Відмінності між версіями «Хвиля А. За більшовицьку пильність ...»

А. Хвиля За більшовицьку пильність на фронті творення української радянської культури^[1][2]

Процес СВУ яскраво викрив контрреволюційну роботу українського націоналізму, що була розрахована на повернення Радянської України на колонію польського імперіалізму. Пролетаріат зірвав машкару з ворогів народу. Нещадний меч диктатури пролетаріату — ДПУ — наніс українській контрреволюції, що була організована в СВУ, нищівний удар.

Ми хочемо спинити увагу на тій роботі, що провадила СВУ коло творення української термінології, української мови. Бой на цій дільниці класовий ворог. петлюрівщина, провадить тепер свою шкідницьку контрреволюційну роботу.

Як відомо, немає жодної в світі мови, яка б не мала в собі елементів мови іншого народу. Це є в мові світових культур, це є й в українській мові. В українській мові є багато слів, спільних з російською мовою й запозичених з російської мови. Є також слова, занесені з німецької мови, з польської мови, з тюркської мови і т. ін. Розвиток кожної мови є цілий великий історичний процес. Він відбиває різні господарські, соціально-політичні, культурні стосунки, впливи. Те саме ми маємо і з процесом творення української мови.

Українські трудящі маси в братній спілці з російськими трудящими, під керівництвом партії більшовиків, на чолі з Леніним,. Сталіним — нещадно боролися й борються проти капіталу, за справу соціалізму. Спілка двох братніх народів—трудящих українців та трудящих росіян — у боротьбі за перемогу пролетарської революції, за переможне соціалістичне будівництво має всесвітнє історичне значення. У боях проти всіх ворогів революції, пролетарі України разом із пролетарями Росії зміцнювали братній союз, що став зразком інтернаціональної єдності трудящих усіх народів. Радянська Україна, як складова частина Радянського Союзу, має велетенські досягнення в соціалістичному будівництві.

У цій переможній боротьбі за справу соціалізму велику роль відігравало й те, що українська мова й російська мова близькі між собою. Це полегшувало справу революційних, пролетарських зв'язків українських та російських трудящих мас.

Партія нещадно розгромила спроби шумськизму, хвильовизму орієнтувати розвиток української культури на буржуазний Захід.

КП(б)У, під керівництвом Л. М. Кагановича, блискуче здійснюючи на Україні вчення Леніна, Сталіна про національне питання, — нещадно громила 8

всілякі спроби стягти партію з правдивого ленінського шляху, як в бік великодержавного шовінізму, так і в бік українського націоналізму.

Робота й успіхи партії в здійсненні ленінської національної політики великою мірою обумовили наші перемоги в боротьбі за суцільну колективізацію й ліквідацію на її основі куркульства як класу.

В країні точиться загострена класова боротьба. Куркульство розгромлене, але не добите. Контрреволюційні буржуазні, петлюрівські елементи під різними прикриттями шалено ведуть ворожу нам роботу. Ми повинні на цін дільниці остаточно розгромити ворога — знищити його. Ми повинні викрити й знищити агентів українського націоналізму, що подекуди, прикриваючись партійном квитком, провадять свою націоналістичну роботу.

Ми вже казали, що класово-ворожі елементи вели, і подекуди й тепер ведуть, контрреволюційну роботу на мовному фронті. Для цього вони поставили собі завдання вилучити ряд слів, що потрапили з російської до української мови, а таксамо вилучити з української мови слова, спільні в українській та російській мові; подекуди вороги пролетаріату почали заміняти загальновідомі терміни на штучно вигадані слова, незрозумілі широким багатомільйонним українським масам. Петлюрівські елементи, що позасідали в наших деяких наукових інститутах, хотіли відірвати термінологію української мови від широких українських трудящих мас. Вони хотіли ізолювати українську мову від бурхливого процесу соціалістичного будівництва, від героічної боротьби українських робітників та колгоспників за справу соціалізму.

