Витовт

ВИТОВТ (Вітовт, Вітаутас; 1350 — 27.10.1430) — великий князь литовський (1392–1420), син Кейстута. В 1370–76 брав участь у походах проти Тевтонського ордену, а 1372 — на Москву. Виступав проти умов Кревської унії 1385, боровся за політичну незалежність Литви від Польщі. За угодою, укладеною в 1392 в Острозі В. був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства. Ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і Подільське та створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля був змушений передати Ягайлові. Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з Українського Причорномор'я. 12.8.1399 литовські війська на чолі з В. були розбиті татарськими загонами у битві над Ворсклою, але в 20-х–рр. 15–ст. В. все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець Каравул, Білгород, Хаджібей. Протягом 1406–08 здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 кордони між Литвою і Московією по р.–Угрі. Вів тривалу війну проти Тевтонського ордену. В 1410, в ході «Великої війни», В. разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-українські війська, які завдали поразки німецьким рицарям в Грюнвальдській битві 1410. В сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в т.ч. і в Україні, магдебурзьке право. В 1413 уклав з Польщею Городельську унію 1413, яка обмежувала права і привілеї української шляхти у Великому князівстві Литовському. 15.11.1415 за ініціативою В. собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі Константинопольського Патріарха митрополитом київським і литовським Григорія Цамблака.

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
e-Енциклопедія історії України: Витовт.
Юридична Енциклопедія: Витовт.
Вікіпедія: Витовт.