Єзуїти

Енциклопедія Українознавства

Єзуїти, Т-во Ісуса (Societas Jesu), монаший чин, заснований 1534 Ігнатіем Льойолею, 1540 затверджений папою Павлом III для протидії реформі Лютера. Мета чину — поширення і поглиблення кат. віри, зокрема за допомогою місій, письменницької і наук, діяльности, виховання молоді. Є. нерідко відогравали визначну політ. ролю. В 1773 р. Климент XIV розв'язав чин Є., який однак діяв далі в Росії; 1814 відновив Є. папа Пій VII, однак Росія усунула Є. остаточно 1820, і вони діяли на укр. землях лише в Галичині. Нині Є. мають 34 000 членів, розкинених по всьому світу.

Незабаром після свого приходу до Польщі (1565) Є. поширилися і на укр.-білор. землях, засновуючи свої школи-колеґії, які відзначалися на той час найвищим рівнем з усіх шкіл. Поділялися вони на два відділи — нижчий, або гімназію з 5 клясами і вищий, що обіймав 3 роки філософії і 4 роки богословія. На укр. землях було 23 колегії; найважливіші з них: в Ярославі (з 1574, бл. 1600 р. — 600 учнів, де вчився м. ін. Б. Хмельницький), у Львові (1608 р. до 700 учнів), Луцькому (1614 р. до 400 учнів), Кам'янці Подільському, Вінниці, Барі, Бересті, Перемишлі, Пинському, Києві (з 1647) й ін.; вони мали здебільша лише нижчі відділи (вищі були в Пинському), в деяких з них вчили також руської мови. В школах Є. вчилося багато синів укр. шляхти, в семінаріях Є. бували також українці кандидати дух. стану, багато студіювало у Віленській Академії Є.; школи Є. були взірцем для пізніших укр. уніятських і правос. шкіл. Є. брали активну участь в підготові та самій Берестейській унії (1596), зокрема П. Скарґа, Б. Гербест, папський дипломат А. Поссевіно й ін. Є. не лише провадили унійну акцію, але й латинщили та польонізували, зокрема в своїх колегіях. Вони, напр., перетягнули на латинство синів кн. К. Острозького, Ярему Вишневецького та ін. Через це, а також через набування укр. посілостей (напр., запис дібр Острозьких Анною Острозькою) Є. були зненавиджені укр. населенням, особливо козацтвом, яке нищило їх під час воєн з Польщею, а в договорах з Польщею домагалося усунення Є. з укр. території. Уніятські митрополити скаржилися в Римі на Є. за перетягання з унії на латинство.

Після касації чину Є. поль. Едукаційна комісія передала 1781 р. Василіянам Колегію Є. в Барі та єзуїтські будинки в Овручі, Острозі і Володимирі Відновлений чин мав свої манастирі в більших містах Галичини (Львів, Тернопіль, Станиславів й ін.), конвікт з гімназією в Хирові і відпустову місцевість Кохавину. 1882 р. Є. успішно допомагали реформувати Василіян (найбільше заслужені К. Щепковський та А. Бавдіс). Після 1920 р. постала сх. вітка Є. в Польщі з осередками в Альбертині в Білорусі та Дубному на Волині, де Є. провадили Папську Семінарію. Видатними діячами цієї вітки були оо. Я. Урбан, видавець двомісячника «Орієнте», О. Домбровський, еспанець Я. Морільйо (тепер в Мадріді, видавець «Оріенте»). Серед Є. є дослідники іст. церкви Сх. Европи (напр., А. Амман); з нечисленних українців в Є. є С. Тишкевич, син графа Михайла; чимало українців студіювало і студіює в єзуїтських ун-тах Европи (напр., в «Канізіянумі» в Інсбруці митр. Й. Сліпий, митр. К. Богачевський) і ЗДА.

В. Ленцик