Відмінності між версіями «Антонович Володимир»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 2: Рядок 2:
 
<div style="background-color:#BBFFFF">
 
<div style="background-color:#BBFFFF">
  
<b>АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЄВИЧ</b> (18(30).1.1834, за ін. даними 1830&ndash;8(21)3.1908)&nbsp;&mdash; видатний український історик, археолог, етнограф. Н. в с.&nbsp;Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер с.&nbsp;Комсомольське Вінницької обл.: за ін. даними&nbsp;&mdash; у м.&nbsp;Чорнобиль, Київської обл.). Закінчив медичний (1855) і історико-філологічний (1860) ф-ти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Київський_університет Київського ун-ту]. Був одним з організаторів і головою київської [[Громади]]. Належав до угрупування т. зв. [[Хлопоманство|хлопоманів]]. 1863&ndash;80&nbsp;&mdash; головний ред. [[Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві|Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві]]. З 1878&nbsp;&mdash; професор історії Київського унту. В 1881 очолив Історичне товариство Нестора-літописця при Київському ун-ті. А. був одним з ініціаторів угоди між галицькими [[Народовці|народовцями]] і польсько-австрійськими політичними колами, яка отримала назву «нова ера». А.&nbsp;&mdash; автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Про походження шляхетських родів у Південно-Західній Росії за актами 1432&ndash;1798» (1870), «Уманський сотник Іван Гонта» (1882), «Київ та його доля і значення з 14 до 16&nbsp;ст.» (1882), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (1885): з археології&nbsp;&mdash; «Розкопки в землі древлян» (1893), «Археологічна карта Київської губернії» (1895), «Археологічна карта Волинської губернії» (1902); з етнографії&nbsp;&mdash; «Чаклунство», «Історичні пісні малоросійського народу» (1874&ndash;75, разом з [[Михайло Драгоманов|М.&nbsp;Драгомановим]]). А. зібрав і видав 8 томів «[http://uk.wikipedia.org/wiki/Архив_Юго-Западной_России Архіву Південно-Західної Росії]», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16&ndash;18&nbsp;ст. А.&nbsp;&mdash; представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Багалій_Дмитро Д.&nbsp;Багалій]], [[Михайло Грушевський|М.&nbsp;Грушевський]], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Golubkovsky_P&abcvar=4&bbcvar=18 П.&nbsp;Голубовський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 І.&nbsp;Линнченко] та ін.). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, підтримував тісні зв'язки з Галичиною. А. виступав ініціатором переїзду М.&nbsp;Грушевського до Львова і створення там українського наукового центру. Офіційна радянська історіографія характеризувала А. як «буржуазно-націоналістичного історика».  
+
<b>АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЄВИЧ</b> (18(30).1.1834, за ін. даними 1830&ndash;8(21)3.1908)&nbsp;&mdash; видатний український історик, археолог, етнограф. Н. в с.&nbsp;Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер с.&nbsp;Комсомольське Вінницької обл.: за ін. даними&nbsp;&mdash; у м.&nbsp;Чорнобиль, Київської обл.). Закінчив медичний (1855) і історико-філологічний (1860) ф-ти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Київський_університет Київського ун-ту]. Був одним з організаторів і головою київської [[Громади]]. Належав до угрупування т. зв. [[Хлопоманство|хлопоманів]]. 1863&ndash;80&nbsp;&mdash; головний ред. [[Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві|Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві]]. З 1878&nbsp;&mdash; професор історії Київського унту. В 1881 очолив Історичне товариство Нестора-літописця при Київському ун-ті. А. був одним з ініціаторів угоди між галицькими [[Народовці|народовцями]] і польсько-австрійськими політичними колами, яка отримала назву «нова ера». А.&nbsp;&mdash; автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Про походження шляхетських родів у Південно-Західній Росії за актами 1432&ndash;1798» (1870), «Уманський сотник Іван Гонта» (1882), «Київ та його доля і значення з 14 до 16&nbsp;ст.» (1882), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (1885): з археології&nbsp;&mdash; «Розкопки в землі древлян» (1893), «Археологічна карта Київської губернії» (1895), «Археологічна карта Волинської губернії» (1902); з етнографії&nbsp;&mdash; «Чаклунство», «Історичні пісні малоросійського народу» (1874&ndash;75, разом з [[Михайло Драгоманов|М.&nbsp;Драгомановим]]). А. зібрав і видав 8 томів «[http://uk.wikipedia.org/wiki/Архив_Юго-Западной_России Архіву Південно-Західної Росії]», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16&ndash;18&nbsp;ст. А.&nbsp;&mdash; представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Багалій_Дмитро Д.&nbsp;Багалій], [[Михайло Грушевський|М.&nbsp;Грушевський]], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Golubkovsky_P&abcvar=4&bbcvar=18 П.&nbsp;Голубовський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 І.&nbsp;Линнченко] та ін.). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, підтримував тісні зв'язки з Галичиною. А. виступав ініціатором переїзду М.&nbsp;Грушевського до Львова і створення там українського наукового центру. Офіційна радянська історіографія характеризувала А. як «буржуазно-націоналістичного історика».  
 
</div>
 
</div>
  

Версія за 13:51, 8 березня 2010

Довідник з історії України

АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЄВИЧ (18(30).1.1834, за ін. даними 1830–8(21)3.1908) — видатний український історик, археолог, етнограф. Н. в с. Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер с. Комсомольське Вінницької обл.: за ін. даними — у м. Чорнобиль, Київської обл.). Закінчив медичний (1855) і історико-філологічний (1860) ф-ти Київського ун-ту. Був одним з організаторів і головою київської Громади. Належав до угрупування т. зв. хлопоманів. 1863–80 — головний ред. Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. З 1878 — професор історії Київського унту. В 1881 очолив Історичне товариство Нестора-літописця при Київському ун-ті. А. був одним з ініціаторів угоди між галицькими народовцями і польсько-австрійськими політичними колами, яка отримала назву «нова ера». А. — автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Про походження шляхетських родів у Південно-Західній Росії за актами 1432–1798» (1870), «Уманський сотник Іван Гонта» (1882), «Київ та його доля і значення з 14 до 16 ст.» (1882), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (1885): з археології — «Розкопки в землі древлян» (1893), «Археологічна карта Київської губернії» (1895), «Археологічна карта Волинської губернії» (1902); з етнографії — «Чаклунство», «Історичні пісні малоросійського народу» (1874–75, разом з М. Драгомановим). А. зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16–18 ст. А. — представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів (Д. Багалій, М. Грушевський, П. Голубовський, І. Линнченко та ін.). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, підтримував тісні зв'язки з Галичиною. А. виступав ініціатором переїзду М. Грушевського до Львова і створення там українського наукового центру. Офіційна радянська історіографія характеризувала А. як «буржуазно-націоналістичного історика».

Посилання на інші джерела на ту саму тему: