Берестейська унія

Довідник з історії України

БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 — одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596, внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз, але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в 16 ст. Сприяла цьому, насамперед, кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським. Ідея укладення унії знайшла прихильників і в польських державних та церковних колах, які мали тут свої розрахунки. Однак, як показав дальший розвиток подій, їхні сподівання не справдилися.

Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який на протязі тривалого часу вів суперечки з Львівським Ставропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ холмський Діонізій Зборуйський, єпископ пинський Леонтій Пельчинський та єпископ луцький Кирило Терлецький, а з 1593 і нововисвячений володимирський єпископ Іпатій Потій. Ідею унії, особливо на етапі її підготовки, підтримував і найвпливовіший світський український магнат князь Костянтин Острозький. Для обговорення і вирішення даного питання на протязі 1590-95 єпископи провели 5 синодів і, погодивши основні питання, у червні 1595 доручили єпископам Потію та Терлецькому вести переговори у справі об'єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні цього ж року. Після тривалих переговорів, у грудні 1595 обидва єпископи були прийняті папою Климентієм VIII і визнали католицьке віросповідання. Згодом було видано документ, який встановлював права та привілеї уніатської церкви. Для офіційного урочистого проголошення унії київським митрополитом Михайлом Рaгозою та польським королем Сигізмундом III Ваза було скликано церковний собор у Бресті, який відбувся 16-20.10.1596. Для участі у його роботі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, священиків та представників мирян. Однак вже на початку собору його учасники поділилися надвоє. До противників унії, яких очолювали князь К.Острозький та представник Константинопольського Патріарха протосинкел Никифор, приєдналися єпископи львівський Г.Балабaн та перемишльський М.Копистинський. Разом з частиною духовенства та мирян вони провели окремий православний собор, який засудив діяльність митрополита М.Рогози та єпископів, які прийняли унію і хотіли наблизити православну церкву до західного світу.

Митрополит Рогоза та вірні йому єпископи вибули згідно з канонічним правом собор, який довершив справу унії з Римським Престолом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було оповіщено окремим посланням митрополита. Згідно з умовами Б.у. українська церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургічну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, вживання старого (юліанського) календаря, нижче духовенство і надалі зберігало право одружуватись. Одночасно визнавалась зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї Християнської Церкви та були прийняті догми католицької церкви.

Внаслідок укладення Б.у. православне духовенство, що визнало її рішення, було урівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця у сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана урядом. Шляхта та міщани, що прийняли унію, також урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержали право займати посади у державних та міських урядах. Зразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом відповідно у 1692 та 1700.