Українські буржуазні елементи вели до того, що в словниках технічної, наукової термінології—терміни, що е спільні для російської та української мови, наукові й технічні терміни, що є спільні для мов усіх народів, — підмінювалися штучно вигаданими термінами, які відривали нас від науки и зводили усю наукову термінологію на шляхи провінціальщини, національної обмеженості, неуцтва.

За свідченням Сергія Єфремова, завданням СВУ на мовознавчому терені було „...вносити національну течію в саму роботу Інституту... надаючи термінам переважно українського вигляду, замінюючи загальновживані— спеціально вигаданими..." (підкр. наше—А. X. ^[3])).

Ватажок СВУ прямо казав про те, що СВУ робила, щоб спрямувати розвиток української мови націоналістичними шляхами. Цей розвиток, на їхню думку, мав іти шляхом підміни загальновживаних термінів термінами нововитвореними, термінами, незрозумілими масам, термінами, що відриватимуть широкі українські маси від загальновідомої термінології, вживаної в усьому Радянському Союзі.

Цікаво пригадати, які ставив завдання щодо творення української мови „Вісник Інституту української наукової мови", що відбивав настанови СВУ. Пани Єфремови у „Віснику Інституту української наукової мови" ставили собі завданням створити „однолиту, суцільну націю працівників", „об'єднати її одною національною культурою" і т. ін. „Суцільна нація працівників" —це є контрре- 9

волюційна теорія безбуржуазності української нації, що її раніш одверто ширили пани Грушевські, Єфремови, Винниченки й інші. З обуренням згадують упорядчики цього „Вісника" про російську культуру, жалкують, що „мовні інстинкти українського народу підупали" й ставлять собі завдання побудувати наукову мову „на щирій народній основі". Як будували цю українську мову „на щирій народній основі", ми можемо бачити з інструкції „до збирання мовного матеріалу з галузі природничої термінології та номенклатури" того таки мовного інституту. Даючи поради, як треба вести розмови з селянами, з якими треба вияснити ті чи інші терміни, інструкція між іншим каже:

„...Не слід подавати зразу готового терміна, а треба повернути справу так, щоб слухач сам його подав або вигадав' (підкр. наше — A. Х.).

Інститут став на шлях вигадування, підміни відомої й потрібної термінології. Це шкідницька, контрреволюційна робота.

Візьмімо з цієї „інструкції" розділ „Фізики". Ось зразки „порад" з цієї інструкції, як треба творити українську термінологію.

Читаємо:

„Як звуть, чи як би назвати ту дудочку, що нею переливають воду або й наливку з бутля? (слід продемонструвати сифона й попросити описати й назвати його)"*.

Так загальновживане слово — слово сифон викреслюється з термінології української мови й замість нього дається директива підшукати нове слово— „дудочку, що нею переливають воду або й наливку з бутля".

Далі читаємо такий зразок:

—,Як кажуть на електрику: „електрика* чи інакше як - ,електричність". „громовина" чи ще як?

Слово електрика й усі слова, що походять від нього, відомі в техніці, в науці, відомі в широких народних масах. Але це авторів інструкції мало обходить. Вони дають директиву викреслити його, замінивши словом громовина або ще якимось новотвором.

Йдемо далі. Читаємо такий зразок:

.Як звуть електричну лямпу: лямпа, банька, пухирець чи може ще як?"

Як відомо, слово лампа вживане давно в українській мові, природно увійшло в українську мову, являючи германізм, і нема чого тепер, коли це слово е загальновизнаний термін у техніці, в літературі, серед багатомільйонних мас Радянського Союзу, замінювати його „баньками" та „пухирцями".

Ось новий зразок:

„Як називають частини телефонного апарата: „дудочка слухова", чи „трубка", чи як?"

