ЖИТЕЦЬКИЙ Павло Гнатович [23.ХІІ 1836 (4.1 1837), м. Кременчук, тепер Полтав. обл.  – 5. (18.ІІІ) 1911, Київ]  — укр. філолог, педагог і громад, діяч, доктор рос. словесності з 1908, чл.-кор. Петерб. АН з 1898, чл. НТШ у Львові з 1903. Навч. 1857-60 в Київ. духовній академії, 1860–64  — на істор.-філол. ф-ті Київ. ун-ту. Протягом 1864–68 працював учителем рос. мови у Кам'янець-Поділ. гімназії, з 1868  — в ряді гімназій Києва; в 1874-93 — у Колегії Павла Ґалаґана. Ж. — один з основоположників укр. мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії укр. мови, л-ри і фольклору (писав укр. мовою). Це, передусім, перша в укр. мовознавстві велика праця з істор. фонетики укр. мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), в якій поставлено і частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих ъ та ь, про звукову природу ѣ та перехід його в і тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Ж. розкрив мовні та палеогр. особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого нар. мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії укр. літ. мови. Особливо цінними є праці з історії укр. літ. мови, що актуальні й в наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «„Енеїда" Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.» (1900). В них учений дослідив функціонування у писемності 17 18 ст. двох типів старої літ. мови  — слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'ян. традицію, і книжної укр. мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого нар. мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літ. мови на грунті їх взаємодії з народнорозм. мовою і занепад їх під впливом русифікації у 18 ст. Ж. першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової укр. літ. мови. Становлення нової літ. Мови він розглядав у її зв язках із старою книжною і вбачав у мовно-літ. діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого нар. мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Досліджував також шляхи розвитку рос. літ. мови, її взаємозв'язки з українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Ж. виявляв інтерес до історії мовознавства (статті «Діалог Платона „Кратіл"», 1890; «Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох літературозн. статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв'язків літ.-книжної та уснонар. традицій у старій укр. писемності. Помітне місце в історії укр. фольклористики зайняла праця Ж. «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Ж. здійснив наук. аналіз мови тогочасних укр. перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів укр. мовою. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва  — 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм укр. правопису. Розроблена Ж. правописна система частково була використана в україномов. частині «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873–76), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під ред. Б. Грінченка (1907–09). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.