КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК — видатна рукописна церковно-літературна пам'ятка першої пол. 13 ст., збірник творів про історію Києво-Печерської Лаври та перших її подвижників. Створений після 1215, але не пізніше 1230. Відомий з двох рукописних збірок 15 ст. — Тверської (1406; т. зв. Арсенівська) та Київської (1462; т. зв. Касіянівська). Незважаючи на наявність сюжетів і мотивів перекладних патериків (описання життя ченців певного монастиря) Єгипетського, Афонського, Сінайського, Єрусалимського, Скитського, «К.–Л.П.» відзначається яскравою самобутністю. Основу «К.–П.П.» склали послання єпископа Сімеона (Симеона) печерському ченцю Полікарпу та звернення Полікарпа до ігумена Лаври Акіндіна, а також Лаврський літопис 1076 «Про перших чорноризників лаврських». Пізніше до «К.–П.П.» увійшло «Житіє Феодосія ігумена печорського» (складене бл. 1091)і «Казання про створення Печорської церкви». Патерик прославляв будівників і живописців (зокрема, Алімпія), окремих діячів Києво-Печерського монастиря. Поряд з реальними відомостями про життя в монастирі, ставлення князів до монастиря, роль варягів у культурному житті, про приватні бібліотеки чен­ців подаються і фантастичні оповідання (чорти виконують накази святого тощо). Відомо близько двохсот списків патерика. Справив значний вплив на розвиток жанру «патерик». Вперше надрукований в 1635, вдруге — у друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661. «К.–П.П.» — один з найвизначніших творів староукраїнської літератури, цінне історичне джерело для вивчення подій історії України 11–13 ст.

О. Рибак (Львів).