І нарешті:

„Як би назвати ангену: „той дріт, що хапає, ловить хвилі', чи .ловичка", або »пере-хоплювач"', чи ще як? я Приймач" чи „підслухувач"? „Рупор" чи „говорило", „голосник"? „голосномовник". чи може ще яке слово?" ^[4] 10

Таку лінію вів Інститут української мови за керівництвом ватажків українського націоналістичного табору, Єфремових та інших. Процес СВУ викрив це українське буржуазне кодло. Але НКО не зробив відповідних висновків з того, що було викрито в науковій царині. Сказали промови, застенографували їх, написали протоколи. Але не було вжито відповідних заходів, не було переглянуто кадри на наукових дільницях, не було перевірено їхньої роботи, не було замінено в корені методології творення української наукової термінології, творення української мови. Можна сказати напевно, що НКО висновків глибоких, висновків більшовицьких з того, про що сигналізував процес СВУ, лінією наукових інститутів не дробив. А це призвело до того, що й після процесу СВУ, після того, як була викрита на процесі вся робота, що її провадили ватажки українського націоналізму, — робота наукових інститутів не була перебудована. Кадри в цих інститутах не були перевірені, не нам.і були добрані.

Ми хочемо це наше твердження ілюструвати матеріалами роботи того таки Інституту української наукової мови вже 1930 p. І краща ілюстрація того, що на фронті мовознавства й далі залишилися коріння єфремовщини, що провадили ворожу нам роботу, е „матеріали арбітражної комісії Українського інституту наукової мови".

Ця арбітражна комісія ухвалила слово завод в українській мові ліквідувати й замінити його на слово виробня ^[5]).

Отже, слово завод викреслено ухвалою арбітражної комісії Інституту української наукової мови тільки тому, що воно зайшло до української мови, як пишуть про це „судді" арбітражні, з російської мови.

Але цікаво в цьому те, що, виганяючи з української мови слово завод, бо це, мовляв—„русизм", арбітражна комісія Інституту наукової мови замінює його словом аиробня, яке теж не є українське слово. Бо слово виробня складено під впливом чеської і польської мов. Проте, арбітражна комісія таке введення незрозумілого слова в українську мову визнала за можливе. Аби тільки вигнати слово російського походження—завод. Зрозуміла річ, українським націоналістам, панам, капіталістам слово завод ненависне. Воно нагадувало їм про переможну пролетарську революцію, про втрачені маєтки, про втрачені фабрики, наводи!

Приймаючи таку ухвалу, арбітражна комісія йшла проти усієї словникової роботи, що її пророблено в минулому в українській мові. В старих українських словниках, наприклад, у словнику М. Левченка „Опыт русско-украинского словаря" (вид. 1874 р., Київ), слово завод подається беэ будьякого застереження. Таксамо слово завод подається в „Українсько-німецькому словнику" Е. Желеховського (вид. 1886 р., Львів). Нарешті, це слово подасться в словнику Б. Грінченка (вид. 1909 р., Київ). І справді—слово завод з давніх-давен вживається українськими трудящими масами як слово, масам зрозуміле, рідне.

Розправа з подібними термінами йшла шляхом відривання української мови від мови братнього нам народу — російської. 11

Ми хочемо підкреслити, що вся ця так звана „термінологічна" робота була спрямована на відрив української мови від широких трудящих мас України, на відрив від російської мови. Для цього ми можемо взяти найкраще технічну термінологію. Розберімо „Загальнотехнічний словник" Шелудька й Садовського. У цьому словнику, поперте, ми бачимо, що слово завод замінено словом виробня, згідно з ухвалою арбітражної комісії Інституту української наукової мови. Назви промислових закладів—фабрика завод і т. ін. набирають таких визначень, які невідомі в широких масах. Наприклад: слово кінарня — замість кінофабрика, протезарня — замість фабрика протезів, вальцарня—замість вальцівний завод або цех, жильникарня — замість ка-бельнии завод, злежненасочня—замість шпалонасочний завод, махоркарня— замість махоркова фабрика, рейковальцарня — замість рейко вальці в ний завод, автомобілярня—замість автозавод, цяцькарня—замість фабрика іграшок, взутярня -- замість фабрика взуття.

Такі ж вправи ми маємо в термінологічному словнику, виданому „Радянською школою" 1931 р., написаному Шелудьком.

