську групу, члени якої — Євген Сверстюк, Микола Руденко, Олекса Тихий, Олесь Бердник, Володимир Романюк та інші передавали на Захід інформацію про порушення прав людини в СРСР, виступали <b id='25'><font color="green">25</font></b> із заявами, петиціями, зверненнями, поширювали в самвидаві публіцистичні твори.
+
1970-ті роки історики визначають як “період безжального викорінення всього, що містило хоча б найменший натяк на українську самобутність”<ref>Грицак Ярослав. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К., 1996. – С.286.</ref>. Антиукраїнська мовно-культурна політика в усіх галузях суспільного життя поєднувалась із терором, розв’язаним проти опозиційної режимові інтелігенції. У цей час було стероризовано всіх учасників руху опору 60-х років. На початку 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багатьох діячів Руху опору 1960-х років. Проте й після цього режимові не вдалося првністю придушити національно-визвольну боротьбу. В другій половині 1970- років правозахисники утворили Українську Гельсінську групу, члени якої — Євген Сверстюк, Микола Руденко, Олекса Тихий, Олесь Бердник, Володимир Романюк та інші передавали на Захід інформацію про порушення прав людини в СРСР, виступали <b id='25'><font color="green">25</font></b> із заявами, петиціями, зверненнями, поширювали в самвидаві публіцистичні твори.
    
У 1970-х — першій половині 1980-х років русифікація всіх сфер життя — освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури — відзначалась особливою інтенсивністю.
 
У 1970-х — першій половині 1980-х років русифікація всіх сфер життя — освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури — відзначалась особливою інтенсивністю.
 
В останнє десятиліття існування Радянського Союзу українські русисти уже могли звітувати партійному керівництву про успішне виконання всіх трьох настановчих завдань мовної політики, спланованої Москвою для УРСР ще на початку 1930-х років — усталення практики необмеженого впливу російської мови на українську і трактування відповідних процесів як „благотворних” для української, сформованість в українській мові за посередництвом тієї ж російської лексичного фонду, спільного з мовами інших республік, та запозичення численних інтернаціоналізмів. Автори виданої в Києві у 1976 р. праці „Русский язык — язык межнационального общения и единения народов СССР” писали:
 
