Мандрівні дяки
Енциклопедія Українознавства
Мандрівні дяки, студенти-бурсаки, вихованці духовних шкіл, іноді й духовні особи без посади, що, мандруючи по Україні в 17-18 вв., заробляли гроші приватним навчанням, іноді і в школах; в народі М.д. називали ще «пиворізами». М.д. спричинилися до розповсюдження рукописної літератури, влаштовували театральні вистави, ходили з вертепом. Література М.д. є запізненою паралелею до зах.-евр. середньовічних «голіярдів». Це здебільша гумористичні та бурлескні твори, вірші-травестії, пародії, сатири: поема про попа Негребецького, «Синаксар виписан із служби дванадцяти нетлінних братів Коропських на пам'ять пиворізам о ізобліченії сивухи»; гумористичні діялоги, ліричні поезії. Найвизначніший твір у прозі — автобіографія Іллі Турчиновського; серед ін. авторів: Микола Мазалевський й ін. Починаючи з інтермедій М. Довгалевського, типи бурсаків зустрічаються і в пізнішій літературі (В. Наріжного, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Тобілевича). Вплив мови і стилю М.д. помітний від І. Некрашевича до І. Котляревського і «котляревщини» першої пол. 19 в. Творчість М.д. досліджували І. Франко, М. Петров, П. Житецький, П. Єфименко, О. Білецький, П. Попов.
Література:
- Житецький П. «Енеїда» Котляревського у зв'язку з оглядом літератури XVIII ст. К. 1919
- Білецький О. Хрестоматія давньої укр. літератури. К. 1949
Д.Ч.