Технічна термінологія, що йде лінією ліквідації загальноприйнятих слів у нашій технічній термінології, є в комунальному словнику Туркало та Фаворського. Тут ми маємо не тільки ліквідацію слова завод, але заміну й ліквідацію таких слів, як: екскаватор—словом копалка, кіоск — на слово ятка, електрична станція — на слово електровня, слово буфер - ліквідовано й замінено словом відпружник; шпала — ліквідовано й замінено словом злежень.

Отже, ми бачимо, що в українську мову вводилося величезну силу термінів, невідомих українському народові, термінів надуманих.

Такі словотвори відривали українську мову від досягнень технічної термінології в світовій культури, ставили між українською й російською мовами бар єр і завдавали величезної шкоди багатомільйонним українським масам.

Такі словотвори подекуди мали характер виняткової неписьменності, провінціальщини. Це можна бачити хоч би з астрономічного словника. Суто наукові терміни там попсовані. Наприклад, слово астрофотометр замінено словом світломір зоревий, слово аерографія замінено словом марсознавство, слово піргеліометр замінено словом жаромір сонцевий, а слово атом замінено словом неділка (?!).

Отже, виходить, що атом неподільний, тоді як ми знаємо, що наукові досліди довели, зробили поділ атома. Ми бачимо, що всі ці словотвори, від початку до кінця, мали й мають буржуазно-націоналістичний характер, йшли лінією відриву української мови, української термінології від загальновживаної термінології, що е досягнення світової культури. Ці словотвори вели розвиток української мови в закут провінціальщини, в закут „кобиляцької" культури. Тільки пани Єфремови, українські зоологічні націоналісти, що мріяли про відновлення буржуазної, куркульської синьожупанної, жовто-блакитної, широкоштанної націоналістичної України, могли заводити на такі манівці розвиток української наукової термінології, розвиток української мови. Це могли робити тільки вороги народу.

Шкідницька контрреволюційна робота в питанні української термінології провадилася і в науковій, і в підручній українській, літературі. Ось приклад, 12

як це робилося в підручній літературі. Цими днями вийшов підручник про автомобіль — „Будова, догляд та керування автомобілем" (видання „Транспорт і зв'язок", 1933 p.). В цьому підручникові читаємо такі терміни: витворець — замість слова якор, вірванд — замість хомут, примутра — замість контргайка, гамівник—замість амортизатор, тор—замість полотно дороги чи колія.

Цими прикладами ми хотіли довести, що робота, яку провадили в різних наукових інститутах ці українські націоналістичні елементи, була спрямована проти інтересів соціалістичного будівництва, проти могутнього піднесення української радянської культури.

Зрозуміла річ, мова кожного народу в СРСР живе, зростає, розвивається. Цей процес бурхливо йде в країні будованого соціалізму—в УСРР, що швидкими, невиданими в історії темпами перетворилася в країну високої індустрії, колективізованого сільського господарства. Це знайшло свій відбиток і в українській мові. Ростуть нові терміни, нові поняття. Мову не можна взяти в береги певної установленої термінології, тих чи тих галузевих словників. Бо поняття, яке, приміром, хоче подати в художню літературу письменник, вимагає того, щоб вживати ряд словотворів, щоб відбити найтонші нюанси тих процесів, що відбуваються в нашій країні. Нові слова ми братимемо з життя. Бо трудящі маси творять нові слова й заміняють старі, що втратили свою вартість. Повинно бути зрозумілим для кожного наукового робітника на фронті творення української мови, що всю роботу ми повинні провадити, маючи перед собою основне завдання — зробити українську мову могутньою зброєю комунізму.

Будова української радянської культури, робота на терені мовному може йти лише тоді, коли ми розпеченим залізом виженемо всілякі націоналістичні елементи. Нещадно б'ючи українські націоналістичні елементи, що останнім часом пожвавили свою контрреволюційну роботу, різні спроби українських націоналістів використати культурний фронт для своєї роботи, ми водночас повинні бити російських великодержавних націоналістів, які роблять спроби й далі ширити теорію про те, що українська мова — цс тільки говір великоруської мози. Ми маємо на увазі видання „бюро заочного обучения при педфаке второго МГУ" („Русский язык" И. Г. Голанова, 1929 г.), де українську мову автор трактує як малоруський говір:

„Современные живые говоры русского языка, понимаемого в широком смысле, распадаются на три большие отдела: великорусский, белорусский и малорусский, называемый в последнее время чаще украиаским".

