Відмінності між версіями «Панькевич Іван»
м (Захист на Іван Панькевич встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково))) |
|||
Рядок 102: | Рядок 102: | ||
[[Категорія:Персоналії]] | [[Категорія:Персоналії]] | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Автори правописів]] |
[[Категорія:Науковці]] | [[Категорія:Науковці]] | ||
[[Категорія:Мовознавці]] | [[Категорія:Мовознавці]] | ||
[[Категорія:Діялектологи]] | [[Категорія:Діялектологи]] | ||
[[Категорія:Освітяни]] | [[Категорія:Освітяни]] |
Версія за 13:42, 25 квітня 2010
Українська мова. Енциклопедія
ПАНЬКЕВИЧ Іван Артемович (крипт. — І. П., П., П. I.; 6.Х 1887, с. Цеперів, тепер Кам'янка-Бузького р-ну Львів, обл. — 25.11 1958, Прага) — укр. мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, історик, педагог, громад. діяч, доктор філол. наук з 1938, професор з 1939, чл. НТШ у Львові з 1924. Навч. 1907-09 у Львів. ун-ті. Закін. 1912 Віден. ун-т. Працював 1912-19 викладачем, доцентом Консулярної академії (Відень), 1920-39 — у наук. осередках, гімназіях Ужгорода, з 1939 — професор Братисл. і Карлового (Прага) ун-тів. Один із засновників т-ва «Просвіта» і «Педагогічного товариства Підкарпатської Русі» в Ужгороді (1920), редактор «Наукового збірника товариства "Просвіта"» (1922-28), журн. «Підкарпатська Русь» (1924-36), ряду ін. видань. Досліджував сучас. стан укр. говорів Закарпаття, передусім фонетику і морфологію («Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей. Звучня і морфологія», 1938; «Говір сіл Ріки Руської був. Марамороша в Румунії», 1934), записував укр. закарп. говори на фонограф; вивчав історію лемк. і закарп. говорів («До питання генези українських лемківських говорів», 1959). Зібрав багато писемних пам'яток Закарпаття і Сх. Словаччини з 16-18 ст., опубл. ряд пам'яток і дослідив їхню мову («Тишівська Александрія із початку XVIII ст. Текст і язикова аналіза», 1922; «Покрайні записи на підкарпатських церковних книгах», ч. 1, 1929; «Покрайні записи на південнокарпатських церковних книгах», ч. 2, 1937; «Фольварочна грамота Алексія Мироловича 1607 р. як пам'ятка українського лемківського говору на Спиші», 1946-48; «Дві лемківські грамоти з початку XVI ст.», 1954); на підставі уперше опрацьованих закарп. пам'яток різного часу написав синтет. працю «Нарис історії закарпатських говорів, ч. 1. Фонетика» (1958). П. належать розвідки про церковно-слов'ян. пам'ятки укр. редакції, укр. вплив на їхню мову («Пандекти Антіоха 1307 р.», 1917; «Про відношення пам'ятників староукраїнської мови до полудневослов'янських під лексикальним оглядом», 1918; «Українсько-болгарські мовні зв'язки в Семигороді», 1955). Учений запропонував ряд етимологи етнонімів і топонімів, простежив формування і структурні особливості локального варіанта староукр. літ. мови («Закарпатський діалектичний варіант української літературної мови XVII-XVIII ст.», 1958). Популяризував праці багатьох філологів (Ф. Корша, А. Мейє, Й. Добровського, В. Сімовича та ін.). Створив ряд шкіл. підручників з укр. мови та уклав правила укр. правопису, орієнтовані на регіон, мовні особливості Закарпаття і Пряшівщини («Граматика руского языка для молодших клас шкіл середніх і горожанських», 1922, 1927, 1936; «Граматика руського языка», 1941; «Етимологічний правопис на Підкарпатті», 1937; «Короткі правила українського правопису для вжитку Пряшівщини», 1952). Розробив теор. засади та питальник для збирання матеріалів до Словника закарп. говорів [«Подкарпаторуський діалектологічний (областний) словар», 1922; «Діалектичний підкарпаторуський словар», 1933]; разом з В. Гнатюком укладав картотеку Словника закарп. говірок (зберіг. в Ін-ті чес. мови, Прага).
Літературозн. дослідження П. охоплюють теор. питання («Літературний бідермайєр в галицько-українському письменстві», 1941), міжслов'ян. літ. зв'язки, творчість окр. письменників (І. Франка, О. Духновича, М. Шашкевича, І. Бережанина та ін.), літературознавців (М. Драгоманова, Ю. Яворського, Є. Сабова, Ф. Тіхого, А. Гартла). Записував, публікував і вивчав фольклор Галичини та Закарпаття (календарну і сімейно-побут. поезію, істор. пісні, перекази, легенди, приповідки); уклав програму збирання вертепних лялькових ігр на Закарпатті (1929); надрукував описи ряду ремесел, традиц. матеріальної культури Закарпаття; займався питаннями краєзнавства, музеєзнавства, педагогіки, в т. ч. народної.
Літ.:
- Єдлінська У. Я. Іван Артемович Панькевич. УМШ, 1957, с. 6.
- Кисілевський К. Іван Панькевич. Вінніпег, 1958.
- Дзендзелівський Й. Іван Панькевич як діалектолог.
- Гумецька Л. Іван Панькевич — дослідник пам'яток укр. мови.
- Галас К. Іван Панькевич як ономаст.
- Геник-Березовська З. Іван Панькевич як літературознавець.
- Зілинський О. Іван Панькевич як фольклорист.
- Геник-Березовський К. Пед. діяльність Івана Панькевича.
- Мушинка М. Бібліографія праць доц. д-ра Івана Панькевича. В кн.: Наук. зб. Музею укр. культури в Свиднику, т. 4, кн. 1. Пряшів, 1969.
Л. Ю. Гриценко.