С. Смеречинський. Нариси з української синтакси

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 17:12, 26 жовтня 2016, створена Victor Kubai (обговорення • внесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
С. Смеречинський. Нариси з української синтакси в зв'язку з фразеологією та стилістикою. Харків 1932.
Dejvu файл з текстовим шаром навігацією.
Електронну копію видання 1932 року надав Ростислав Воронезький.
Навігація та OCR movahistory.org.ua.

Зміст

Рецензія

Післяслово до перевидання:

С. Смеречинський. Нариси з української синтакси в зв'язку з фразеологією та стилістикою. Харків 1932. Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1990. = Українські граматики, випуск 8.
Джерело: http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/1624-smerechinskiy-s-narisi-z-ukrayinskoyi-sintaksi/



Олекса ГОРБАЧ

С.СМЕРЕЧИНСЬКОГО "НАРИСИ З УКРАЇНСЬКОЇ СИНТАКСИ"

Дослідження синтакси в клясичних мовах розвинулося з логіки, з якої перейнято й термінологію речення й його членів, утотожнюваного з судженням (суб'єкт/підмет, предикат/присудок, копуля/зв'язка)[1], хоч розуміння цих основних понять в обидвох дисциплінах не покриваються. Розвинуті на матеріялі шкільної граматики латинської й грецької мов синтаксичні поняття перенесли граматики Адельфотес[2], Л. Зизанія[3] й головно М. Смотрицького[4] на церкоинослов'янську мову, а звідти почерез російську граматику М. Ломоносова[5] запроваджено їх у шкільні граматики російської мови 18-19 вв. Барсова[6] й Буслаева. [7] Сперта на логічно-раціоналістичній концепції теорії мови французів Arnauld-а і Lancelot-a ("універсальної граматики" т.эв. Порт-Рояль[8]) спроба харків'ян Ів. Рижського (1806) й Іллі Тимковського (1811) та петербуржців Н. Язвіцького (1810) й німця Л. Г. Якоба (1812) перещепити в Росію змодифіковані ідеї граматики 'Порт-Рояль'[9] залишилася без продовжувачів як непридатна в практиці середньошкільного навчання теорія мови з ідеєю "універсальної граматики",неінтеґрована в "партикулярну" шкільну граматику російщини, ба й як 'лібертинізм’ вороже стрінута консеративно-церковними колами 1818 р.[10] Логіковий напрямок відображувався головно в зосередженості на проблемі з'язки як окремого 'члена речення', в наголошуванні підмета як найважливішого члена речення – в тому й на питаннях складеного підмета,- на безособових реченнях, на дієприслівникових зворотах та на т.зв. 'других відмінках у реченні': присудкових номінативі й акузативі й заміні їх інструменталем.

Під впливом німецьких синтактиків психологічно-історичного напрямку почав розгляд синтакси слов'янських мов – в тому й української – словінсько-віденський слявіст Франц Мікльосіч, давши у своїй нім.-мовній "Синтаксі"[11] аналізу частин мови, складні відмінків як і розгляд часово-модальних форм дієслова і окремо безособових/ ' безпідметних1 речень. [12] Його учні – Ватрослав Яґіч[13] та Вацлав/Венцель Вондрак[14]- критично продовжували працю Мікльосіча. Учні Мікльосіча й Яґіча Омелян Огоновський[15] та Степан Смаль-Стоцький[16] розробляли складневі питання украінщини. Учнем С. Смаль-Стоцького був Василь Сімович. [17]

Істотний зворот до історично поглибленого психологізму в ділянці синтакси східньослов'янських мов учинив харківсько-воронізький лінгвіст Олександер Потебня, [18] вийшовши тут від німецьких мовознавців В. Гумбольдта [19] та Г. Штайнталя . [20] Цей напрям продовжували його воронізько-харківські учні Олександер Попов, Василь Харцієв та Дмитро Овсянико-Куликовський, створивши нашу харківську мовознавчу школу, що почерез Леоніда Булаховського й його учнів Юрія Шевельова та Олександра Мельничука поширилася в україністиці в УССР та на еміграції. Своєрідним відсадком потебнянства – спершу в Варшаві, а після 1914 р, в Києві – став гурт дослідників стилістичної синтакси украінщини з Євгеном Тимченком, Миколою Сулимою, Оленою Курило й, мабуть, Сергієм Смеречинським.

Звернення уваги О. Потебнею, – як почасти раніше й Буслаєвим, – на матеріял народно-мовний (пісенно-приповідково-казковий та розповідний жанр фольклору) як невикривлений іншомовними елементами вираз духа мови (в тому випадку української) знайшло послідовників у названих київських післяреволюційних синтактиках, що критикуючи чужомовні наплави в українській газетно-науковій мові, подібно розглядали елементи нашої складні, поручуючи в стилістиці авторів 19 в.(М. Вовчок, Г. Квітку, Т. Шевченка),що писали під народну мову.