Ми не будемо спинятися на цій чорносотенній теорії проф. Голанова. Її характер, її цілеспрямованість майже нічим не різняться від чорносотенних

вправ різних Пурішкевічів.

Постає питання, як могло статися, що на науковому фронті, зокрема мовному, ми маємо такий прорив? Це сталося в наслідок того, що останнім часом на теоретичному фронті України ми мали притуплення пильності до всіляких викривлень. Органи, покликані безпосередньо керувати цією роботою, не реагували з усією більшовицькою прямотою, гостротою на всі ті явища, що потребували до себе дійсної більшовицької уваги, енергійних заходів, принципових настанов. Партійні організації в ряді районів не керували цією роботою. 13

Відсутність такої критики присипляла увагу до питань боротьби проти різних націоналістичних ворожих елементів, що провадили свою націоналістичну контрреволюційну роботу.

Багато помилок припущено на різних дільницях культурного фронту на Радянській Україні. В наслідок більшовицької пильності на теоретичному фронті після листа тов. Сталіна дещо було виявлено, розкритиковано.

Дальша робота на теоретичному фронті вимагає від усіх нас більшої пильності, найбільшої уваги до проблем культурної революції, до питань культурного фронту. Ми повинні памятати слова тов. Сталіна, що він їх сказав на XVI з'їзді ВКП(б):

„Я маю на увазі, поперше, ухил до великоросійського шовінізму й, подруге, ухил до місцевого націоналізму- Ці ухили яе так помітні й напористі, як „лівий" або правий ухил, їх можна було б назвати повзучими ухилами. Але це ще пе значить, шо вони не ісяують. Ні. вони існують і, головне, ростуть".

Ми повинні провадити нещадну боротьбу проти всіляких збочень, розгромивши, знищивши контрреволюційну роботу націоналістичних елементів.

Цілком правдиво на останньому пленумі ЦК КП(б)У тов. П. П. Постишев з усією більшовицькою чіткістю загострив увагу партії до теоретичного культурного фронту, до питання будівництва української радянської культури, до виправлення тих помилок, що їх припустили українські партійні організації в здійсненні національної політики.

Треба пам'ятати, що класовий ворог у нових обставинах більш замасковано, більш хитро провадить свою класово-ворожу роботу.

Українські націоналісти недобитки української контрреволюції, роблять спробу торгувати добробутом українських народних мас, ведуть різні переговори з англійськими банками, з німецькими „блазнями на троні", Гітлерами, Герінгами, Геббельсами, спрямовуючи ці переговори в бік організації інтервенції проти Радянського Союзу.

А тут, на Радянській Україні, вороги українських трудящих мас — українські націоналісти — пробують зсередини підточувати наше переможне будівництво на культурному фронті. Ці українські націоналісти намагаються збити творення української радянської культури на буржуазні шляхи.

Нам потрібно, нещадно громлячи російський великодержавний та український націоналістичний ухили, — засукавши рукава, взятися як слід за всі дільниці роботи на культурному фронті, щоб настанови, які давав нам вождь світового пролетаріату тов. Сталін, настанови про будову національної формою й соціалістичної змістом культури—більшовицькими темпами перетворювати в життя.

1. ↑ Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за збірником "Мовознавство" № 1, 1934.
2. ↑ „Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті", сс. 9—18.
3. ↑ „Спілка визволення України" (Стенографічний звіт судового процесу), т. І, вид. ДВОУ; „Пролетар", с. 100.
4. ↑ „Вісинк ІУНМ", сс. 50-54, 55, 57.
5. ↑ „Вісник Інституту української наукової мови", вид. II, 1930 р„ с. 56.