Відмінності між версіями «Утраквістичні школи»
м (Захист на Утраквістичні школи встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково))) |
|||
Рядок 6: | Рядок 6: | ||
вніс до Галицького крайового сойму проект, в якому пропонував запровадити навчання у всіх школах на польській мові паралельно з нім. Однак краєвий закон 1874 про поступовий перехід на навчання у гімназіях укр. мовою й Конституція Австро-Угорщини (ст. 19) передбачали вивчення рідної мови й окремих предметів нею у місцях компактного проживання нац. меншин. Вдруге питання утраквістичного навчання обговорювалося у Соймі 1903-04. Проте навіть польські посли, науковці, педагоги виступили проти утраквізму. Не отримавши масового поширення, двомовність була запроваджена як експеримент для русинів, словінців і волохів в дев'яти окремих гімназіях. Педагоги засуджували утраквізм, трактуючи його як засіб, що веде до зниження якості навчання, перевантаження дітей, денаціоналізації учбового процесу. Двомовне навчання в Польщі було введене як обов'язкове для всіх типів шкіл відповідно шкільного закону 1924 {<i>так званий "lex Grabski" за ім'ям автора, міністра освіти [[Станіслав Ґрабський|С. Ґрабського]] (1923 —1926) — ВК</i>}. Держ. навч. заклади стали польськими або двомовними: держ. школи з укр. мовою навчання фактично не мали права на існування. Після приєднання Галичини до Радянської України (1939) двомовні школи не зникли; вони діяли паралельно з укр. і були засобом утвердження «мови міжнаціонального спілкування», тобто рос.</p> | вніс до Галицького крайового сойму проект, в якому пропонував запровадити навчання у всіх школах на польській мові паралельно з нім. Однак краєвий закон 1874 про поступовий перехід на навчання у гімназіях укр. мовою й Конституція Австро-Угорщини (ст. 19) передбачали вивчення рідної мови й окремих предметів нею у місцях компактного проживання нац. меншин. Вдруге питання утраквістичного навчання обговорювалося у Соймі 1903-04. Проте навіть польські посли, науковці, педагоги виступили проти утраквізму. Не отримавши масового поширення, двомовність була запроваджена як експеримент для русинів, словінців і волохів в дев'яти окремих гімназіях. Педагоги засуджували утраквізм, трактуючи його як засіб, що веде до зниження якості навчання, перевантаження дітей, денаціоналізації учбового процесу. Двомовне навчання в Польщі було введене як обов'язкове для всіх типів шкіл відповідно шкільного закону 1924 {<i>так званий "lex Grabski" за ім'ям автора, міністра освіти [[Станіслав Ґрабський|С. Ґрабського]] (1923 —1926) — ВК</i>}. Держ. навч. заклади стали польськими або двомовними: держ. школи з укр. мовою навчання фактично не мали права на існування. Після приєднання Галичини до Радянської України (1939) двомовні школи не зникли; вони діяли паралельно з укр. і були засобом утвердження «мови міжнаціонального спілкування», тобто рос.</p> | ||
<p>Л. Середяк (Львів). | <p>Л. Середяк (Львів). | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Освіта]] | ||
+ | [[Категорія:Початкова освіта]] | ||
+ | [[Категорія:Неповна середня освіта]] | ||
+ | [[Категорія:Середня освіта]] |
Версія за 22:47, 1 травня 2010
Довідник з історії України
УТРАКВІСТИЧНІ ШКОЛИ (двомовні школи) — навч. заклади, що діяли у Галичині 1886—1939, в яких частина предметів вивчається однією мовою, а частина - ін. Вперше спроба ввести утраквізм була здійснена в Австро-Угорській імперії 1886. Польський намісник Галичини А. Голуховський вніс до Галицького крайового сойму проект, в якому пропонував запровадити навчання у всіх школах на польській мові паралельно з нім. Однак краєвий закон 1874 про поступовий перехід на навчання у гімназіях укр. мовою й Конституція Австро-Угорщини (ст. 19) передбачали вивчення рідної мови й окремих предметів нею у місцях компактного проживання нац. меншин. Вдруге питання утраквістичного навчання обговорювалося у Соймі 1903-04. Проте навіть польські посли, науковці, педагоги виступили проти утраквізму. Не отримавши масового поширення, двомовність була запроваджена як експеримент для русинів, словінців і волохів в дев'яти окремих гімназіях. Педагоги засуджували утраквізм, трактуючи його як засіб, що веде до зниження якості навчання, перевантаження дітей, денаціоналізації учбового процесу. Двомовне навчання в Польщі було введене як обов'язкове для всіх типів шкіл відповідно шкільного закону 1924 {так званий "lex Grabski" за ім'ям автора, міністра освіти С. Ґрабського (1923 —1926) — ВК}. Держ. навч. заклади стали польськими або двомовними: держ. школи з укр. мовою навчання фактично не мали права на існування. Після приєднання Галичини до Радянської України (1939) двомовні школи не зникли; вони діяли паралельно з укр. і були засобом утвердження «мови міжнаціонального спілкування», тобто рос.
Л. Середяк (Львів).