В останнє десятиліття існування Радянського Союзу українські русисти уже могли звітувати партійному керівництву про успішне виконання всіх трьох настановчих завдань мовної політики, спланованої Москвою для УРСР ще на початку 1930-х років — усталення практики необмеженого впливу російської мови на українську і трактування відповідних процесів як „благотворних” для української, сформованість в українській мові за посередництвом тієї ж російської лексичного фонду, спільного з мовами інших республік, та запозичення численних інтернаціоналізмів. Автори виданої в Києві у 1976 р. праці „Русский язык — язык межнационального общения и единения народов СССР” писали:
   −
“Уже в наш час створено спільний для багатьох мов мовний фонд, перш за все фонд соціалістичних інтернаціоналізмів, що сприяє розвиткові взаєморозуміння i співробітництва” . Вживані в працях, присвячених розглядові спільного лексичного <b id='26'><font color="green">26</font></b> фонду та шляхів його формування, терміни "взаємодія", "взаємовпливи", "взаємозбагачення" лише маскували справжню суть мовних процесів в Україні, що виявлялись у нівеляції специфічних особливостей української мови i максимальному наближенні її до російської.
+
“Уже в наш час створено спільний для багатьох мов мовний фонд, перш за все фонд соціалістичних інтернаціоналізмів, що сприяє розвиткові взаєморозуміння i співробітництва”<ref>Русский язык – язык межнационального общения и единения народов СССР. – К., 1976. – С.16.</ref>. Вживані в працях, присвячених розглядові спільного лексичного <b id='26'><font color="green">26</font></b> фонду та шляхів його формування, терміни "взаємодія", "взаємовпливи", "взаємозбагачення" лише маскували справжню суть мовних процесів в Україні, що виявлялись у нівеляції специфічних особливостей української мови i максимальному наближенні її до російської.
   −
Згідно з керівною партійною вказівкою про утворення нової історичної спільноти — радянського народу директор Інституту мовознавства АН УРСР акад. І.К. Білодід обґрунтував характеристичні мовні риси цієї спільноти, що полягали у „єдиних принципах розвитку національних мов” „у сполученні з дією мови міжнаціонального спілкування” .  
+
Згідно з керівною партійною вказівкою про утворення нової історичної спільноти — радянського народу директор Інституту мовознавства АН УРСР акад. І.К. Білодід обґрунтував характеристичні мовні риси цієї спільноти, що полягали у „єдиних принципах розвитку національних мов” „у сполученні з дією мови міжнаціонального спілкування”<ref>Білодід І.К. Мова і ідеологічна боротьба // „Мовознавство”. – 1973, № 5. – С.14 – 15.</ref>.  
   −
Скорочуючи зовнішні сфери вживання української мови, партійне керівництво посилило пильність і на внутрішньому „мовному фронті”. Війна Комуністичної партії СРСР з українською мовою у 1970-х роках за безоглядністю й брутальністю застосовуваних методів наблизилась до погромницьких кампаній 1930-х років, відрізняючись від них лише тим, що провадилась не фронтально, „вичищаючи” від „буржуазних націоналістичних елементів” усі мовні стилі, а зосереджувалась на художній літературі. Це було закономірно, оскільки за сорок років, що минули від початку втручання комуністів у розвиток української мови, її діловий і науковий стилі вже було уніфіковано за російським зразком. Так, у „Курсі історії української літературної мови” критично оцінювались рекомендації лексикографів 20-х років у царині ділової мови і зазначалось, що „в українській мові здавна встановилася традиція вживання ділової лексики , спільної з російською мовою або близької до неї граматичною будовою. Внаслідок цього з практики поступово вийшли з ужитку слова, що суперечили такій історично виправданій традиції, як наприклад оповістка, платій і виплатник, ручальник, домопосілість, засиновлення, задочерення, мешкати (особи, які мешкають у містах), вступний (журнал вступних паперів), виступний (журнал виступних паперів) і под. Вони замінилися словами повістка, платник, поручитель. Домоволодіння, усиновлення, удочеріння, проживати (особи, які проживають у містах), вхідний (журнал вхідних паперів), вихідний (журнал вихідних паперів”) .
+
Скорочуючи зовнішні сфери вживання української мови, партійне керівництво посилило пильність і на внутрішньому „мовному фронті”. Війна Комуністичної партії СРСР з українською мовою у 1970-х роках за безоглядністю й брутальністю застосовуваних методів наблизилась до погромницьких кампаній 1930-х років, відрізняючись від них лише тим, що провадилась не фронтально, „вичищаючи” від „буржуазних націоналістичних елементів” усі мовні стилі, а зосереджувалась на художній літературі. Це було закономірно, оскільки за сорок років, що минули від початку втручання комуністів у розвиток української мови, її діловий і науковий стилі вже було уніфіковано за російським зразком. Так, у „Курсі історії української літературної мови” критично оцінювались рекомендації лексикографів 20-х років у царині ділової мови і зазначалось, що „в українській мові здавна встановилася традиція вживання ділової лексики , спільної з російською мовою або близької до неї граматичною будовою. Внаслідок цього з практики поступово вийшли з ужитку слова, що суперечили такій історично виправданій традиції, як наприклад оповістка, платій і виплатник, ручальник, домопосілість, засиновлення, задочерення, мешкати (особи, які мешкають у містах), вступний (журнал вступних паперів), виступний (журнал виступних паперів) і под. Вони замінилися словами повістка, платник, поручитель. Домоволодіння, усиновлення, удочеріння, проживати (особи, які проживають у містах), вхідний (журнал вхідних паперів), вихідний (журнал вихідних паперів”)<ref>Курс історії української літературної мови. ( За редакцією акад. І.К. Білодіда). – Т.2. Радянський період. – К., 1961. – С.387 – 388.</ref>.
   −
Після настанов, впроваджених „Термінологічними бюлетенями” 1934 – 1935, років принцип калькування російської <b id='27'><font color="green">27</font></b> лексики міцно усталився як основний у галузі творення українських наукових терміносистем. “Важлива ділянка наукової праці в галузі російсько-української мовної взаємодії, — зазначав I. Білодід, — уніфікація наукової термінології. Основні моделі цієї термінології (з індоєвропейськими, російськими основами) для обох мов є спільними. У виробленні i дальшому розвитку наукової термінології української мови російська мова відіграла велику плідну роль. За її моделями (шляхом прямих запозичень, словотвору тощо) збагачувалась i збагачується термінологія сучасної української літературної мови. Українською мовознавчою наукою була дана piшуча відсіч проявам архаїзації словника, надуманим утворенням, а також окремим спробам під виглядом “європеїзації” термінології витіснити з української мови терміни, які давно ввійшли до неї з російської мови або з її допомогою i натуралізувались в українській” .
+
Після настанов, впроваджених „Термінологічними бюлетенями” 1934 – 1935, років принцип калькування російської <b id='27'><font color="green">27</font></b> лексики міцно усталився як основний у галузі творення українських наукових терміносистем. “Важлива ділянка наукової праці в галузі російсько-української мовної взаємодії, — зазначав I. Білодід, — уніфікація наукової термінології. Основні моделі цієї термінології (з індоєвропейськими, російськими основами) для обох мов є спільними. У виробленні i дальшому розвитку наукової термінології української мови російська мова відіграла велику плідну роль. За її моделями (шляхом прямих запозичень, словотвору тощо) збагачувалась i збагачується термінологія сучасної української літературної мови. Українською мовознавчою наукою була дана piшуча відсіч проявам архаїзації словника, надуманим утворенням, а також окремим спробам під виглядом “європеїзації” термінології витіснити з української мови терміни, які давно ввійшли до неї з російської мови або з її допомогою i натуралізувались в українській”<ref>Белодед И.К. Всяк сущий в ней язык… - К., 1981. – С.66.</ref>.
    
