Студентство

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Версія від 17:07, 18 грудня 2009, створена Victor Kubai (обговореннявнесок) (Створена сторінка: =Енциклопедія Українознавства= <div style="background-color:#C6E2FF"> <p><b>Студентство</b>, молодь, що студію…)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Енциклопедія Українознавства

Студентство, молодь, що студіює у високих школах і становить базу кваліфікованих кадрів країни. Укр. С. було співтворцем політ. формацій і речником передових ідей (просв. культурництво, боротьба проти москвофільства, радикалізм і соціялізм, «молодоукраїнство», самостійність, націоналізм, рух опору 1960—70-их рр. в УССР, збереження укр. ідентичности на еміґрації тощо). 14 — 18 вв. Укр. студенти (с.) з кін. 14 в. вчилися в ун-тах Центр, і Зах. Ев-ропи, гол. у Кракові і Празі (тут було засновано для лит. і «руської» молоді спеціяльну бурсу). З 16 в. укр. с. відвідували ун-ти Німеччини (у Гайдельберзі, Ляйпціґу, Кенігсберзі, Ґеттінґені, Кельні, Віттемберзі), а також у Парижі, Страсбурзі, Базелі, Лейдені, Римі (зокрема богословські схудії), Больоньї.

Першою вищою школою на Україні була Києво-Могилянська Академія (до кін. 17 в. Колегія), заснована 1632. Тих, що навчалися в старших клясах, називали с. або спудеями. їхнє ч. коливалося від 200 до 300, з поч. 18 в. доходило до 1 000 (1744 — 1 100). Соц. склад с. був різнорідний: сини шляхти й коз. старшини, духовенства, козаків, міщан, селян; з кін. 18 в. переважали с. духовного походження.

Побутово-матеріяльний стан с. був тяжкий Більшість їх походила з-поза Києва (у другій пол. 18 в. перев. з Гетьманщини) Тільки діти багатих жили приватно, ін. — в бурсі (на поч. 18 в. 200 с., у новозбудованій 1765 — бл. 400), де й харчувалися; частина с.-бурсаків мусіла випрошувати милостиню, заробляти співом, дякуванням по церквах, театральними виставами, прислугою у багатих тощо. С. носили спеціяльний одяг, т. зв. кирею. С. Київ. Академії користувалися чималою свободою. Частина їх була організована в Молодому братстві, згодом у студ. конґреґації (її чл. називали «содалістами»), що мали завдання виховувати своїх чл. у непохитній правос. вірі, допомагати потребуючим тощо.

У другій пол. 18 в. укр. С. вчилося також у новозаснованих рос. високих школах; а з зах. земель — в ун-тах Кракова, Будині тощо.

На Наддніпрянщині у 1805 — 1917. З відкриттям ун-тів у Харкові (1805), Києві (1834), Одесі (1865) та Безбородьківського Ліцею у Ніжені (з 1820) загал укр. с. здобував вищу освіту на Україні. У другій пол. 19 в. — на поч. 20 в. відкрито на Україні ряд високих фахових ін-тів: ветер., комерційні, с.-г., політехн., технологічний, гірничий, консерваторії, а з 1905—06 низку високих проф. жін. шкіл (див. Високі школи). У 1914—16 на Наддніпрянщині було 24 вищі школи з 26 700 с. (у тому ч. в ун-тах бл. 10 000, на вищих жін. курсах бл. 4 000 і в 17 проф. ін-тах бл. 13 000).

Права й обов'язки с. в Рос. Імперії визначав заг. університетський статут, який мінявся залежно від політики уряду. Статут 1804 формально забезпечував ун-там самоуправу, а с. — акад. свободу; 1835 він був замінений реакційним статутом, який ставив ун-ти під нагляд кураторів, а догляд за політ. благонадійністю с. передавав університетській інспектурі. 1845, з метою утруднити доступ до ун-ту молоді з бідніших верств, підвищено оплати за навчання. 1847 скасовано право відвідувати виклади вільним студентам. Університетську автономію відновив статут 1863, за яким с. судив університетський суд. Спроби Мін-ва Освіти 1872 завести суворішу дисципліну для с. у зв'язку з студентськими заворушеннями у Петербурзі й Москві не були ухвалені професорськими радами поодиноких ун-тів. Чергові виступи с. які почалися маніфестацією 14.3.1878 в Київ. Ун-ті (коли виключено з нього бл. 100 с.) й поширилися по всіх ун-тах, довели до гостріших урядових заходів. Закон 1884 скасував удруге автономію ун-тів, 1887 підвищено оплату за навчання з 5 до 25 карб., за семестр. У відповідь на повторні заворушення с. уряд видав 1899 розпорядження про віддання в солдати учасників студентських розрухів. Реакцією на ці заходи було вбивство мін. освіти Н. Боголєпова (14.2.1901) студентом П. Карповичем.

