АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЄВИЧ (18(30).1.1834, за ін. даними 1830–8(21)3.1908) — видатний український історик, археолог, етнограф. Н. в с. Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер с. Комсомольське Вінницької обл.: за ін. даними — у м. Чорнобиль, Київської обл.). Закінчив медичний (1855) і історико-філологічний (1860) ф-ти Київського ун-ту. Був одним з організаторів і головою київської Громади. Належав до угрупування т. зв. хлопоманів. 1863–80 — головний ред. Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. З 1878 — професор історії Київського унту. В 1881 очолив Історичне товариство Нестора-літописця при Київському ун-ті. А. був одним з ініціаторів угоди між галицькими народовцями і польсько-австрійськими політичними колами, яка отримала назву «нова ера». А. — автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Про походження шляхетських родів у Південно-Західній Росії за актами 1432–1798» (1870), «Уманський сотник Іван Гонта» (1882), «Київ та його доля і значення з 14 до 16 ст.» (1882), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (1885): з археології — «Розкопки в землі древлян» (1893), «Археологічна карта Київської губернії» (1895), «Археологічна карта Волинської губернії» (1902); з етнографії — «Чаклунство», «Історичні пісні малоросійського народу» (1874–75, разом з М. Драгомановим). А. зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», в яких були вміщені цінні матеріали з історії Правобережної України 16–18 ст. А. — представник народницької школи в українській історіографії, створив київську школу істориків в особі своїх учнів (Д. Багалій, М. Грушевський, П. Голубовський, І. Линнченко та ін.). Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, підтримував тісні зв'язки з Галичиною. А. виступав ініціатором переїзду М. Грушевського до Львова і створення там українського наукового центру. Офіційна радянська історіографія характеризувала А. як «буржуазно-націоналістичного історика».