Левицький Кость

ЛЕВИЦЬКИЙ КОСТЬ (18.11.1859 — 12.11.1941)  — визначний

   український
   громадсько-політичний
   і державний діяч, адвокат і публіцист, дійсн. чл. 
   НТШ і 
   “<a href="../../tovarystva/Dovidn/Prosvita.htm">Просвіти</a>”. 
   Н. у Тисмениці
   (тепер Івано-Франківська обл.) в родині священика. В 1878 закінчив Станіславівську
   гімназію. Навчався на юридичному ф-ті
   <a href="../../osvita/Dovidn/Lvivskyj_Nac_Uniwer.htm">Львівського</a>
   та 
   Віденського ун-тів. В 1884 захистив
   докторську дисертацію. З 1890 займався приватною адвокатською практикою у Львові.
   Наприкінці 19 — поч. 20 ст. Л., сприяючи піднесенню українського 
   підприємництва в
   Галичині, допомагав створити і брав активну участь в роботі цілого ряду важливих
   економічних організацій — “Народна Торгівля”, страхова компанія “Дністер”, 
   Крайовий Союз Кредитовий (згодом — Центробанк, 
   очолював в 1898-39), Крайовий Союз Ревізійний
   (очолював з 1904) та ін. В 1889-1900 (за деякими дан., до 1905) Л. редагував 
   “Часопис Правничий”, 
   був багаторічним президентом Товариства Українських Правників у Львові.
   В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою 
   Української Національно-Демократичної Партії. 
   В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту і
    в 1908 — галицького сейму, керував діяльністю 
    Українського Парламентського Клубу у Відні та 
    Сеймового Клубу у Львові. 
    Підчас Першої світової війни в серпні 1914 очолив
    <a href="../../20/Dovidn/Ukr_nac_rada.htm">Головну Українську Раду у Львові</a>, а 
    з травня 1915 — Загальну Українську Раду у Відні.
    9.11.1918 Л. обраний головою уряду 
    <a href="../../20/Dovidn/ZUNR.htm">ЗУНР</a> — 
    <a href="../../20/Dovidn/Derzh_sekretariat_ZUNR_ZOUNR.htm">Державного 
    Секретаріату</a> ЗУНР-ЗО УНР. Після
    окупації Галичини польськими військами (1919) був в 1920-23 членом закордонного уряду
    Диктатора 
    <a href="Petrushevych_Jevhen.htm">Є. Петрушевича</a> 
    у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і
    пропаганди, а з 1921 — уповноважений закордонних справ ЗУНР. В 1924 
    повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до 
    Українського Національно-Демократичного Об'єднання. 
    В 1920-30-х рр. Л. очолював Союз Українських
    Адвокатів, був членом Начальної Ради Адвокатів у Варшаві (1935-39), редактором 
    видання
    “Життя і Право”, 
    директором Центробанку. В 1939 Л. був заарештований органами 
    <a href="../../20/Dovidn/NKVD.htm">НКВС</a>,
    але після дворічного ув'язнення — звільнений. Частину терміну ув'язнення 
    відбував у тюрмі НКВС на Луб'янці у Москві. В липні 1941 став засновником і головою 
    <a href="../../20/Dovidn/Ukr_nac_rada.htm">Української Національної 
    Ради</a> — органу,
    який мав представляти інтереси українського населення
    західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом
    Г. Гімлера в березні 1942). Помер у Львові. Л. — автор цінних 
    історичних праць:
    “Історія політичноїдумки галицьких українців 1848-1914” (1926), “Історія визвольних
    змагань галицьких українців в часи світової війни 1914-1918 рр.” (1928), “Великий 
    зрив” (1931) та ін.