Кількість с. зростала з заснуванням нових ун-тів та високих шкіл, з допущенням (з 1855) на студії всіх соц. верств (з 3 141 у 1855 до 38 853 у 1916). Разом з тим ч. дітей дворян і «чиновників» зменшилося з 65% всіх с. у 1855 до 36% у 1914. 1894 на 4 016 с. у трьох унтах Наддніпрянщини припадало на правос. 59,4% (серед них бл. пол., тобто 1 200 українців — приблизні числа), 25,5% на жидів, 12,8% на римо-кат. (поляків, гол. в Київ. Ун-ті), 2% на евангеликів. Побутові умови с. були досить важкі. У 1880—90-их рр. ледве 15% с. були звільнені від оплати за навчання; держ. стипендій було дуже мало. С. високих шкіл були зобов'язані носити приписаний одяг, т. зв. форму.

Укр. с. навчалися також за межами України, гол. в Москві й Петербурзі; а з 1896 також у Варшаві, Дорпаті і Томську, коли Мін-во Освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати до цих ун-тів.

На поч. укр. С. не було організоване і гром. працю провадило у різних заг. орг-ціях: у Кирило-Методіївському Братстві (1846—47), у Громадах, зокрема в Київ., у братстві Тарасівців. Згодом укр. С. належало до заг. студентських орг-цій, що постали з кін. 19 в. по всіх високих школах Рос. Імперії. С. домагалося акад. автономії, корпоративного студ. права (скликання зборів, студ. суду, каси взаємодопомоги тощо), а також брало участь у політ. рухах.

Орг-ція укр. С. почалася у другій пол. 19 в. створенням «земляцтв» — територіяльних гуртків для самодопомоги й культ. праці (полтавське, чернігівське, київ., волинське, катеринославське, «малорос.» тощо), які гуртували с. усіх високих шкіл того чи того м. Земляцтва обирали делеґатів до «виконавчого комітету» ун-ту чи ін-ту, згодом прийшло об'єднання студ. орг-цій усіх навчальних закладів даного м. Усе це відбувалося напівлеґально. З кін. 19 в. С. організувалося за нац. принципом в укр. студ. громади (УСГ), що діяли нелегально. Перша УСГ постала 1893 у Києві, згодом у Харкові (1897), Москві (1898), Петербурзі (1898), Дорпаті (1898), Варшаві (1901), Одесі (1902). УСГ об'єднували на поч. 20 в. тільки бл. 260 чл. За того часу чл. УСГ були політ. активні серед соц.-дем. гуртків, РУП, УПСР. По революції 1905—06 УСГ намагалися унезалежнитися від політ. орг-цій і свою діяльність зосереджували в проф.-студ. площині; вони стали легальними орг-ціями, і ч. їх чл. значно збільшилося. 1908 всього було бл. 1 000 чл. УСГ, з чого на окремі осередки припадало (в дужках ч. чл. на поч. 20 в.): Москва — 250 (22), Харків — 150 (50), Київ — 130 (68), Варшава — 120 (ч. приблизне), Петербурґ — 100 (ч. приблизне), Дорпат — 98 (20), Одеса — 64 (ЗО), Київ. Жін. Курси — 40, Томськ — 40. Показником участи укр. С. у заг. всерос. студ. центр, орг-ціях є ч. укр. делеґатів — 23 на 93 всіх.

Для координації праці УСГ нелегально відбувалися з'їзди делеґатів поодиноких студентських орг-цій (у 1898, 1899 і 1908 у Києві, 1901 у Полтаві, 1904 у Петербурзі). У 1913 створено Гол. Раду Укр. С, яка координувала працю УСГ і видавала у Петербурзі неперіодичний зб. «Укр. Студент» (1913—14). У кін. 19 — на поч. 20 в. зміцнилися зв'язки між УСГ і С. на Зах. Україні: на з'їзді у Києві 1898 брали участь делеґати віденської «Січі» і львівської Акад. Громади; УСГ висилали с. до Галичини і Буковини та брали участь у високошкільних літніх курсах у Львові й Чернівцях, у спільних студ. екскурсіях тощо.

Зах. Укр. Землі у 1772—1914. Студ. життя на укр. землях під Австрією пов'язане з заснуванням Львівського Ун-ту (1784). Ще перед тим укр. богослови вчилися у гр.-кат. семінарії у Відні — Барбареумі (1774—84) і в Студіюм Рутенум (1787—1809) при Львівському Ун-ті. З часом постали у Львові нові високі школи: Політехніка (1814), Рільнича (1855) і Ветер. академії (1881); у Чернівцях — ун-т (1875). У цих високих школах українці становили 10—25% загалу с. Невелике ч. українців студіювало у Віденському, Краківському, Будапештському й ін. ун-тах. Ці високі школи, згідно з акад. традицією Центр, і Зах. Европи, мали внутр. автономію, а с. користувалися «акад. свободами». Проте за доби абсолютизму в Австрії (до 1860) с. часто підпадали під контроль місц. адміністрації, а богослови — церк. влади.

