Відмінності між версіями «Горецький П., Шаля Ів. Українська мова.»

Версія за 12:19, 26 листопада 2017

Горецький П., Шаля Ів. Українська мова. Практично-теоретичний курс. Видання сьоме. Книгоспілка, 1929.

Dejvu файл з текстовим шаром навігацією.

Електронну копію видання надав Ростислав Воронезький.

Навігація та OCR movahistory.org.ua.

ВІД АВТОРІВ.

Свій курс автори призначають для вищої й середньої школи (та самоосвіти), маючи на меті дати теоретично знайомство з українською мовою та її граматичними нормами, закріпляючи теоретичний виклад ілюстративним матеріялом, а надто вправами та практичним проробленням завдань.

Окремі частини курсу [розділи І—фонетика, морфологія та синтакса, а також правописні правила (все це часто переплітавться міх собою)], — охоплюють усе найважніше з того, що потрібне для розуміння мови та її граматичних норм і для практичного користування мовою; для останнього моменту—практичної роботи з мови—курс дає відповідні вправи, відповідні завдання (доречі сказати, ці завдання дають змогу лябораторизувати працю з мови). III розділ курсу мав ввести в загальні питання про мову, дати відомості про мови слов’янські та місце серед них української, а також освітлити питання розвитку народньої і літературної української мови. Діялектичні відомості в цьому розділі допоможуть розбиратися в розходженнях фонетично-морфологічних явищ у окремих слухачів із різних місцевостей України з установленими в літературній мові нормами.

Основні принципи курсу такі: не відокремлювати всіх частин вмісту його, поклавши за вихідний момент спостереження з морфології, даючи її в певній послідовності і зв'язуючи з моментами синтакси й правопису.

Другий принцип в в тому, що автори скрівь додержуються зв’язної мови, тобто в частині морфологічній дають не окремі форми відповідних категорій, а неодмінно зв’язні речення, куди входять ці форми (в Шкільній роботі ці речення мають складати самі слухачі), а в матеріялі для спостережень і вправ (перекладів і т. ін.) так само дають тільки зв’язні тексти. Автори вважають, що такий принцип (і метод роботи) найкраще привчав користуватися зв’язною мовою усно й на письмі.

Трете, що треба зазначити—це намагання курсу базувати працю на практичній роботі, зменшуючи по змозі теоретизацію питань; тим то автори свідомо обминули деякі явища (напр., асиміляція, дисиміляція та ін.),а коли іноді й спиняються докладніше на деяких моментах морфології (напр., форми наказового способу), то роблять це через хибне освітлення таких моментів у інших авторів.

У системі граматичного матеріялу автори цілком відійшли від звичайного в українських граматичних працях (такого типу) порядку: час бо дати систему формальної граматики і в курсі української мови, і, хоч тут можливі різні заперечення, але спробу таку треба вважати за конче потрібну [деякі відхилення від суто-формального викладу (напр. про прикметники вищого і найвищого ступеня тощо) автори припустили з практично-методичних міркувань].

З поважних методичних міркувань автори так само й у викладі окремих граматичних категорій одбігли звичайних традиційних стежок усіх раніших і теперішніх граматик і „практичних курсів“ української мови; напр. у системі форм дієслова першою діезміною автори цього курсу поставили групу и/ать, а другою—групу е/уть, бо, на думку авторів, поділ, що був досі (1-ша група—е/уть, 2-га група—и/ать.] ішов не від української мови, а від російських граматик: річ у тім, що треба спершу показати ту групу, де в 3 ос. однини тепер часу є особове закінчення - ть (він кричить); у другій групі в 3 ос. одн. цього особового закінчення немає (він іде, він бере), але воно з’являється перед часткою ся (він береться; значить, з методичного погляду доконче треба першою групою дати групу и/ать.

Щодо синтакси, то автори застерігають, що вони тут свідомо зменшують своє завдання, не даючи цілої системи синтакси. а найбільше на характерних спиняючись відмінах синтакси української проти російської.

Наостанку кілька слів про тексти для спостережень і вправ та для перекладів. Перші ми брали з кращих творів найновішої української художньої прози й поезії, рідше з творів народньої словесности, дбаючи найбільше про те, щоб дати добірний матеріял з погляду художности. а не менше в добірний з погляду лексичного складу, тобто сучасний і не обмежений рямцями сільських тем та питань, щоб він збагатив ученика ширшим запасом лексичним, наблизивши його цим до газети, наукової статті, літературного твору і т. ін. Для текстів російською мовою (вправи перекладу на українську мову) ми додержувались тих самих принципів.

Увесь плян курсу, система викладу і редакція всіх розділів курсу належать обом авторам. Окремі розділи писали: І, II та IV—П. Горецькнй, III—Ів. Шаля.

За приязні поради і цінні вказівки автори складають щиру подяку Г. М. Іваниці та В. М. Ганцову.

Київ. 15/ІІІ. 1926 р.

ДО VII ВИДАННЯ.

Це видання виходить за правописом Державної Правописної Комісії. Самий зміст курсу й основні принципи подавання граматично-мовного матеріялу залишаються в цьому виданні ті самі, що й у виданнях попередніх; але автори чимало збільшили курс (власне в частині, що належить П. Горецькому) т. зв. „робочим матеріялом“ (матеріялом для пророблення й спостережень, для засвоєння певних явищ, для практичного прикладання набутих навичок і знань і т. ін.); крім того, це видання, проти попередніх, дає багато повнішу синтаксу.

У частині І. Шалі (розділ II) в цьому виданні подані зразки літературної української мови з різних часів, а так само нові (проти раніших видань) зразки слов’янських мов.

За допомогу в доборі зразків слов'янських мов автори висловлюють щиру подяку А. Степовичеві.

Автори.

Київ, 15/VII 1929 р.