Відмінності між версіями «Кримський Агатангел»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 88: Рядок 88:
 
     <p>    Й.&nbsp;О.&nbsp;Дзендзелівський</p></div>
 
     <p>    Й.&nbsp;О.&nbsp;Дзендзелівський</p></div>
 
<p>
 
<p>
'''''Посилання на інші джерела на ту саму тему:'''''<br>
+
== Посилання на інші джерела на ту саму тему ==
[http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Krimskii_A&abcvar=14&bbcvar=20 e-Енциклопедія історії України: ''' Агатангел Кримський'''.]<br>
+
* [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Krimskii_A&abcvar=14&bbcvar=20 e-Енциклопедія історії України: Агатангел Кримський.]
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 Вікіпедія: '''Агатангел Кримський'''.]
+
* [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 Вікіпедія: Агатангел Кримський.]
  
 
[[Категорія:Персоналії]]
 
[[Категорія:Персоналії]]

Версія за 22:46, 10 листопада 2009

Українська мова. Енциклопедія

КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович [псевд. і крипт.  — А. Хванько, Хванько Кримський, Їв-химець, Панько Рогач, Мирза-Джафар, А. Е. К., А. К., А. Кр. та ін.; 3(15).1 1871, м. Володимир-Волинський, тепер Волин. обл.  — 25.1 1942, м. Кустанай, Росія]  — укр. сходознавець, мовознавець, славіст, літературознавець, фольклорист, етнограф, педагог, історик, письменник, перекладач, академік УАН з 1918. Закін. 1889 Колегію Павла Ґалаґана в Києві, 1892  — Лазаревський ін-т сх. мов (Москва), 1896  — Моск. ун-т. У 1896–98 перебував (наук. відрядження) у Лівані та Сирії, вивчав мови, літератури та історію країн Бл. Сходу. 31898  — приват-доцент, з 1900  — професор Лазарев, ін-ту сх. мов, водночас працював у Моск. ун-ті. 1900–18  — секретар Сх. відділу Моск. археол. т-ва. 1918 переїхав до Києва, де взяв діяльну участь в організації УАН (1918). До 1928  — її неодмінний секретар, керував Істор.-філол. відділом, протягом 1921–29  — директор Ін-ту укр. наук. мови (з 1930  — Ін-т мовознавства). Очолював Комісію словника живої укр. мови, Комісію історії укр. мови, Діалектол. комісію, Орфогр. комісію та ін. Від 1918 (з перервами) був професором, зав. кафедри україністики Київ. ун-ту. Незаконно репресований 20. VII 1941, помер в ув'язненні. Реабілітований 1960. К. — відомий поліглот (вільно володів майже 60 мовами), автор бл. 1000 наук. праць. Зробив істотний внесок у вітчизн. сходознавство. Найважливіші дослідження з укр. мови — «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI–XVIII вв.» (1922) та ін. У ряді праць К. заперечує шовініст., псевдонаук. «Погодіна-Соболевського теорію» про походження укр. народу та його мови («Філологія і погодінська гіпотеза...», 1904, рос. мовою; «Деякі непевні критерії для діалектологічної класифікації староруських рукописів», 1906; «Давньо-київський говір», 1906, рос. мовою, та ін.). Чимало К. зробив і в дослідженні сучасних укр. говорів («Програма для збирання особливостей малоруських говорів», 1910, рос. мовою, у співавт. з К. Михальчуком, та ін.). Переважно на підставі морфол. критеріїв укр. говори К. поділяв на два наріччя — західноукр. та східноукраїнське. Приділяв увагу проблемам розвитку і нормалізації укр. літ. мови: «Наша язикова скрута та спосіб зарадити лихові» (1891), «Про нашу літературну мову» (1891), «Про научність фонетичної правописи» (1897), «Нарис історії українського правопису до 1927 р.» (1929) та ін.; відредагував перший декретований укр. правопис «Головніші правила українського правопису» (1919), «Найголовніші правила українського правопису» (1921). К. — автор «Української граматики для учнів вищих класів гімназій і семінарій Придніпров'я» (т. 1–2, 1907–08; рос. мовою). Вважав, що укр. літ. мова повинна розвиватися на основі нар. мови. Багато зробив у вивченні укр. фольклору, старої та нової укр. л-ри. Дослідження К. з етнографії, фольклору опубл. у кн. «Розвідки, статті та замітки. I–XXVII» (1928).

Здійснив велику роботу як науковий редактор численних видань («Російсько-український словник», кн. 1–3, 1924–33; «Український діалектологічний збірник», кн. 1–2, 1928–29; «Записки Історико-філологічного відділу ВУАН», кн. 2–5, 1923–24; кн. 7–10, 1926–27; кн. 12–17, 1926–28; кн. 19, 1928; кн. 21–23, 1929; кн. 25, 1929), багатьох збірників з орієнталістики. К. Належать праці з семітології, історії ісламу, історії та л-ри арабів, персів і турків, багато посібників з араб. мови та статей із сходознавства.

Тв.: Твори, т. 1–5. К., 1972–74.

Літ.:

  • А. Ю. Кримський — україніст і орієнталіст. К., 1974
  • Булахов М. Г. Крымский Агафангел Ефимович. В кн.: Булахов М. Г. Восточнославян. языковеды. Биобиблиогр. словарь, т. 2. Минск. 1977;
  • Гурницкий К. И. Агафангел Ефимович Крымский. М., 1980
  • Веркалець М. М. А. Ю. Кримський у колі своїх сучасників. К.. 1990
  • Веркалець M. H. Проблема духовности тюрк. народов в исследованиях А. Е. Крымского. К.. 1994.

Й. О. Дзендзелівський

Посилання на інші джерела на ту саму тему