Поч. організації укр. С. датується заснуванням у Львові студ. «Січі» (1861— 63), продовженням якої були Акад. Бесіда (1870—71) та допомогове т-во «Дружний Лихвар» (1872—82). В опозиції до цих студ. т-в народовецького напряму був москвофільський Акад. Кружок (1870). Аналогічною була доля акад. т-ва «Союз» (1875—1922) при Чернівецькому Ун-ті, яке з москвофільського стало народовецьким. Ще 1868 засновано у Відні т-во «Січ» (проіснувало до 1947).

1882 «Дружний Лихвар» перейменувався на Акад. Братство соціялістичного напряму, яке 1896 об'єдналося з народовецькою «Ватрою» у заг. студ. Акад. Громаду (1898 — 150 чл.), яка проіснувала до 1921. 1897 укр. С. Львівської Політехніки заснувало т-во «Основа» (пересічно 50 чл.). Ін. укр. студ. громади: «Громада» у Кракові (1888—95), «Русь» (згодом «Січ») у Ґраці (1895), «Укр. Громада» в Празі (1902).

Для координації діяльности існуючих укр. студ. орг-цій 1881 і 1884 відбуто з'їзди в Коломиї. З 1899 львівські с. разом з усім громадянством висунули домагання про заснування укр. ун-ту у Львові. Відтоді С, а також гімназіяль-на молодь організувалися в таємні гуртки п. н. «Молода Україна» і видавали ж. тієї ж назви (1900—02), у якому ставлено вимоги політ, самостійности України. Важливу ролю відограли зв'язки С. зах. земель з укр. С. під рос. займанщи-ною, особливо з представниками РУП. Боротьба за укр. ун-т довела до сецесії (3.12.1901) — бойкоту 440 с. Львівського Ун-ту та виїзду їх на студії до Відня, Праги, Ґрацу. По поверненні укр. с. до Львівського Ун-ту боротьба між укр. і поль. с. не припинялася: створено таємний Комітет Укр. Молоді (КУМ), чл. якого А. Коцко загинув 1.7.1910 від поль. кулі. На 1 Всеукр. З'їзді у Львові (за участю наддніпрянців) засновано легальну централю С. Укр. Студ. Союз (УСС), який 1913—14 нараховував 38 філій у Галичині і видавав ж. «Шляхи».

На поч. 20 в. під впливом нім. «буршеншафтів» постали укр. студ. корпорації: чернівецькі «Запороже» (1906—40) і «Чорноморе» (1913—40) та львівська «Роксолянія».

Укр. С. належало до різних соц. станів: духовенства (бл. 40% у 1880-их рр.), службовців, селян, робітників. Для подолання побутово-фінансових труднощів були засновані допомогові т-ва («Лихвар» й ін.); важливим гуртожитком і осередком для укр. с. у Львові був Акад. Дім, уфундований укр. громадянством при щедрій допомозі Є. Чикаленка.

У 1912—13 у вищих школах в Австрії навчалося 1 868 укр. с, у тому ч. у Львові 1 287 (бл. 17% всіх с. Львова), Чернівцях 187 (16%; 1914 вже 300, або 25%), Відні 166, Кракові 55, ін. м. — 48; крім того, 97 богословів у Станиславові і 28 у Перемишлі. За фахом 843 укр. с. вивчало право, 430 — теологію, 271 — філософію, 129 — медицину і фармацію, 85 — техн. науки, 45 — аґрономію, 32 — ветеринарію, 17 — торг. науки, 5 — мистецтво.

1914 — 20 рр. Під час першої світової війни більшість укр. С. була забрана до війська; чимало с. Галичини і Буковини служило у формації Укр. Січ. Стрільців. По революції в Рос. Імперії 1917 укр. с. включилися в нац. рух: взяли участь у творенні Укр. Центр. Ради (її чл. були: Ю. Охримович, О. Севрюк, М. Салтан, М. Чечель, М. Єреміїв), були активні в поодиноких укр. політ. партіях, зокрема в УПСР, керівництво якої складалося перев. з с., у дипломатичній службі (у делегації на Берестейський мир брали участь також с.), в Армії УНР, у держ. службі; с. Київ. Ун-ту у складі Студ. Куреня ім. Укр. Січ. Стрільців брали участь у боях під Крутами (29.1.1918). У березні 1917 постав координаційний осередок укр. С. — Гол. Укр. Студ. Рада, яка організувала три Всеукр. студ. конференції і видавала ж. «Стерно».

