ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053 – 1125) — видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113-1125), воєначальник і письменник. Син Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. В 1078 його батько став великим князем київським, а він отримав у володіння Чернігів. З 1093 вів боротьбу проти половців та їх союзника Олега Святославича, якому змушений був віддати Чернігів (1094). Князь жив у Переяславській землі, яка зазнавала найбільш спустошливих набігів кочівників. Виступав за припинення князівських усобиць і згуртованих сил для відсічі половцям. Став ініціатором Любецького з'їзду 1097, Витечівського з'їзду 1100, Долобського з'їзду 1103. В 1103,1107, 1111 організовував спільні походи князів проти половців, завдав їм ряд поразок, після яких вони надовго припинили напади на руські землі. Запрошений на князювання у Київ під час Київського повстання 1113. Придушивши повстання, В.М. видав ряд законів (відомі під назвою «Статут Володимира Всеволодовича»), в яких скасовувалося холопство за борги та обмежувалися проценти на позики. В.М. зумів тимчасово об'єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави і припинити князівські усобиці. Відомий як високоосвічена людина. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання», адресованого його дітям і чернігівському князю Олегу Святославичу, в якому різко засуджував князівські усобиці і закликав до єдності всіх князівських земель. У літописі є легенда про те, що В.М. отримав від свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина Мономаха барми і корону. Похований в Софійському соборі в Києві.