Що ж до художньої літератури, то вона за самою своєю мистецькою природою протистоїть уніфікації, тому навіть у підневільних умовах такого тотального й жорстокого контролю, яким була радянська цензура, тим паче — цензура в УРСР, яка відстежувала не тільки ідейний зміст, а й мову літератури, творчі особистості з-поміж письменницького загалу завжди намагались відвоювати своє право на свободу самовираження як не на змістовому, то бодай на мовному рівні. Попри всі обмеження, які наклав режим на мистецтво слова, толеруючи українську літературу, як і саму українську мову, лише в суто декоративній функції, що мала засвідчувати світові „невиданий розквіт” національних культур в СРСР, українські письменники виходили за дозволені межі і передусім їм завдячуємо тим, що владі так і не вдалося позбавити українську мову її лексичного багатства й самобутності. Особливо велику роль у відродженні словесного мистецтва відіграло літературне покоління „шістдесятників”, до якого належали Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, Василь Стус, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Алла Горська, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Володимир Дрозд та інші.
 
Що ж до художньої літератури, то вона за самою своєю мистецькою природою протистоїть уніфікації, тому навіть у підневільних умовах такого тотального й жорстокого контролю, яким була радянська цензура, тим паче — цензура в УРСР, яка відстежувала не тільки ідейний зміст, а й мову літератури, творчі особистості з-поміж письменницького загалу завжди намагались відвоювати своє право на свободу самовираження як не на змістовому, то бодай на мовному рівні. Попри всі обмеження, які наклав режим на мистецтво слова, толеруючи українську літературу, як і саму українську мову, лише в суто декоративній функції, що мала засвідчувати світові „невиданий розквіт” національних культур в СРСР, українські письменники виходили за дозволені межі і передусім їм завдячуємо тим, що владі так і не вдалося позбавити українську мову її лексичного багатства й самобутності. Особливо велику роль у відродженні словесного мистецтва відіграло літературне покоління „шістдесятників”, до якого належали Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, Василь Стус, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Алла Горська, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Володимир Дрозд та інші.
 
