Ніковський Андрій

Українська мова. Енциклопедія

НІКОВСЬКИЙ Андрій Васильович (псевд.  — А. Василько, Приходько, Стефанович Йосип, Танаскович, Яринович А. та ін.; крипт. — А., А. В., А. Н., В., В. А. тощо; 3.Х 1885, с. Малий Буялик, тепер с. Свердлове Комінтернівського р-ну Одес. обл.  — 1942)  — укр. мовознавець, літературознавець, журналіст, перекладач, громад. діяч. Закін. 1912 Новорос. ун-т (Одеса). Редагував у Києві газ. «Рада» (1913-14), журн. «Літературно-науковий вістник» (1914), газ. «Нова Рада» (1917-19). З 1920 — в еміграції в Чехословаччині, був міністром закорд.справ в уряді УНР. З 1924, після повернення з еміграції,  — співробітник Словникової комісії ВУАН. Мовозн. праці Н.: «Граматика Івана Нечуя-Левицького» (1916), «Укріинський правопис. Частина 1. Словничок» (1918), «Словник українсько-російський» (1927). Автор журн. і газ. статей на літературозн., мовозн. та ін. теми. Був співредактором перевидання «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка в 1927-28. Заарештований 23 липня 1929 у зв'язку з процесом над СВУ і засуджений на 10 років з позбавленням прав на 5 років. Після звільнення у квітні 1940 переїхав до Ленінграда, де помер під час блокади у роки війни. Реабілітований посмертно.

Літ.:

• Життєпис А. В. Ніковського. Реєстр праць А. В. Ніковського. «Зап. істор.-філол. відділу ВУАН», 1923, кн. 2-3

Й. О. Дзендзелівський.

Доданок.

За кн.: Репресоване "відродження". К.: В-тво "Україна", 1993, с. 133.

Народився 1885 р. у с. Малий Буялин на Херсонщині. Українець, мав вищу освіту. До арешту  — 23 липня 1929 р. — працював науковим співробітником Всеукраїнської академії наук. Мешкав у Києві.

Засуджений до десяти років позбавлення волі з пораженням у правах строком на п'ять років. Покарання відбував у соловецькій в'язниці. Звільнений 21 квітня 1940 року. Подальша доля невідома. Пленум Верховного суду УРСР 11 вересня 1989 р. скасував вирок по справі, припинивши її за відсутністю складу злочину.

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Ніковський Андрій.