С. на Зах. Укр. Землях й еміґрації в 1920—39. Між двома світовими війнами поза межами СССР укр. С. перебувало на зах. укр. землях під Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною та на еміґрації. Орг-ціями С. були триступневі студ. громади в університетських м. з пов. секціями (в Галичині), крайові об'єднання і студ. централя — ЦЕСУС. По окупації Галичини Польщею укр. с. зустрілися з труднощами вступу до високих шкіл, бо поль. влада допускала до них лише тих, що служили в поль. армії і були поль. громадянами (розпорядок від 14.8.1919). Українці пробували оминути ці перешкоди заснуванням Львівського (таємного) Укр. Ун-ту (понад 1 500 с.) та Львівської Високої Політехн. Школи (64 с.) — у 1921—25, а також виїздом на студії за кордони Польщі (про студії богословів див. стор. 611—12). Укр. с. в Галичині відновили свої передвоєнні орг-ції, а 1921 створили Укр. Крайову Студ. Орг-цію, перейменовану згодом на Проф. Орг-цію Укр. Студентства (ПРОФОРУС), що проіснувала до 1925. У другій пол. 1920-их рр. укр. студ. життя в Галичині зосереджувалося при новоствореній Студ. Громаді та в Акад. Домі; це був період боротьби поміж націоналістичними і комунофільськими тенденціями (останні занепали у 1926—27) серед с. Пожвавлення студ. руху почалося заснуванням 1931 Союзу Студ. Орг-цій під Польщею (СУСОП), який об'єднував 27 студ. т-в і 65 пов. секцій та бл. 2 500 с. Крім Львова, укр. с. навчалися у високих школах корінної Польщі (у яких не натрапляли на труднощі з боку університетської адміністрації): у Кракові (бл. 500), Варшаві, Познані, а також Вільні й Любліні. На підставі віроісповідних даних, у Польщі укр. с. за різних рр. було: 3 000 (1927—28), 2 800 (1933—34), 2 500 (1936—37).

На Буковині діяли спершу передвоєнні т-ва, після їх заборони (1922) корпорації «Запороже» і «Чорноморе» та конфесійна «Правос. Академія»; крім того, у Букарешті т-ва «Зоря» (1921—26) і «Буковина» (1926—44), в Ясах — «Громада». їхню працю координував Комітет Укр. С. Буковини, а з 1929 — Союз Укр. Студ. Орг-цій у Румунії (СУСОР); 1920 у Чернівецькому Ун-ті було 239 укр. с. (на всіх 1 671), 1939 у всій Румунії — ледве 80.

С. Закарпаття вчилося через брак високих шкіл в краю у Празі, Брні і Братіславі, а дехто в укр. високих школах — УВУ і Укр. Госп. Академії в Подєбрадах. Ч. с. постійно зростало, доходячи в кін. 1930-их рр. 350. Народовецьке С. було організоване в Союзі Підкарп. Укр. (руських) Студентів з осідком у Празі (164 чл. в 1931), русофільське — у Центр. Союзе Подкарпатских Русских Студентов («Возрождение»).

Укр. С. було активне в гром. і осв. праці на Закарпатті: орг-ції молоді, студ. мандрівний ансамбль «Верховина», націоналістичний місячник у Празі «Пробоєм» тощо.

У 1920-их рр. багато укр. с. (кол. вояки укр. армій та с. з Галичини) студіювало за кордоном. Найбільше їх скупчення було в Чехо-Словаччині, уряд якої давав укр. с. стипендії і на її території діяли укр. високі школи. 1924 у Чехо-Словаччині навчалося 1 900 укр. с. (1255 у Празі, 380 у Подєбрадах, 170 у Брні, 80 у Пршібрамі). Найбільшою укр. студ. орг-ціею в Чехо-Словаччині була Укр. Акад. Громада (УАГ) в Празі (1920 бл. 1 000, 1923 — 321 чл.); 1923 виникли ін. орг-ції — Громада Студентів з Великої України (249 чл.), Укр. Студ. Т-во «Громада» у Празі (290 чл.).

На поч. 1920-их рр. чималим скупченням укр. С. була Австрія, гол. Відень (т-во «Січ» з 327 чл. у 1922, 71 чл. у 1926), меншими — Ґрац й Інсбрук; більшість їх незабаром перенеслася до Чехо-Словаччини.

У Німеччині гол. осередком укр. С. був Берлін (бл. 200 с.; т-ва — Спілка Укр. Студентів у Німеччині й Акад. Громада), меншими — Кеніґсберґ, Кіль, Ґеттінґен, Бресляв тощо. Бл. 200 укр. с. (1925—27) вчилося у Данціґу; найчисленнішою їхньою орг-ціею була «Основа» — 120 чл. (1923). Для координації цих т-в створено Союз Укр. Студ. Орг-цій у Німеччині та в Данціґу (СУСОНД), перейменований по приєднанні Австрії до Німеччини на Націоналістичний Союз Укр. Студ. Орг-цій у Німеччині (НаСУСОН). Менші скупчення укр. С. існували в Загребі, Любляні, Парижі, Лювені, Софії тощо. До 1931 в Чехо-Словаччині отримали дипломи 1 666 укр. с., але через брак припливу число їх з сер. 1920-их рр. раптово зменшилося (200—300 у 1930-их рр.).

З 1920-их рр. починається орг-ція укр. С. за океаном: Укр. Акад. Громада у Філадельфії (1923), Т-во Укр. Молодіжи в Нью-Йорку (1924), Укр, Студ. Громада в Чікаґо; з 1930-их рр. — студ. клюби в Детройті, Пітсбурґу, Клівленді й ін.

