Категорично можна сказати, що автор у всіх своїх твердженнях виходить не з мовних фактів, а з упередженої думки, що українська мова повинна бути такою, як її собі уявляє автор, а мовні факти повинні ствердити авторові міркування й уподобання. На перший погляд у „Нарисах” ніби все гаразд: приклади — як приклади, є з мови етнографічних матеріалів, є з літератури, є категоричні правила й фразеологічні до них звороти. Але коли розплутаєшся в цьому матеріалі, то приходиш до висновку, що мовні приклади ілюструють видумане чи придумане узагальнення-правило, — а це вже не мовна наука, а фальсифікація. Щоб ствердити це, подамо трактування декількох кардинальних питань української синтакси і покажемо, як ці питання „розв'язує” С. Смеречинський.

Категорично можна сказати, що автор у всіх своїх твердженнях виходить не з мовних фактів, а з упередженої думки, що українська мова повинна бути такою, як її собі уявляє автор, а мовні факти повинні ствердити авторові міркування й уподобання. На перший погляд у „Нарисах” ніби все гаразд: приклади — як приклади, є з мови етнографічних матеріалів, є з літератури, є категоричні правила й фразеологічні до них звороти. Але коли розплутаєшся в цьому матеріалі, то приходиш до висновку, що мовні приклади ілюструють видумане чи придумане узагальнення-правило, — а це вже не мовна наука, а фальсифікація. Щоб ствердити це, подамо трактування декількох кардинальних питань української синтакси і покажемо, як ці питання „розв'язує” С. Смеречинський.

<P ALIGN=CENTER>*<br>*&nbsp;&nbsp;&nbsp;*</p>

<P ALIGN=CENTER>*<br>*&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;*</p>

Перше питання — це питання про орудний присудковий. Протягом останніх 6-7 років це питання дебатується і в науковій і навіть у підручній літературі.

Перше питання — це питання про орудний присудковий. Протягом останніх 6-7 років це питання дебатується і в науковій і навіть у підручній літературі.

У своїх „Нарисах” автор виходить з такого твердження: „Назовний присудковий чи не найбільша особливість української мови”, але цього явища „не добачали Огоновський, Синявський, Йогансен та інші, абож її бачили, її підносили навіть, але не досить, Симович, Смаль-Стоцький, Курило, Огієнко, Тимченко”. „Намагаючись дати певні правила (коли назовний, а коли орудний), прищеплювали тим самим, на мою думку, неслушний погляд, нібито українській мові однаково властиві обидва відмінки, ба ще й з певними відтінками. А дехто вважають навіть, ніби „форми інструменталю потроху випирають форми з номінативом” (Є. Тимченко)” (79). Далі подано низку прикладів, на підставі яких автор робить висновок:

У своїх „Нарисах” автор виходить з такого твердження: „Назовний присудковий чи не найбільша особливість української мови”, але цього явища „не добачали Огоновський, Синявський, Йогансен та інші, абож її бачили, її підносили навіть, але не досить, Симович, Смаль-Стоцький, Курило, Огієнко, Тимченко”. „Намагаючись дати певні правила (коли назовний, а коли орудний), прищеплювали тим самим, на мою думку, неслушний погляд, нібито українській мові однаково властиві обидва відмінки, ба ще й з певними відтінками. А дехто вважають навіть, ніби „форми інструменталю потроху випирають форми з номінативом” (Є. Тимченко)” (79). Далі подано низку прикладів, на підставі яких автор робить висновок:

::„При всіх формах дієслова <span class="xtnd">бути</span> у всіх позиціях і без жадних відтінків значення українська народна мова знає, як норму, лише присудкового назовного, а поруч із ним, у певних (? Г. С.) випадках прийменникові та інші конструкції. Орудний тут не властивий, буває здебільшого через чужі впливи (хоч і в архаізмах своїх)” (87).

::„При всіх формах дієслова <span class="xtnd">бути</span> у всіх позиціях і без жадних відтінків значення українська народна мова знає, <span class="xtnd">як норму</span>, лише присудкового назовного, а поруч із ним, у певних (? Г. С.) випадках прийменникові та інші конструкції. Орудний тут не властивий, буває здебільшого через чужі впливи (хоч і в архаізмах своїх)” (87).

::Щодо інших дієслів, то й „при інших дієсловах меншої формальності... українській мові властивий або тільки назовний, здебільшого при прикметниках, або знахідний з прийменником за, на, або назовний, або...”

::Щодо інших дієслів, то й „при інших дієсловах меншої формальності... українській мові властивий або тільки назовний, здебільшого при прикметниках, або знахідний з прийменником за, на, або назовний, або...”