Спершися на літописний та народно-мовний /тут здебільша украінсько-пісенний/ матеріял, Потебня розглянув історичні зміни в синтаксі сх.-слов'янських мов – теж порівняно з балтійськими й іншими індоєвропейськими – як розвиток речення як 'більшевершковости' в групі підмету й присудка, вираженої 'подвійними номінативами', до 'одновершковости'/з заміною присудкового номінативу після зв'язки – інструменталем/ та з заміною ніби 'півприсудкового' активного дієприкметника в відокремлений дієприслівниковий зворот. Безприйменникове вживання скісних відмінків /головно напрямкового дативу, часово-місцевого льокатииу тощо/ замінено їх сполученнями з прийменниками,а які можуть стисліше й зрізничкованіше виражувати обставини місця й часу.

О. Шахматов розглянув на матеріялі російщини різні форми речень: односкладних /номінативних, безособових,інфінітивних, еквівалентів речення/, двоскладних – з різними формами підмету й присудка /дієслівного ЧИ прикметникового зі зв'язкою, а чи вираженого іншими частинами мови, роди зв'язки/,звернення й його ролю та впровідні слова, а далі – другорядні члени речення /прикладку, атрибут, доповнення й обставини з синтаксою придієслівних відмінків та частин мови й пов'язані з ними граматичні категорії дієслівні/. [21]

Учень Ф. Фортунатова й Л. Щерби Ол. Пєшковський розглянув на такому ж матеріялі проблему відокремлених членів речення, словосполук і зв'язків у них та в реченні – внутрішньо-синтактичних /предикативних, об'єктних, атрибутивних, обставинних, апозитивних/та зовнішньо-формальних /згоди, керування й прилягання/ як і поняття "нульової зв'язки". [22]

Л. Щерба й головно його учень В. Віноґрадов – впровадили поняття "категорія стану" для призв'язкого невідмінного іменника чи прислівника в значенні присудка в безособовому реченні /для О. Ісаченка й його празьких учнів це – "предикатив"/. [23]

Тоді, як ще на початку 1930-их років серед наших норматистів міг вестися спір у стилістичній синтаксі між прихильниками народномовних конструкцій та поміркованішими /як напр. О. Синявський [24]/ що допускали в публіцистично-діловому вжитку й задомашнені іншомовні конструкції, невідомі народній мові, то з 1934 р. усе змінилося і в ділянці літературномовної нормативної синтакси – в дусі дальшого її прирівняння до російщини так, як це вже було сталося 1929-30 р. в ділянці правопису, морфології, лексики, історії мови. Інакодумцям замкнули рота прокурори і ґепеушники.

Після 1945 р. цю лінію тупо регляментував /формально учень О. Синявського/ Іван Білодід та його наслідник в Інституті Мовознавства АН УССР Віталій Русанівський. [25]

До авторів, що в народно-мовному дусі хотіли в 1920-30-их роках нормувати синтаксу, фразеологію й словотвір літературної украінщини, належав послідовник Курилової, Тимченка й Сулими Сергій Смеречинський. [26] Дані з його життєпису прескупі: родом зі Сх. Поділля , був керівником архівного управління в Вінниці. Де кінчив студії, невідомо /можна б здогадуватися, шо в Варшаві?/. Пропагував уживання народномовних конструкцій в усіх стилях, включно з публіцистично-науковим, і це стягнуло на нього 1934 р. напади партійно-офіційної критики О. Сабалдира й ін.,а далі – репресії, арешт і загибіль.

В передмові до виданих Вид-вом "Радянська школа" 'Нарисів' від імени видавництва бідькається Григорій Ткаченко /його доля також невідома!/ на нерозвиненість 'марксистської лінгвістики', на відсутність 'матеріялістично-марксистського підходу' і в иНарисах".Але за їх опублікуванням промовляла цінність, у багатстві зібраного матеріялу. "Нариси" не дають систематичного розгляду синтакси, але заторкують у збірці статтей окремі питання зі складні, словотвору й фразеології украінщини.

Починаються розглядом безособових речень із присудком на -но,-то, зокрема в їх відношенні до особових пасивних конструкцій – на тлі подібних російських і польських та з віддіюванням цього чужомовного впливу на вживані в сучасній пресі укр. конструкції. Постава Смеречинського до цих впливів дещо пом'якшена порівняно до Сулиминоі, [27] яку він зрештою називає.

Подібно аналізує далі безпідметні конструкції, в яких діє ніби щось таємне /їх побило/ та непасивні на -ться/-лося, властиві укінщині типу живеться – 'невластиві, галицько-польські' з акузативом хату будується та 'маловластиві' типу дасться вам.