Критика стосувалась і суто мовних проблем. Офіційна партійна установка на посилення боротьби на „мовному фронті” була дана в 1973 році, після усунення з поста першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста, з яким пов”язують певні тенденції до автономного курсу, що виявлялись і в мовно-культурній сфері. Але, судячи з публікацій в пресі й періодичних виданнях, протидія мовно-культурній політиці П. Шелеста і підготовка до кампанії “чистки” української мови почалась ще до зміни влади в 1972 р. Початок її припадає, очевидно, на кінець 1969 р. і пов’язаний з виступами представників мовознавчих інституцій. Одним з перших був різкий випад заступника директора Інституту мовознавства АН УРСР Віталія Русанівського проти Б. Антоненка-Давидовича.
 
Критика стосувалась і суто мовних проблем. Офіційна партійна установка на посилення боротьби на „мовному фронті” була дана в 1973 році, після усунення з поста першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста, з яким пов”язують певні тенденції до автономного курсу, що виявлялись і в мовно-культурній сфері. Але, судячи з публікацій в пресі й періодичних виданнях, протидія мовно-культурній політиці П. Шелеста і підготовка до кампанії “чистки” української мови почалась ще до зміни влади в 1972 р. Початок її припадає, очевидно, на кінець 1969 р. і пов’язаний з виступами представників мовознавчих інституцій. Одним з перших був різкий випад заступника директора Інституту мовознавства АН УРСР Віталія Русанівського проти Б. Антоненка-Давидовича.
   −
У цитованій вище статті “Літера, за якою тужать”, опублікованій в “Літературній Україні” 4 листопада 1969 р., Б. Антоненко-Давидович висунув пропозицію повернути до української абетки вилучену з неї у 1933 р. літеру ґ. Характерно, що редакція “Літературної України” наважилась надрукувати статтю, хоча й застрахувалась приміткою “стаття Б.Антоненка-Давидовича друкується порядком обговорення”.
+
У цитованій вище статті “Літера, за якою тужать”, опублікованій в “Літературній Україні” 4 листопада 1969 р., Б. Антоненко-Давидович висунув пропозицію повернути до української абетки вилучену з неї у 1933 р. літеру '''ґ'''. Характерно, що редакція “Літературної України” наважилась надрукувати статтю, хоча й застрахувалась приміткою “стаття Б.Антоненка-Давидовича друкується порядком обговорення”.
   Exception encountered, of type "Error"
[4ac4b305] /index.php?title=%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9B._%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0:_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%B2%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4%D1%83&diff=next&oldid=4617 Error from line 434 of /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php: Call to undefined function each()
Backtrace:
#0 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(544): DiffEngine->diag()
#1 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(344): DiffEngine->compareSeq()
#2 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(227): DiffEngine->diffLocal()
#3 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(721): DiffEngine->diff()
#4 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(859): Diff->__construct()
#5 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DairikiDiff.php(980): MappedDiff->__construct()
#6 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/TableDiffFormatter.php(194): WordLevelDiff->__construct()
#7 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DiffFormatter.php(140): TableDiffFormatter->changed()
#8 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DiffFormatter.php(82): DiffFormatter->block()
#9 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(881): DiffFormatter->format()
#10 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(797): DifferenceEngine->generateTextDiffBody()
#11 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(728): DifferenceEngine->generateContentDiffBody()
#12 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(662): DifferenceEngine->getDiffBody()
#13 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(632): DifferenceEngine->getDiff()
#14 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/diff/DifferenceEngine.php(453): DifferenceEngine->showDiff()
#15 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/page/Article.php(797): DifferenceEngine->showDiffPage()
#16 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/page/Article.php(508): Article->showDiffPage()
#17 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/actions/ViewAction.php(44): Article->view()
#18 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/MediaWiki.php(490): ViewAction->show()
#19 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/MediaWiki.php(287): MediaWiki->performAction()
#20 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/MediaWiki.php(714): MediaWiki->performRequest()
#21 /var/www/html/movahistory.org.ua/includes/MediaWiki.php(508): MediaWiki->main()
#22 /var/www/html/movahistory.org.ua/index.php(41): MediaWiki->run()
#23 {main}