Найбільшим досягненням організованости укр. С. було створення 1922 Центр. Союзу Укр. Студентства (ЦЕСУС), який координував студ. працю в усьому світі поза обсягом СССР. ЦЕСУС об'єднував у 1924 18 студ. орг-цій з 3 324 чл.: 1 324 у Польщі, 1 442 в Чехо-Словаччині, 160 у Румунії, 237 у Німеччині і 201 в Австрії. 1924 з ЦЕСУС-у вийшли комунізуючі с. і заснували Ділове Об'єднання Поступового Студентства (ДОПС), яке в кінці 1920-их рр. ліквідувалося. У ЦЕСУС-і були репрезентовані різні ідеологічно-політ. течії, але з поч. 1930-их рр. перемогла націоналістична. Важливішою функцією ЦЕСУС-у було втримання контактів між крайовим і еміґраційним С.

На Зах. Укр. Землях витворився тип укр. с. — суспільно-політ. діяча; деякі брали участь у підпільній діяльності. Суспільно та світо-глядово С. цього періоду створило т. зв. рух і атмосферу «тридцятих років».

1940-45 рр. Приєднання Зах. Укр. Земель до УССР (1939—40) призвело до ліквідації попередніх форм студ. життя. На еміграції німці обмежили діяльність ЦЕСУС-у; НаСУСОН реорганізовано на Націоналістичну Орг-цію Укр. Студентства Німеччини (НОУС — 1941—45), яка координувала діяльність своїх філій; ними були (дані за 1942—43): «Січ» у Відні (200 чл.) і в Ґраці (50), УАГ в Празі (164), «Мазепинець» у Берліні (91), «Чорноморе» в Бресляві (27), «Основа» в Данціґу (20), «Батурин» у Мюнхені (10); ін. осередки: Дрезден, Ляйпціґ, Фрайбурґ, Ґеттінґен, Іннсбрук; разом бл. 600 чл. У 1944—45 у нім. ун-тах вчилося бл. 660 укр. с.

Спроба відновити студ. життя в Галичині восени 1941 зустріла труднощі з нім. боку. З відкриттям у Львові високошкільних фахових курсів (1942) дозволено створити при УЦК Об'єднання Праці Укр. Студентів (ОПУС), яке у 1943 мало 2 477 чл. (1 355 — с. медицини, 441 — техніки, 121 — аґрономії, 192 — ветеринарії, 182 — фармації, 184 — ліс. інженерії, 93 вчилося у Гр.-Кат. Богословській Академії. ОПУС видавав ж. «Студ. Прапор».

Допомогою С. на території Ген. Губернії і Німеччини займався КоДУС, організований при УЦК; 1943—44 він призначив 530 стипендій с. у Галичині і 213 у Німеччині. У Німеччині частина укр. с. отримувала стипендії від «Гумбольд-Штіфтунґ».

У Райхскомісаріяті України німці заборонили всі високі школи і більшість с була вислана на примусові роботи до Німеччини. Румуни заборонили українцям студіювати в Чернівецькому Ун-ті, а в Одеському Ун-ті проведено румунізацію. С. Закарпаття (бл. 300) студіювало в угор. ун-тах, гол. в Будапешті і Дебрецені, де діяло Т-во руських с. Підкарпаття.

Студентство в УССР опинилося з поч. 1920-их рр. у зовсім новій шкільній системі: високі школи реорганізовано на низку спеціялізованих ін-тів, скасовано їх автономію і самоврядування С.; доступ до вузів припинено для осіб «нетрудового походження», для вступу потрібно було мати «командировку» від партійної, комсомольської чи проф. орг-ції. Восени 1924 проведено «чистку» серед С.: виключено тих, що приховували своє «соц. походження» чи не мали «трудового стажу», з родин репресованих, «розкуркулених», духовного стану тощо, наслідком чого ч. С. в УССР зменшилося з 37 538 у 1923 до 27 205 у 1925 (1935 — 58 000).

Для збільшення ч. С. з-поміж робітництва і незаможного селянства були створені 1921 при вузах робітничі факультети (робітфаки) — підготовні навчальні заклади для студій, які мали давати прискореним порядком сер. освіту (1940 їх ліквідовано). Разом з тим значно змінився соц. склад С: збільшилося ч. с. робітничого і сел. походження, чималий відсоток припадав на службовців. У 1924—25 серед с, прийнятих до вузів УССР, було 22,5% робітників і 2О,5% селян, ч. на 1926—27: 28,5% і 42,0%. 1936 склад С. вузів був такий (у %, за соц. групами, в дужках відсотки для ун-тів): робітники — 44,4 (39,7), фахівці — 9,5 (16,3), ін. службовці — 24,0 (28,0), колгоспники 19,6 (12,9), селяни-одноосібники — 2,8 (2,3), ін. — 0,7 (0,8).

На поч. 1930-их рр. проведено в УССР реорганізацію вузів і частково відновлено клясичну систему високого шкільництва. З 1936 почали менше звертати уваги на соц. походження, а успішність навчання стимульовано стипендіями. Набір С. устабілізувався в основному на підставі свідоцтв про закінчення десятирічки. Ін. засобом селекції С. було впровадження оплати за навчання, що надавало переваги дітям урядовців, фахівців та партійної бюрократії, у 1950-их рр. вони становили 42% усіх с.