Проблему згоди присудка з підметом – збірним іменником, зі стягненим як і зі складеним із соціятивним інструменталем та з числівником розглядає з погляду стилістики: на чому поставлено семантичний наголос; подібно з підметом – числівниковим іменником та зі збірно-узагальнювальним займенником.

Підкреслює стилістичну вагу середнього роду, теж як виразу симпатії чи антипатії в народній мові /воно/.

З-поміж можливостей виразити часові обставини родовим, орудним, знахідним без прийменників чи з прийменниками заявляється за безприйменниковим вжитком і розглядає його стилістичну вартість. Так само аналізує значеннево-стилістичні функції окремих прийменників порівняно з російщиною й польщиною.

При виборі між приналежностевим родовим і відповідним присвійним прикметником рішуче заявляється за прикметником, включно з архаїчними конструкціями, коли б його утворювати від кількох іменників-прикладок.

Подібно дає перевагу присудковому називному, не – орудному; він загалом прихильник 'других акузативів і номінативів' у реченні.

Розглядає стилістичні різниці відносних займенників кот/о/рий, який, що – як і функції числівників: збірних /двоє/, дробових /півтретя/ та народномовного числення /одному вісімнадцять, а другому без двох двадцять/ в тому й грошові 'лічби' 19-го в.

Звертає увагу на значеннєві зсуви із тилових функцій часових форм у розповіді-описі швидконаступових дій /ішов, стає, усміхнеться/.

Розглядає стилістичне використання футуральних форм з -му чи буду.

Пропонує ширше вживати інфінітив об'єкту/цілі замість віддієслівних іменників на -ння/-ття, і подібно – народномоону передачу прямої мови /кажу йому, що піди туди/ та іменники замість їхніх відіменникових прикметників /будьте ласка/.

Поборює середньо-родові іменники на -ння, бо від них мова стає 'кострубатою'; підчислює їх ужиткове відношення із Грінченкового Словаря /четвертина/ супроти газетної мови. За своїм співемляком В. Рахинським, головою постійної комісії при Вінницькій секції наукових робітників, подає словничок, де пропонуються інакшеморфемні /не із -ання/ синонімні назви дії.

Замість часових побічних речень – пропонує дієприслівникові звороти та словосполуки з інфінітивом.

Прислівникам, в тому й міри /типу завдовжки/ та асиндетній паратаксі присвячені дальші розділи. Подаються значення різних сполучників у народній мові, форми заперечних конструкцій, асиндетні та полісиндетні словосполуки, парні іменники типу батько-мати.

Підмічувані тут образність, ляконічність, енергійність і економність вислову добре придатні в художній прозі, але ледви чи такими вони є в публіцистично-науковому стилі, де вимагані дуже чіткі узалежнення й пов'язання поміж членами речення та між реченнями, a цю слабість, як побачимо, використали критики "Нарисів". Характеристичним для праці Смеречинського є складення доволі обширної бібліографії україністичних появ 19-20 вв., себто і закарпатсько-галицьких раніших праць із граматики і э-поэа УССР останніх років; він не лякається цитувати поглядів еміграційних авторів, без уваги на їх політичні координати. Була це хиба остання того роду спроба; на такий науковий об'єктивізм не зважується ще ні нині жоден київський академійний номенклятурник.

Два роки після появи "Нарисів" почався в очоленому Наумом Каґановічем періодику Інституту Мовознавства АН УССР Мовознавство їх розгром у статті Григорія Сабалдира [28] "Проти буржуазного націоналізму і фальсифікації". [29]

Своєрідною прелюдією до погромницької статті проти Смеречинського є там же напад на О. Курило, А. Кримського, А. Вовка, Є. Тимченка, М. Гладкого, М. Сулиму, Глухенка, підписаний Степаном Василевським [30] під промовистим наголовком "Добити ворога!" [31] – бо, мовляв, ці 'націоналісти, петлюрівці, агенти фашизму'/с. 23/'таврували окремі мовні явища знаком "русизм",щоб створити бар'єр між мовою українською та мовами братніх республік, зокрема мовою російською'. Як відомо, незабаром "прогримів" крізь НКВДівські тюрми й сам автор цих інсинуацій.

В такому ж дусі накидається україніст Григорій Сабалдир і на "Нариси" Смеречинського у статті там таки під багатомовним наголовком, взявши за мотто цитату зі Сталінового Отчета ЦК 16 съезду ВКПб:Существо уклона к местному национализму состоит в стремлении обособиться и замкнуться в рамках своей национальной скорлупы,в стремлении затушевать классовые противоречия внутри своей нации, в стремлении замкнуться от великорусского шовинизма путем отхода от общего потока социалистического строительства, в стремлении не видеть того, что côлижаem и соединяет трудящиеся массы национальностей СССР, и видеть лишь то, что может их отделить друг от друга. Опасность этого уклона состоит в том, что он культивирует буржуазный национализм, ослабляет единство трудящихся народов СССР и играет на руку интервенционалистам.

