ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ [30.5,(9.6) 1672 — 28.1.(8.2)1725] — московський цар [з 27.4.(7.5). 1662], імператор [з 22.10(2.11). 1721]. Молодший син царя Олексія Михайловича. Після смерті свого старшого брата Федора Олексійовича(1682) П. I і його брат Іван Олексійович були проголошені царями, а їхню сестру Софію Олексіївну призначено регентшею. В серпні 1689 після спроби вчинити державний переворот її було позбавлено влади й заслано в монастир. З цього часу П. I і став фактично, а після смерті Івана V (1696) і юридичне єдинодержавним правителем. П. I проводив широкомасштабну експансіоністську зовнішню політику. Московська держава за активною участю українського війська, продовжувала, як учасник антитурецької Священної ліги (Австрія, Польща, Венеція, Ватикан), розпочату ще за правління Софії війну з Кримським ханством і Туреччиною (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії Дніпра (див. Карловицький конгрес 1696-99 і Константинопольський мир 1700). Заключивши союз з Данією та польським королем Августом Фридериком, П. I розпочав Північну війну 1700–21 проти Швеції, в якій змушена була взяти участь і Україна. Війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію (з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії. Не вдала війна з Туреччиною 1710–11, що закінчилась Прутським мирним договором 1711, позбавила Росію її завоювань на Азовському морі. Зате успішна війна з Іраном 1722–1723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербентом і Баку). В області внутрішньої політики П. I здійснив ряд важливих реформ, що мали на меті шляхом технічної та культурної європеїзації перетворити Московську державу в могутню імперію. У 1697–98 П. I побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході Північної війни була створена (на основі рекрутської повинності) велика регулярна армія влади і управління: утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат (1711); замість старої приказної системи було створено колегії (1718–22), кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено поділ на губернії (1708); реорганізовано вище церковне управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у 1721). П. I створив єдину систему поміщицького замлеволодіння з обов'яковою службою дворянства, запровадив нову систему податків, зокрема т. зв. подушне, видав указ про посесійних селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на будівництво мостів, фортець, каналів. П. І вживав енергійних заходів для розвитку промисловості (металургійної, суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і контролі держави (система торговельно-промислових монополій, зокрема). Дбав про поширення освіти, головним чином технічної, книгодрукування (з 1710 — т. зв. гражданським шрифтом) , запровадив юліанський календар (1700). За П. I почала виходити перша газета «Ведомости» (1702) і силами європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук (1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718), соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави (Астраханське повстання 1705–06, Булавінське повстання 1707–08 на Дону, Башкирське повстання 1717-18) жорстоко придушувались. П. I проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України. Після заключения гетьманом І. Мазепою угоди зі Швецією (17С6) та шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за наказом П. І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. Влада гетьмана була обмежена, а після смерті І. Скоропадського (1722) П. I не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722). Спроба наказного гетьмана П. Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де П. Полуботок помер (1724). За П. I десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і голоду.

Т. Полещук (Львів).