За післясталінського періоду, особливо на підставі закону від 24.12.1958 «Про зміцнення звязку школи з життям і про дальший розвиток системи нар. освіти в СССР», доступ до вузів був обумовлений вимогою попереднього дворічного стансу на виробництві, а осв. програму підпорядковано вимогам виробництва. 1959—65 рр. були періодом найбільшого розвитку навчання «без відриву від виробництва» — вечірнього і заочного, яким у 1965—66 було охоплено 61% усіх с., у тому ч. вечірнє — 15%, заочне — 46% (у 1940—41 — 31%, 1960 — 52,4%). Після 1964 менше уваги надається виробничому стажеві, зросла питома вага стаціонарного навчання: 1976—77 — 54,8% (вечірнє — 13,1%, заочне — 32,1%). Помітно посилилася дискримінація сел. молоді: протегування міськ. елементу довело до того, що в 1969 в СССР тільки 16% С. походило з колгоспів, а 39% з робітництва; це має вплив на нац. склад С. в УССР, бо майже пол. українців живе на селі. Дискримінацію України видно і з порівняння ч. с. на 10 000 меш. в УССР і в РСФСР: УССР — 1940 — 47, 1950 — 54, 1960 — 97, 1970 — 170, 1976 — 169; відповідно в РСФСР — 43; 77; 124; 204; 212.

Соц.-політ. дискримінацію видно й з розподілу держ. стипендій, які надаються упривілейованим прошаркам суспільства. У 1928 в УССР одержували стипендію 48% усіх с, 1936 — 78,6%, 1958—59 — 80,5%», 1960 — 75,2%. З заг. ч. стипендій у всьому СССР на УССР припадало 17,7%, а на РСФСР — 60,7% (1960). Частина С. жила в гуртожитках (47% у 1935). Стипендії були недостатні й умови життя С. в УССР важкі, особливо у 1930-их рр.

Кількість С. УССР за останнє півстоліття зросла з 38 800 (1922—23) до 844 400 (1976—77). Це зростання відбувалося нерівномірно. Вперше значно зросла кількість С. у зв'язку з виконанням першої п'ятирічки і потребою збільшення фахових кадрів: з 29 000 у 1927 до 97 500 у 1933—34. Далі кількість С. постійно зростала (за винятком воєнних і повоєнних рр.), однак це зростання відбувається насамперед коштом розбудови заочного і вечірнього навчання. Щойно з 1960-их рр. зростає стаціонарне навчання, а заочне зменшується; за останні 10 рр. зростання ч. С. припинилося. Подробиці видно з табл.

Роки               Кількість
вузів студентів
(у тис.)
1914—15 27 35,2
1927—28 39 29,1
1940—41 173 196,8
1945—46 154 137,0
1950—51 160 201,5
1955—56 134 325,9
1960—61 135 417,7
1965—66 132 690,0
1970—71 138 806,6
1976—77 143 844,4

За статтю приблизно пол. С. припадає на жінок: 1975—49,2% (1933 — 31,0%).

Нац. склад С. мав і має різні відхилення від нац. складу населення УССР: у 1920-30-их рр. було непропорційно велике ч. жидів, а по другій світовій війні — росіян. Подробиці видно з табл. (у %; у дужках національності порівняно зі всім населенням, за переписом 1926 і 1959):

  1926 1935 1960
Українці 45,1 (75,4) 53,1 62,5 (86,8)
Росіяни 20,3 ( 8,1) 16,0 30,0 (16,9)
Жиди 33,4 ( 6,1) 26,0 4,5 ( 2,0)

Нац. дискримінацію в допущенні українців на студії в СССР (все плянування і керування освітою ведеться Мін-вом вищої і сер. спеціяльної освіти СССР) видно з чисел: на 10 000 населення в СССР українців було у 1965 127 с., серед росіян — 174. С. в УССР були упосліджені при прийомі до аспірантури; у 1965: на 10 000 населення було в УССР тільки 2 аспіранти, в РСФСР — 4. Укр, с. зазнають русифікації і тому, що вони мусять складати вступні іспити у вузах рос. мовою і навчання у вузах УССР ведеться перев. рос. мовою (див. стор. 2 646). Випускників вузів УССР часто посилають на працю за межі України, але одночасно на Україну призначають випускників вузів ін. респ.