Сам же рецензент заявляє: "У своїй короткій рецензії маємо на меті виявити класову ворожість націоналістично-буржуазного мовознавства, виявом якого є згадана праця С-кого, неспроможність цього мовознавства подати дійсну оцінку мовних фактів і освоїти мовний процес взагалі, а особливо мовний процес пожовтневої доби. Жовтень викликав до життя гноблені за царату національні культури, знищив разом з тим і всі перешкоди, що їх створив царат для мовного розвитку різних надій. До Жовтня укр. мовознавства,як науки, і синтакси зокрема, фактично не було"/с. 53/.."Згадана праця С-кого є чимале кільце в цілому ланцюгу націоналістичного шкідництва. "

Атаки від укр. буржуазних націоналістів посилилися зокрема від часу українізації, бо "треба було підручників і на це звернено головну увагу мовознавства". Постав ряд підручників,"але поряд і цілий ряд праць ворожих, націоналістичних". Є це: 1/ О. Курило "Уваги.." -"синтез націоналістичних синтаксичних і фразеологічних правил – твір ворожий нам", 2/ праці Є. Тимченка це "агітація за буржуазний націоналізм у мовознавстві".

Праці обидвох виразно позначилися на "Нарисах" С-кого. Особливо близько своїм типом стоять "Нариси" до "Уваг" Курило, хоч має й свої відміни – допоміжно-довідковоі мети, нібито давати порівняння з інших слов'янських мов, але насправді – з тих мов на всі 282 с. це 15-20 прикладів; зупиняється ж С-кий на питаннях, що вже перед ним дебатувалися неодин раз. Зайво розглядати всі заторнені в "Нарисах" проблеми:"досить кількох, щоб показати вихідні позиції і націоналістичну методологію автора." /с. 54-55/ Покликуванням на авторитет Міклошіча чи Потебні С-кий намагається встановити "тверді правила", бути законодавцем, визначувати, що укр. мова любить,а що ні."/55 с/ "Дотеперішні праці з укр.синтакси мають виразно націоналістичні підходи до оцінки мовного матеріяпу і його нормативні цінності група "мовознавців"-націоналістів вважає, що норми укр. синтакси заховує тільки мова, як вони кажуть, "народна". "Нею писали письменники 1-шоі половини 19 в., вона відбита в різних етнографічних записах – казках, прислів'ях, приказках, піснях, народних сповіданнях. Їх виступи проти російських /і менше польських/ впливів це націоналістичні наклепи. І чи не найбільшої вершини дссяг у цих націоналістичних вправах у "Нарисах" С-ський. А треба вивчати мову окремих літ, жанрів:преси, ораторську, теоретичних, популярно-наукових книжок, віршовану, великотиражок, робітничих центрів, колгоспного селянства,-" і тоді говорити, що укр.мова 'любить' , а чого ні"/с. 56/ Свідоме ігнорування літ. мови в науці про укр. синтаксу є вияв ідеологи буржуазного націоналізму. Тільки злочинець, шкідник може регулювати цей широкий потік мовою Величка, Галятовського, Беринди, мовою різних актів 15-17 ст. Те саме можна сказати про мову селянську. С-ський ухилився витлумачити, що таке "народна мова". С-ський найбільше використовує Куліша, Квітку, Вовчка, Мирного, Котляревського, Олеся, зрідка Заливчого, Хвильового, Нечуя, Франка, Вишню, деяких письменників 17-18 вв.; це галерея письменників підібрана за виразно націоналістичною ознакою. У своїх твердженнях він виходить не з мовних фактів, а з упередженої думки, що укр. мова поинна бути такою, як її собі уявляє автор"/с. 57/.