Другий тип сполук з орудним присудковим виникає під впливом вимог, пов'язаних з порядком слів у реченні. Це сполуки типу „суддею був ведмідь”. Такі сполуки С. Смеречинський з'ясовує іномовними впливами або вимогами віршового розміру, вважаючи, що ніби ці останні вимоги не мають під собою грунту в українській мові, як явища випадкові. Алеж коли б і довів хто, що в живій масовій мові, як і в мові літературній, вимоги розміру впливають на появу і поширення орудного присудкового, то це вже була б певна причина, що виправдувала б його існування. Та крім вимог розміру й іномовних впливів, є інші фактори, що зумовлюють орудний присудковий у згаданому типі сполук. Це значення сполук з орудним. Будова речень у мові має відповідати комунікативній функції мови, — вона повинна бути така виразна, щоб не вносити неясності в зміст. Порядок слів з цього погляду має не останнє значення. Не однаково сказати: „ведмідь був суддя” і „суддя був ведмідь”, інтонуючи звичайно ці сполуки. У таких сполуках із звичайною інтонацією на першому місці ставимо підмет. Тільки особлива інтонація, як вияв відповідного змісту, дає нам змогу іменник, що стоїть на першому місці, сприймати, як іменник-присудок. Щоб уникнути двозначності і неясності вислову, коли ми на першому місці ставимо присудок, присудковий іменник ми відрізняємо формою, беручи його в орудному відмінку. Це виправдує орудний присудковий і в Котляревського у вірші „Гевальдигером був шинкар, вожатими — сліпці, каліки, ораторами — недоріки, шпигоном — з церкви паламар”. Автор рекомендує в таких і подібних сполуках заміняти орудний знахідним з прийменником за. Але треба пам'ятати, що не кожний орудний присудковий можна замінити знахідним з за, бо ці сполуки змістом не тотожні: „він був відомий учений”, „був відомим ученим”, але не „був за відомого вченого”. Також не можна замінити орудного на знахідний з прийменником і в <b id='211'><font color="green">211</font></b> таких сполуках: „дівчина зосталася сиротою”, „вона була вдовою”, „я був ще парубком, як це сталося” тощо.

Другий тип сполук з орудним присудковим виникає під впливом вимог, пов'язаних з порядком слів у реченні. Це сполуки типу „суддею був ведмідь”. Такі сполуки С. Смеречинський з'ясовує іномовними впливами або вимогами віршового розміру, вважаючи, що ніби ці останні вимоги не мають під собою грунту в українській мові, як явища випадкові. Алеж коли б і довів хто, що в живій масовій мові, як і в мові літературній, вимоги розміру впливають на появу і поширення орудного присудкового, то це вже була б певна причина, що виправдувала б його існування. Та крім вимог розміру й іномовних впливів, є інші фактори, що зумовлюють орудний присудковий у згаданому типі сполук. Це значення сполук з орудним. Будова речень у мові має відповідати комунікативній функції мови, — вона повинна бути така виразна, щоб не вносити неясності в зміст. Порядок слів з цього погляду має не останнє значення. Не однаково сказати: „ведмідь був суддя” і „суддя був ведмідь”, інтонуючи звичайно ці сполуки. У таких сполуках із звичайною інтонацією на першому місці ставимо підмет. Тільки особлива інтонація, як вияв відповідного змісту, дає нам змогу іменник, що стоїть на першому місці, сприймати, як іменник-присудок. Щоб уникнути двозначності і неясності вислову, коли ми на першому місці ставимо присудок, присудковий іменник ми відрізняємо формою, беручи його в орудному відмінку. Це виправдує орудний присудковий і в Котляревського у вірші „Гевальдигером був шинкар, вожатими — сліпці, каліки, ораторами — недоріки, шпигоном — з церкви паламар”. Автор рекомендує в таких і подібних сполуках заміняти орудний знахідним з прийменником за. Але треба пам'ятати, що не кожний орудний присудковий можна замінити знахідним з за, бо ці сполуки змістом не тотожні: „він був відомий учений”, „був відомим ученим”, але не „був за відомого вченого”. Також не можна замінити орудного на знахідний з прийменником і в <b id='211'><font color="green">211</font></b> таких сполуках: „дівчина зосталася сиротою”, „вона була вдовою”, „я був ще парубком, як це сталося” тощо.

Взагалі питання про присудкове ймення автор вирішує, идучи за своїми власними уподобаннями й нацдемівськими смаками; науково цього питання він так і не обгрунтував. Коли зв'язка між підметом і присудком має передусім формальне значення, тоді можна говорити про присудковий відмінок. Коли ж дієслово в реченні зберігає й свій лексичний зміст (напр., „став за писаря”, „звуть Іваном”), то це додатки передусім до дієслова, а не тільки до підмета. І ледве чи й можна говорити про однакову синтаксичну вартість присудкових відмінків у таких сполуках, як: „перевернулась у сороку”, „переробився на хлопця”, „переодягся циганом” чи „на цигана” і под. Автор, напр., гадає, що в реченні „з жінки став птах” присудкове ймення буде з жінки на тій підставі, що це речення можна змінити на „жінка стала птахом”. Вважати таку заміну за надійний критерій присудковості якогось відмінка, звичайно, не можна.

Взагалі питання про присудкове ймення автор вирішує, идучи за своїми власними уподобаннями й нацдемівськими смаками; науково цього питання він так і не обгрунтував. Коли зв'язка між підметом і присудком має передусім формальне значення, тоді можна говорити про присудковий відмінок. Коли ж дієслово в реченні зберігає й свій лексичний зміст (напр., „став за писаря”, „звуть Іваном”), то це додатки передусім до дієслова, а не тільки до підмета. І ледве чи й можна говорити про однакову синтаксичну вартість присудкових відмінків у таких сполуках, як: „перевернулась у сороку”, „переробився на хлопця”, „переодягся циганом” чи „на цигана” і под. Автор, напр., гадає, що в реченні „з жінки став птах” присудкове ймення буде <span class="xtnd">з жінки</span> на тій підставі, що це речення можна змінити на „жінка стала птахом”. Вважати таку заміну за надійний критерій присудковості якогось відмінка, звичайно, не можна.