1960—61 навчалося у вузах УССР — 260 900 українців, в ін. сов. респ. — 82 700 (або 24,1%), у тому ч. (у тис): в РСФСР — 67,8, Казакській ССР — 3,9, Молд. ССР — 3,0, Узбецькій ССР — 2,5, Білор. ССР — 2,3, Киргизькій ССР — 0,9, в ін. — 3,0. У вузах УССР навчаються також с. з-поза СССР. У 1971—72 їх було 6 184, у тому ч. 3 451 з соц. країн (1 423 з В'єтнаму, 933 з Сх. Німеччини, 337 з Болгарії, 260 з Угорщини, 163 з Куби, 156 з Монгольської Нар. Респ. тощо), 82 з ін. країн Европи, 1 203 з Азії, 95 з Півд. Америки, 1 253 з Африки. Мабуть, тепер, у зв'язку з посиленою русифікацією і нац. дискримінацією, відсоток укр. с. є ще менший, ніж подано вище.

Кількість с. у вузах УССР за галузями навчання видно з табл.:

  1960—61 1975—76
тис. % тис. %
Всіх 417,7 100,0 831,3 100,0
Пром-сть і будівн. 151,6 36,3 361,9 43,5
Транспорт і зв'язок 30,0 7,1 58,4 7,0
Сіль. госп-во 45,5 10,9 72,3 8,7
Економіка і право 27,0 6,5 64,5 7,8
Охорона здоров'я,
фізкультура, спорт
37,0 8,9 58,0 7,0
Освіта 123,1 29,5 209,7 25,2
Мистецтво, кіно 3,3 0,8 6,5 0,8

Орг-ція С. в УССР і всьому СССР зазнавала змін. У 1920-их рр. при Всеукр. Раді Профспілок існувало Центр. Бюро Пролет. С, яке відбувало з'їзди і видавало місячник «Студент Революції» (1922—33). У 1930-их рр. його ліквідовано, і С. УССР підпорядковано (як й у всьому СССР) безпосередньому контролеві партійних, комсомольських і профсоюзпих орг-цій. З 1956 репрезентує і координує студ. життя в усьому СССР Студ. Рада СССР (у 1941—55 Студ. Відділ Антифашистського Комітету сов. молоді). Вона і репрезентує С. СССР у (ком.) Міжнар. Союзі Студентів. Студ. Ради діють також в окремих респ., обл. і г.г. з високими школами.

Все студ. життя в СССР і УССР є цілковито під контролем партії та комсомолу, до якого належить 95% с. (1974; 1928 — 18,2%, 1935 — 32,6%). С. позбавлене окремої орг-ції і власної преси (за винятком єдиного ж. «Студенческий Меридиан», що виходить у Москві). Як і за царату, С. в СССР, гол. спеціяльних ін-тів, носить форму. З кін. 1950-их рр. на С. покладено додаткові завдання: організовано т. зв. студ. будів. відділи, які «добровільно» об'єднуються на час літніх канікул для праці на новобудовах, звич. в Азії (напр., будова Байкальсько-Амурської залізниці), для збирання врожаю на цілинних землях тощо.

У тісному зв'язку з партійними, проф. і комсомольськими орг-ціями, а також керівництвом поодиноких вузів діють добровільні масові об'єднання С, зокрема наук., й спортові. При вузах існують студ. клюби, які координують працю різних гуртків і секцій (спортових, туристичних, мист., театральних, муз., атеїстичних тощо). Відомим с. інтернац. студ. клюб «Глобус» у Києві, який діє з 1962 у складі кількох секцій. Понад 25% С. належить до наук. студ. т-в для дослідної праці з різних фахів, працює в конструкторських бюрах, бере участь в респ. і всесоюзних змаганнях тощо. 1957 створено всесоюзне добровільне студ. спортове т-во «Буревісник», яке 1965 об'єднувало на Україні бл. 185 000 чл. На Олімпійських іграх у Римі (1960) укр. с. здобули 7 золотих, 6 срібних і 4 бронзових медалі.

Нац. свідоме укр. С. не задовольняється цими офіц. формами студ. життя і бере участь в укр. русі опору. Почавши з 1960-их рр. с. Київ. Ун-ту організують щорічно в травні маніфестацію б. пам'ятника Шевченка; серед «шестидесятників» і гуртків «творчої молоді» було багато с. Вони домагалися запровадження укр. мови викладання, пошанування укр. культури, виступали проти висилки с. на згадані роботи. На Україні с. видавали у 1970-их рр. нелеґальні ж. «Поступ» (ред. З. Попадюк) і «Корито». Влада відповідає на цю участь у русі опору чистками й арештами серед С. Київ., Чернівецького, Дніпропетровського й ін. у-тів; особливо великого погрому зазнали с. Львівського Ун-ту в 1973. Тоді й видано таємну інструкцію, щоб до вузів Зах. України приймали не більше 25% місц. молоді.