Із заторкнених у "Нарисах" проблем Сабалдир обмежується до критики двох поручувань Смеречинського: предикативного номінативу /не: інструманталюї/ та його відкидування віддієслівних іменників на -ння/-ття. Мовляв, С-ський "одверто виступає як нацдемівець та ще й науково безпорадний"/с. 60/, керується "наццемівськими смаками", "сфальсифікував мовні факти, по-націоналістичному висвітлив вживання орудного присудкового", його висновки неправдиві, ворожі, шкідливі"/с. 61/, "дає перевагу Квітці, Кулішеві, іноді Котляревському, а у Квітки ідеться про підроблювання під мову заможного куркульського селянства, до того це мова певної говірки; мова Кулшіа літературна, але з виразною познакою особи автора, його класових буржуазних нормалізаторських смаків. Куди цінніша мова Коцюбинського, Л. Українки, Франка,- мова пролетарських письменників"/с. 64/. Закид же, що літ. мова – "зіпсована, захаращена, занечишена, важка на вислів,- це наклеп буржуазного націоналіста на укр. мову ". У творень на -ння/-ття уживає "укр. народ і наддніпрянський і наддністрянський",і "сам націоналіст См-ський вживає їх та ще й часто", але розпочав боротьбу з цим із націоналістичних позицій"/с. 66/."Його ідеал – мова Самовидця, мова старих етнографічних пам'яток". І резюме нашого "землячка /тоді ще/ з циновими гудзиками": "І поданого досить, щоб переконатися в шкідливому націоналістичному трактуванні мовних фактів, визнати її /книжку С-ського,- О. Г./ за твір ворожий, що його негайно треба знищити, бо важко мабуть найти виразніший націоналістичний твір в укр. мовознавстві, ніж "Нариси" См-ського, де так чітко й войовниче сформульовані ідеї укр. фашизму в мовознавстві, що фальсифікують факти укр. мови, що тягнуть процес розвитку мови в далеку феодальну давнину, що намагаються позбавити укр. мову інтернаціональних термінів, що створюють бар'єр між мовою укр. мовою і мовами братніх республік, зокрема російською, що ігнорують мову трудящих мас УРСР. Ставка См-ського бита остаточно. Укр. мовознавство під прапором геніальної ленінської парти бурхливо розвивається і розвиватиметься, як наука доби диктатури пролетаріату, доби соціалізму"/с,67/. і не зважаючи на цю рабську патетику /їй мог би позаздрити "колективний автор Марія Тарасюк", себто А. Грищенко, І. Білодід, В. Русанівський і іже з ними!/, мурин Сабалдир зробив своє і того мурина з волі Москви – "відійшли". Що Смеречинського після такої "характеристики" Сабалдиревої міг чекати тільки арешт, зрозуміє кождий, хто знайомий із практикою"переможного ленімізму-сталінізму". Пригадуються слова з Калинцевої збірки "Підсумовуючи мовчання"/1971/: Я пізнаю тебе: таким співучим батогом ніхто ще не замахувався на своїх синів... Тільки ти одна Можеш так легковажно До сусіда бігати По сіль духовну І вогню позичати , щоб на власну стріху Пустити півня..

Осиковий кіл забити в могилу зліквідованих мовознавців "двадцятників" старався ще 1957 р. І. Білсдід, [32] пишучи:

"О. Курило, М. Сулима, С. Смеречинський і подібні пропонували "правила",- як в укр. мові уникнути "чужої собі тропи,що нею йде рос.мэва", як "очистити" сучасну укр. мову від "росіянізмів" і т. п. Націоналістичні мовознавці намагалися "вичистити" з укр.мови елементи в термінології, фразеології,синтаксичних конструкціях. Натомість рекомендувалося запроваджувати лінгвістичні раритети, застарілу і віджилу лексику, фразеологію, мовні елементи примітивно-хуторянських смаків. Ці настанови відбилися і в тих словниках, фразеологічних збірниках, граматичних працях, які були підготовлені з участю націоналістичних мовознавців. У галузі правопису були введені правила, що рівнялися на "західні зразки" і надзвичайно утруднювали сприйняття цього правопису широкими масами... Радянська громадськість рішуче відкинула ці націоналістичні намагання.. ."/с. 14-15/.

Вторував Білодідові ще його принагідний ghost writer Михайло Жовтобрюх [33] "Найбільш сконденсовано архаізаторські погляди на синтаксичну структуру укр. мови викладені в кн. С. Смеречинського "Нариси.. ."/1932/, тому вона не становить будь-якої наукової або практичної вартості..."/с. З/. Ганебну Сабалдирову рецензію ми привели так обширно, бо ж. Мовознавство з тих "проклятих років" на Заході знайти не легко. А може, гидотність його нападів відстрашіть подібних наслідувачів у майбутньому /"бодай те лихо не вергпалось"/

А "Нариси" так ґрунтовно таки знищено на Україні /на Заході кверенда по публічних бібліотеках ніде їх не виявила, бо Ucrainica non еclligebantur!/, що після моїх довгорічних розпитувань удалося отримати 1990 р. лиш непридатну для фотопередруку ксерокопію від Й.Д.; аж мґр Олександер Лист із Віндзору роздобув придатну ксерокопію й відступив за ремунератою для опублікування. Обидвом допоміжникам щира подяка!


