Синявський О. Найголовніші правила української мови... 1929
Синявський О. Найголовніші правила української мови (за новим правописом). ДВУ, — 1929.
ПЕРЕДМОВА[1].
Ніде ніхто й ніколи не може вивчитися якоїсь мови практично в таких розмірах, як це потрібно для щоденного вжитку людині інтеліґентної професії, без належного мовного оточення. Хоч мовне оточення й не одинока умова такого вивчення, та без нього годі й думати за більш-менш серйозне засвоєння мови. Щоденне читання часописів, книг, розмова, письмо, вуличні написи, плякати, афіші, театр — ось та нормальна мовна атмосфера, де може нормально організовуватися мова окремої людини. Навіть в умовах одномовноі школи значіння оточення й повсякденної практики дужо велике для формування мови людини, подвійно, потрійно велике воно в таких умовах, коли мову доводиться засвоювати вже по школі, отже щонайбільше з самого оточення й прпрактики. А в такому як раз стані шірокі верстви інтеліґенції на Україні щодо української мови.
Звичайно, тепер, на 12 р. революції на Україні майже німає, людини інтеліґентної професії без певного обізнання з українською мовою, та пересічний рівень того обізнання взагалі недостатній, і, треба признатися, не завсіди недостатній він тільки з причин суб'єктивних. Причини об'єктивні, оте саме мовне оточення і по cей час іще не абияк перешкоджає засвоїти чистої й поправної літературної української мови. Досить указати на такі непоправні часто написи на вивісках, штампах, блянках тощо, що так дезорганізують мову людей і спантеличують їх. Та й сам правопис донедавна був не зовсім впорядкований і зовсім анархічний у практиці, і тільки власне тепер, по виході „Українського правопису" Державної Комісії, ця сторона мови цілком унормована.
Мета моєї книжечки, розуміється, не навчити когось української мови, бо навчитися мови можна насамперед з широкої мовної практики, її мета допомогти набути певности й правильної звички в уживанні окремих мовних рядів у межах слова, усунути вагання при письмі й вимові, тобо при активному користуванні мовою. Бездоганна „письменність" у межах окремого слова, тобто вміння написати чи вимовити певну форму слова в поправному вигляді — це ж мінімум знання літературної мови, 4 обов'язковий кожній людині інтеліґентної професії. Щоправда, в нашій українізаційній практиці іноді на так званій „граматиці" й обмежуються, залишаючи з боку лексику, синтаксу, але то вже буде не мінімум, а нікчемний огризок знання мови, бо справжнього знання літературної мови нвіть у найменших розмірах не можна набути без мйвного оточення й мовної практики, звідкіля головним чином і сприймаються потрібні елементи лексики, синтакси, фразеології
Таким чином „Найголовніші правила української мови" це перед усім граматичний довідник для дорослих у межах правопису, морфології, ортоепії[2], фонетики укр. літер. мови, з одного боку, та в межах мінімальних вимог до неї в умовах серйозного й нормального вивчення її, з другого. Споживач цієї книжечки належним чином зможе використовувати її тільки при неодмінній умові, що лексично та синтаксично його мова повсякчас збагачується його мовною практикою й мовним оточенням, бо ці сторони мови й набуваються майже виключно в практиці.
Все ж не тільки на самі довідки придасться ця книжечка: можна з неї покористати й більш систематично вивчаючи мову, напр., на курсах. Головним чином до застосування книжечки маючи на увазі, подаю я додатком матеріял на практичні вправи, перенятий мовним утилітаризмом та ідеєю потреби вивчати мову тільки на широкій базі мовної практики, зокрема читання напкращих творів українського письменства.
Ставлячи таке суто-практичне завдання й орієнтуючися
на дорослих і знйомих із „граматикою" хоча б іншої
мови, зрозуміло я зовсім не інтересуюся граматичною термінологією і не подаю зайвого безумовно відомого споживачам книжечки граматичного матеріялу.
О. С.