Укр.С.в діяспорі з 1945. На 1945 у зах.-евр. країнах опинилася велика кількість с.: у Німеччині (2 000), Австрії (бл. 500) та ін. (бл. 200). Центром студ. життя був Мюнхен, в якому вчилося в укр. (УВУ, УТГІ й ін.) і нім. високих школах та в ун-ті УНРРА бл. 800 укр. с. Ін. студ. осередки: Інсбрук (250), Ґрац (200), Ерлянґен (170), Реґенсбурґ (120) тощо. Політ. конфлікт між двома формаціями ОУН (бандерівці і мельниківці) відбився на студ. житті, і щойно 1947 прийшло до об'єднання всіх с. під керівництвом ЦЕСУС-у, який координував працю 31 студ. орг-цій. ЦЕСУС і місц. укр. студ. громади займалися становими справами С., ідеологічними чи конфесійними — новостворені Об'єднання Укр. Т-в Національного Солідаризму «Зарево» (під впливом ОУН А. Мельника), Т-во Укр. Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (ЗЧ ОУН), Т-во Студентів-Католиків «Обнова», Об'єднання Правос. Студентів та ін. Нові студ. осередки постали в Мадріді, Римі, Швейцарії й Англії, значно розбудувався осередок у Лювені (Нац. Союз Укр. С. з 60 чл. й окремим домом). У 1946—49 появилася велика кількість студ. видань (див. Студентська преса). С. було активне в укр. політ, партіях, зокрема націоналістичних. Побутові умови улегшував прожиток по таборах для переміщених осіб, у гуртожитку укр. С. у Мюнхені; також стипендії КоДУС.

З 1950-их рр. почався новий етап студ. життя: більшість с., що прийшли з укр. земель, закінчили свої студії, ін. виїхали за океан; у 1950 в нім. ун-тах залишилося 660 укр. с. У кін. 1950-их рр. ЦЕСУС переніс свій осідок за океан. У ЗДА, Канаді, Арґентіні, Австралії розбудовується укр. студ. життя, творяться нові студ. орг-ції, які згодом об'єднуються в крайові централі. 1953 створено Союз Укр. Студ. Т-в Америки, що згуртував бл. 50 студ. громад і Союз Студентів Канади — 30 громад; 1959 — Централя Укр. Студентства в Австралії — 5 громад; 1963 — Союз Укр. Студ. Т-в в Европі і Союз Арґентінських Укр. Студентів. Ці крайові студ. орг-ції перебрали частину завдань ЦЕСУС, роля якого зведена до репрезентації укр. С. на внутр. і зовн. відтинках.

У 1960-их рр. С. складається з нового покоління, вже народженого за межами України, для якого місц. справи важливіші, ніж ідеологічно-політ. У 1970-их рр. помітне серед студ. молоді зацікавлення процесами на Україні та гром.-культ. проблематикою діяспори (комітети оборони політв'язнів тощо). Окремою проблемою для с. укр. походження є збереження укр. ідентичности та опанування укр. мови. Заг. студ. преса виходить двомовно, вона підносить місц. і чисто студ. проблеми, частково з критичним наставлениям до гром. думки старшого громадянства. Під впливом заг. тенденцій серед зах. С деяка частина укр. С. виявляє лівіші і радикальніші погляди, ніж попередня ґенерація.

З 1945 чимале ч. українців студіює в Польщі (бл. 200 у 1976), в Чехо-Словаччині, Румунії, Югославії; вони не мають власних студ. орг-цій і деяку діяльність провадять в заг.-укр. установах.

Література:

  • Милюков П. Університеты в России. Энциклопедический словарь Брокгауза Ф. — Ефрона И., т. 68. П. 1902.
  • Січ — Альманах в пам'ять 40-их роковин основания т-ва Січ у Відні (1868—1908). Л. 1908.
  • Когут О. Статистика укр. С. в Австрії, ж. Шляхи, ч. 8—9. Л. 1913.
  • Орелецький В. Початки і розвій укр. студ. орг-цій. Календар Чорноморе. В. 1933.
  • Сірополко С. Нар. освіта на Сов. Україні. В. 1934.
  • Сірополко С. Історія освіти на Україні. Л. 1937.
  • ЦЕСУС 1908—38.
  • Укр. С. в минулому і сучасному. Прага 1938.
  • З минулого, зб., т. II: Укр. студ. рух у рос. школі. В. 1939.
  • Лісовий Р. Тридцяті роки студ. Львова (Двадцять літ. Укр. Акад. Громади). Прага 1941.
  • Наріжний С. Укр. еміґрація. Прага 1942.
  • Мартинець В. Ун-т у катакомбах. 1949.
  • Янів В. Студентство, ЕУ 1, т. III. Мюнхен—Нью-Йорк 1949.
  • Жуковський А. Укр. Студентство, в кн. Буковина її минуле і сучасне. Париж—Філядельфія—Детройт 1956.
  • Бутягин А., Салтанов Ю. Университетское образование в СССР. М. 1957.
  • Ткаченко П. Московское студенчество в общественно-политической жизни России 2-ой половины 19 в. М. 1958.
  • Питов В. Высшая школа Украинской ССР в период перестройки. К. 1962.
  • Укр. С. в Америці. Балтімор—Нью-Йорк 1963.
  • Коляска І. Освіта в Радянській Україні. Торонто 1971.
  • Нар. освіта, наука і культура в УРСР. Статистичний зб, К. 1973.
  • Щетинина Г. Университеты в России и устав 1884 года. М. 1976.
  • Антонович М. ЦЕСУС. Торонто 1976.

А. Жуковський