  1. ↑ Булич, Сергей К.:Очерк истории языкознания в России,т.І /ХШ в.-1825 г./ СПб 1904, NDr SPS1 83,Мü.І989; Я г и ч, И. В.: История славянской филологии, СПб 1910,NDr ZA Leipzig 1967.
  2. ↑ Adelphotes. Die erste gedruckte griechisch-kirchenslavische Grammatik. L'viv-Leraberg 1591, hg.u.eingeleitet v. O. Horbatsch,Ffm.1973,SPS1 2, 2.,um das Facsimile erweiterte Auflage ,Mü . 1988 ,SPS1 76.
  3. ↑ Lavrentij, Zizanij: Hrammatika slovenska, Wilna 1596,hg.u.eingeleitet v.G.Freidhof ,Ffm. 1972,SPS1 1; 2.,um das Faksimile erv. Auf lage ,Ffm.1980, SPS1 26; Лаврентій Зизаній: Граматика словенська, факсим.видання Німчука Василя В., К. 1980 /без закінчення Толкование Отченашу!/
  4. ↑ Smotryckyj, Meletij: Hranmatiki slavenskija pravilnoe syntagma, Jevje l6l9, Kirchenslavische Grammatik (Erstausgabe),hg. u.eingeleitet v. O. Horbatsch, Ffm 1974, SPS1 4, Мелетій Смотрицький: Граматика, факсим.вид. Hімчука,Василя В.,К 1979. Hrammatikі ili pismennica jazyka s lovensikaho, Kromjanec 1638. Eine gekiirzte Fassung der kirchenslavischen Granmiatik v . M. Smotryckyj ,hg.u. eingei. v.O.Horbatsch.Ffm.1977,SPS1 11.
  5. ↑ ЛОМОНОСОВ, Михаил В . : Российская г рамматка, (СПб І 7 5 5/ І 7 537 , передр . Полное собрание сочинений, т . VII. Труды по филологии І /' і1' '>>'. .МО-ЛГД 1952.
  6. ↑ Барсов, А. А.: Краткие правила российской грамматики, собранные из разных российских грамматик в пользу обучающегося юношества в гимназиях,Mo 1773, передр. Б.А.Успенского Mo 1981.
  7. ↑ Буслаев, Федор И.: Опыт исторической грамматики русского языка, Mo 1858 , 2.изд. Историческая грамматика русс-я.,Mo 1863,- і дальші вид.
  8. ↑ Grammaire générale et raisonnéе, contenant les fondements de l'Art de parler, expliqués d'une manière claire et naturelle, les raisons de ce qui est commun à toutes les langues et des principales différences qui s'y rencontrent, et plusieurs remarques nouvelles sur la Langue françoise, Paris 1660, par Arnauld Antoine {Le Grand) et Lancelot Claude; éd. 3-е 1676, NDr H.E.Brekle, Stuttgart-Bad Cannstadt I966.
  9. ↑ Кульмаи, Николай К.: Из истории русской грамматики, Пгд 1917,NDr v. P.Kosta, Mü 1982, SPS1 42,с.63-95; Biedermann, Johann: Die Universalität der russischen Universalgrammatiken. Versuch einer referierenden Analyse, c.9-24; P a n z e r, Baldur: Entstehung und Entwicklung von Sprache und Sprachen, insbesondere des Russischen (nach den russischen Universalgrammatiken des 19.Jhts.), c.169-80, – y: Texts and Studies on Russian Universel Grammar 1806-12, ed. by J.Biedermann and G.Freidhof, v.III. Linguistische, philosophische und wissenschaftsgeschichtliche Grundlagen, Mü 1988, SPS1 S 24; пор. теж дальші розвідки в тому ж томі Ґерда Фрайдгофа, Гельмута Яхнова, Герберта Єлітте, Емілі Кленін, Гельмута Кайперта,Петера Кости й Інґеборґ Онегайзер; фотопередруки текстів – у перших 2-х томах цеі ж серії,т. 1: Орнатовский, Иван: Новейшее начертание правил российской грамматики,на началах всеобщей основанных, Харьков 1810, SPS1 S 4, Mü 1984; т.11: Рижский, Иван: Введение в круг словесности, Харьков 1806; Язвицкий, Николай: Всеобщая философическая грамматика, СПб 1810; Т им к ов с к ий, Илия: Опытный способ к философическому познанию российского языка, Харьков 1811; Якоб, Лудвиг Гейнрих: Курс философии для гимназий Российской Империи, ч.2, Начертание всеобщей грамматики, СПб 1812, SPS1 S 5, Mü 1984.
  10. ↑ Див. Кульман H. К., цит. праця /прим. ч.9/,с.101, 104.
  11. ↑ Mіk1оsісh, Franz: Vergleichende Grammatik der slavischen Sprachen, Bd.IV. Syntax, Wien 1868-74, NDr Heidelberg 1926.
