Відмінності між версіями «Резолюція Комісії НКО в справі граматичній»

Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній^[1]

В галузі граматики, фразеології й стилістики шкідницька націоналістична робота полягала в організації через теоретичну науково-лінгвістичну думку й мовну практику (методичну, підручникову, редакційно-стилістичну) ворожого пролетаріатові спрямовання розвитку укр. літературної мови.149

Система цієї шкідницької теорії й практики грунтом і вихідними пунктами мала такі засади:

1. Орієнтація на мовний стан і мовні особливості старого передреволюційного села (за зразок і канон бралося мову фолькльорних записів в основі з минулого століття. Роботи Є. Тимченка, О. Курило, М. Гладкого, С. Смеречинського, М. Сулими та ін.).

2. Ігнорування й заперечення історично зумовлених шляхів розвитку укр. літературної письмової мови; тенденційне не критичне й антидіалектичне використовування спадщини (за виключний непорушний зразок для наслідування бралося зразки старих літературних джерел; іноді навіть перекручувалося й тенденційно фальсифікувалося дані про мовний стан досліджуваних джерел).

3. Навмисна дискредитація післяжовтневої доби розвитку укр. літ. мови, доби нечуваного поширення сфер чинності укр. літ. мови та якісного її піднесення (мову революційних пролетарських письменників, публіцистів, політичних діячів проголошувалося непоправною, зіпсованою „чужими” впливами тощо; ганьбилося й мову нашої преси, згори заперечувалося її ролю в процесі творення літературної мови, як масового поширювача язикового стандарту, оскільки шкідницькі елементи не в силі були зробити більшовицьку пресу плацдармом для поширення своєї, ворожої пролетаріатові мовної практики).

4. Свідоме відштовхування від наявних уже між кількома мовами спільних структурно-граматичних моментів, зокрема повсякчасне відштовхування від спільностей українсько-російських (зчаста й ширших міжмовних спільностей, а надто спільних фразеологічно-лексичних елементів вироблених в різних національних мовах пролетаріатом в його інтернаціональній боротьбі за соціалізм).

5. Відштовхуючися від пролетарських шляхів розвитку укр. літ. мови, ігноруючи й поборюючи все позитивне для цих шляхів, нацдемівські мовники, як теоретики-дослідники, так і практики, широко запроваджували й пропагували натомість свої власні граматичні, фразеологічні, стилістичні вигадки, видавали це власне робливо за „закони” укр. мови, намагалися підносити й прищеплювати різні забобонні вигадки й свої вподобання, як непорушні канони.

Конкретно до цих націоналістичних рецептів належать наприклад:

1. Усування оруд. відмінка дієвої особи при формах на -но -то при пасивних присудках і атрибутах. Тип: „це зроблено мною”, „затверджено з'їздом”, „затверджений з'їздом”. 150
2. Натомість висування, як поширеної норми, конструкції від+род. в. Тип: „звільнена від Рад Україна”, замість „звільнена Радами”.
3. Усування конструкції з род. присвійним (лист сільського вчителя) й безоглядне заступання її конструкцією з присвійним прикметником: тип: „герцогове Гізове слово”, „з листа вчителевого сільського” і т. д.
4. Усування орудн. присудкового. Тип: „він є (був) ковалем”, і безоглядне заступання його іншими конструкціями, особливо з „за”.
5. Усування конструкції з віддієсл. іменник. на -ння, -ття в позиції родового в., залежного від другого іменника. Тип: „спосіб збирання матеріалів”. Застосування натомість невиправданого сучасною мовною практикою інфінітива замість нормального іменника. Тип: „машина шити”.
6. Безоглядні рецептурні перепони найменшим можливостям творення прикметникових форм типу дієприкметників активних, неминучих в деяких випадках стилістично-перекладницької практики (напр. існуючий, пануючий, меншовикуючий).
7. Ступенювання прикметників лише за типом — іший, най...іший і усування типу — більш, найбільш+1 ступ.: усування прислівникових форм ступ. прикметників у присудку.
8. Керування при ступ. прикметниках з усуванням родового в. і надуживанням конструкції з „за” (стіна вища за п'ять метрів, перш за все).
9. Безоглядне усування пасивних конструкцій, зокрема типу: „книжка друкується”.
10. Усування природних конструкцій з „по” й надуживання орудн. відмінка. Тип: „дебати суттю доповіді (зам. по суті) закінчилися”. Також: „розподіл групами” замість нормальн. розподіл по групах.
11. Безоглядне усування нормальних в укр. мові порівняльних конструкцій типу: чим... тим, чим... то, (о) скільки... (о) стільки.
12. Надуживання сполучника „та” в невластивій йому функції: „туди та сюди”, „виходити та входити забороняється”, „день та ніч не був”.