  12. ↑ Miklosich, Fr.:Die subjektlosen Sätze, Wien 1883 (І. вид. Verba irapersonalia im Slavischen ,DAW PhHKl 14/1865).
  13. ↑ Jagіc, Vatroslav: Beiträge zur slavischen Syntax, DAW PhHKl 46/1900.
  14. ↑ Vоndrak, Wenzel: Vergleichende slavische Grammatik, Bd.2: Formenlehre und Syntax, 2.Auflage, Gottingen 1928.
  15. ↑ 0gonowski, Emil: Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache, Lemberg 1880; Огоновський, Омелян: Граматика руського язика для шкіл середних, Львів 1889.
  16. ↑ Sma1-Stосkyj, Stephan, und Gartner, Theodor:Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache, Wien l9l3 (Syntaktisches, c.377-454); Смaль-Стоцький, Степан, Ґартнєр, Федір: Руська граматика, Львів 1893і, 19О72,/Граматика руської мови, Відень 19143; Граматика української /руської/ мови, Львів 19284/.
  17. ↑ Сімович, Василь: Практична граматика української мови, Раштат 19181; Граматика укр.мови, К-Лпц /Вецляр 19212.
  18. ↑ Потебня, Александр А.: Из записок по русской грамматике, т.І-ІІ,Х. 1873-2, 2.вид., X. 1888, З. вид.,Мо І958; т.ІІІ, Х. І8991 , Мо 19682; т.iv, Мо-Лгд 19611, Мо ІУ,1-2 1985, 1977; Грунский, Ніколай К.: Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков, т.I,выи. 1-2, СПб 1910: І.Синтаксис русс. и цслав.языков до 2-ой пол.XIX в.,с.1-88, ІІ. Синтаксис р. и дрцсл.языков в тудах Ф. И. Буслаева, К. С. Аксакова, Н. П. Некрасова и др. до появлений трудов А. А. Потебни,с.88-169; в.З, Юрьев 1911, Значение А. А. Потебни в истории разработки русс.синтаксиса,с.1-76; т.II, Юрьев 1910,І.Синтаксис слав.языков в трудах Миклошича, Ягича и Вондрака,с.1-79,ÎI. Изучение синтаксиса в русс, научной и педагогической литературе со времени появления трудов А.  А.  Потебни, с.  80-215, ІІІ. Итоги иссл-пим, с.  216 -55>, IУ . Приложение /Наблюдения над Зограф.евангелием/, с.256-338.
  19. ↑ Huшbо1dt, Wilhelm v, : Sprachphilosophische Werke, hg. von H.Steinthal, B. I883ff.
  20. ↑ Steinthal, Heymann: Die Sprachwissenschaft W.v.Humboldts und die Hegelsche Philosophie, В 1848; Der Ursprung der Sprache, В 1851 1 , 18844; Grammatik. Logik, Psychologie. В 1855; Charakteristik der hauptsächlichsten Typen des Sprachbaues, В 18601, 18933; Wundt, Wilhelm; Völkerpsychologie, Eine Untersuchung der Entwicklungsgesetze von Sprache, Mythos u.Sitte, I.Sprache, 1-2, Lpz 19001,19113.
  21. ↑ Шахматов, Алексей А.: Синтаксис русского языка, в.!.Учение о предложении и о словосочетаниях,Лгд I925, в.І І. Учение о частях речи.Дополнения, Лгд I927; в.І-2, Лгд I94I, фпдр. SPR 41, The Hague 1963,с.621.
  22. ↑ Пешковский, Александр М.: Русский синтаксис в научном освещении, Mo 19201, Мо-Лгд 19233,с.579, І9567; Белов, Александр И.: А.М.Пешковский как лингвист и методист, Mo 1958,с.235.
  23. ↑ Щерба, Лев В.; О частях речи в русс.языке, сб.Русская речь, н.сер.,т. 2, Лгд 1928; Виноградов, Виктор В.: Русс.язык,Грамматическое учение о слове, Mo 1938-471, 19722; Кротевич Є.В.,Родзевич Н.С.: Словник лінгвістичних термінів, К 1957,с.78-9.
  24. ↑ Синявський, Олекса: Норми української літературної мови, X 19311, Лв 19412; Булахов, Михаил Г.: Восточнославянские языковеды. Биобиблиографический словарь, т.З,Ми 1978, с.196-8: Синявский Алексей Наумович,5.X. 1887-24.X.1937.