Треба оголосити непримиренно жорстоку боротьбу цьому шовіністичному намулові й рішуче викорінювати, як ворожу мовній політиці пролетаріату, теоретичну продукцію й мовну практику українських контрреволюційних, нацдемівських елементів, які в порядкові своєї шкідницької діяльності створювали й настійливо пропагували протягом років свою власну 151 систему граматичних норм, з метою відтягати розвиток укр. літ. мови з шляхів пролетарського її розвитку.

Одночасно слід вважати за небезпеку спроби компрометації укр. літ. мови з боку великодержавницьких, націоналістичних елементів, що намагалися, намагаються й намагатимуться протиставити свої реакційні теорії про укр. мову, як діалект, наріччя великоруської мови, буйному розвиткові літературної мови пролетарської України.

Ці елементи намагатимуться подекуди й заходи, спрямовані на очищення укр. літ. мови від нацдемівського шовіністичного намулу, використати для своєї мети. Намагатимуться товмачити їх, як заходи до „русифікації” укр. літ. мови. Треба рішуче вдарити й по цих класово-ворожих пролетаріатові спробах, що збігаються з практикою українських контрреволюційних шовіністичних елементів в галузі творення літ. мови, маючи один спільний намір — затруднити процес творення пролетарської культури на Україні і тим вбити клин між трудящими масами України й Росії.

Спрямовання розвитку укр. літ. мови у згоді з мовною політикою пролетаріату мусить базуватися в галузі граматики, фразеології, стилістики на таких засадах:

1. Граматичне оформлення мови (синтаксична структура, фразеологія) як і всі сторони функціонування мови в країні пролетарської диктатури й будованого соціалізму мусить бути скероване в класових інтересах пролетаріату, відповідати історичній місії пролетаріату в створенні нової соціалістичної культури.
2. Граматичне оформлення має базуватися на грунті сучасного стану укр. літературної мови, покликаної обслуговувати потреби розгорнутого соціалістичного будівництва й стати засобом творення укр. пролетарської культури  — соціалістичної змістом.
3. У зв'язку з цим граматичне оформлення укр. літ. мови повинно базуватися на мовній практиці широких багатомільйонних трудящих мас України; в цій роботі слід широко використовувати мовні цінності української радянської літератури, як також критично використовувати попередню мовну спадщину, непримиренно поборюючи ворожий пролетаріатові намул нацдемівських теорій та найменших проявів цих останніх у мовній практиці.
4. Отже, матеріалом для конструювання граматичних норм укр. літ. мови мають бути насамперед масово-поширені язикові прикмети сучасної укр. мови на території УСРР в усіх її виявах (мова пролетарських і революційних письменників, мова 152 політичних вождів, преси, наукової літератури, жива розмовна мова міського й сільського пролетаріату, як також критично використовувана мовна спадщина).
5. В галузі мовно-теоретичної дослідницької роботи для відповідної мовної політики пролетаріату, нормалізації літературної мови слід неухильно базуватися на таких методологічних засадах:

а) дослідження провадити єдино-правильною (так у тексті — ВК) діалектично-матеріалістичним методом, всебічно вивчаючи мовні факти й джерела, відкидаючи, як антидіалектичний, суб'єктивно-ідеалістичний прийом тенденційного добору джерел і довільної інтерпретації їх (практика нацдемівських шкідників);

б) досліди граматичних явищ мусять бути спрямовані на виявлення й пізнання специфіки мовних фактів у всій різноманітності їх функціонування, отже і на доцільне (з погляду мовної політики пролетаріату) використаная їх.

• Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. Харків: Радянська школа, 1933, С. 125 – 129.

Передруки

• В. Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. — К.:КІС, 2004, 155 —158 с.
• Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Упорядники: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005 — 148-152 с.

1. ↑ Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005,