  25. ↑ Белодед, Иван Константинович /29,УШ.1906-21.IX.1981/,Энциклопедия Русский язык, Mo 1979,с. 30-31, називає його всього "сов. языковедом". У Києві він уславився, крім пропаґаторства теорії "двох рідних мов"/укр. і рос./,ще хоробливою амбіцією ставити свій підпис "редактора" на титульних сторінках усіх поважніших публікацій ІМ АН УССР; хто ж собі такого не бажав, для того "бракувало грошей на видання".- Учень Л. В. Щерби, білорус за походженням В. Борковський, що деякий час керував мовознавчою катєдраю у Львові після 1945 p., в розмовах зі мною 1966 р. про мовознавство в київському ІМ процитував відому суржикову епіграму:"Сяду в поезд и поеду я к самому Белодеду и спрошу його сама:'Чи єсть мова, чи нема?'" Попередньо ж при першій зустрічі на Београдській Міжнар. слявіст. конференції 1955 р. на мій запит,чому тут неприсутні слявісти з України, хоч є македонці, словаки й серби,він мені відповів: "Це вина самих українців, що про цю конференцію знали". А словаки кепкували собі з його рос. підписування "Бєлодед", мовляв, по-польськи мусів би відповідно писатися Bialodziad, a по-німадьки WeiBbettler.
  26. ↑ Смеречинськии Сергій, Енциклопедія українознавства.Словникова частина, т. II/ 8,П-НЙ 1976,с. 2915-6:"нар.1892, родом з сх.Поділля, керівник архивного управління у Вінниці. Статті з фразеології і синтакси укр.мови /"Куди йде укр.мова /До питання про предикативний номінатив та "предикативний" інструменталь в укр.мові",3 ІФВ УАН 19/1928,с.185-203; "Способи відносної /релятивної/ сполуки в укр.мові", З ІФВ ВУАН 25/1929,с.1-31; "Нариси...",Х 1932; заповіджені в "Нарисах...",с.65, Примітка ч.1, "Студії з синтакси укр.мови" вже не появилися/,.. пропагував вживання нар.-мовних синтакс.конструкцій в усіх стилях, включаючи публіц.-наук. Це стягнуло на С. атаки представників парт. критики /Г. Сабалдир, О. Матвієнко й ін./, репресії й арешт.Дальша доля невідома,- себто був засланий чи розстріляний, – отже загинув.
  27. ↑ Сулима, Микола: Українська Фраза. Коротенькі начерки, X Т928,фпдр.Мю 1988,УВУ УГ 6.
  28. ↑ Сабалдир Григорій, Енциклопедія українознавства. Словн.част.,т.ІІ/7,П-НЙ 1973,с.2678-79 :"../1883-193?/, укр. мовознавець -нормативіст і лексикограф родом з Полтавщини; склав /у співавторстві з М. Грунським/'Правила укр. правопису'/Практ. порадник/, 'Словник найнеобхідн. в діловодстві слів та виразів'/1925/, повторені в збірному 'Правописному рос.-укр. словнику ділової мови /конторської та рахівничої/1 /1926/; окремо видав 'Практич. рос.-укр. словник' бл. 30 000 слів /1926/,а в співавторстві з О. Коломацькою 'Правописний словник та правила правопису й розділових знаків" 6л. 25 000 слів /1930/. 1934 в 'Мовознавстві' з'явилися за його підписом цькувальні рецензії на 'Історію форм укр. мови' М. Грунського й П. Ковальова та на 'Нариси..' С. Смсречинського. Дальша доля невідома."
  29. ↑ Са6алдир, Григорій С: Проти буржуазного націоналізму і фальсифікації. С. Смеречинський, Нариси з української синтакси у зв'язку з фразеологією та стилістикою, X 1932, Мовознавство,№ 1/1934,с. 53-67.
  30. ↑ Василевський Степан, Енциклоп.украінозн.Словн.част. ,т.І/1 ,П-НЙ 1955,с.212: "нар. 1900, мовознавець, активний у період боротьби з " націоналізмсм" , автор статтей в 'Мовознавстві',з 1932 керівник словник.відділу ІМ АН УРСР,співред. русифікаційного "Рос.-укр.словника"/1937/ і термінал.бюлетенів;засланий 1937 р."- Див. ще Шевельов, Юрій "Епізод з історії укр.словництва",НЗб УВУ т.Х/1983, с.885-89.
  31. ↑ Василевський, Степан: Добити ворога! Мовознавство № 1/1934, с. 23-36.
  32. ↑ Білодід, Іван К.: Вивчення історії укр. літ. мови в радянський час,у: "Дослідження з мовознавства в УРСР за 40 pp.",К 1957,с.3-46.
  33. ↑ Жовтобрюх, Михайло А.: Дослідження фонетики і граматики укр. мови, у зб."Мовознавство на Україні за 50 років", К 1967, с.35-78.
Отримано з http://movahistory.org.ua/index.php?title=С._Смеречинський._Нариси_з_української_синтакси&oldid=7185