Оновлення церковного життя проходило під акомпанемент реформаторських новацій у сфері шкільної освіти, на архаїчність якої ще на початку XVII&nbsp;ст. гірко нарікали ранні полемісти, а безкомпромісний Іоан Вишенський, опонуючи їм, викрешував громи й блискавки на <i>латинську злоковарну мудрість</i>, зачерпнуту з <i>граматик, риторик, діалектик і прочих коварств тщеславних, діавола вмістних</i>. Початок реальному компромісу між візантійсько-слов'янською просвітницькою традицією і <i>латинськими науками</i>, як уже оповідалося, був закладений в [http://uk.wikipedia.org/wiki/Острозька_школа Острозькій колегії], де вперше до практики кириличної освіти з арсеналу шкільних премудростей Заходу впроваджено <i>сім вільних мистецтв</i>&nbsp;&ndash; граматику, поетику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Поєднання греки та церковно-слов'янської мови з латиною на тлі супутнього викладання елементів філософії і теології надавало острозькому починанню характер круто реформаторський.

Оновлення церковного життя проходило під акомпанемент реформаторських новацій у сфері шкільної освіти, на архаїчність якої ще на початку XVII&nbsp;ст. гірко нарікали ранні полемісти, а безкомпромісний [http://uk.wikipedia.org/wiki/Вишенський_Іван Іоан Вишенський], опонуючи їм, викрешував громи й блискавки на <i>латинську злоковарну мудрість</i>, зачерпнуту з <i>граматик, риторик, діалектик і прочих коварств тщеславних, діавола вмістних</i>. Початок реальному компромісу між візантійсько-слов'янською просвітницькою традицією і <i>латинськими науками</i>, як уже оповідалося, був закладений в [http://uk.wikipedia.org/wiki/Острозька_школа Острозькій колегії], де вперше до практики кириличної освіти з арсеналу шкільних премудростей Заходу впроваджено <i>сім вільних мистецтв</i>&nbsp;&ndash; граматику, поетику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Поєднання греки та церковно-слов'янської мови з латиною на тлі супутнього викладання елементів філософії і теології надавало острозькому починанню характер круто реформаторський.

У сліди Острозької колегії пішла й найавторитетніша з братських шкіл&nbsp;&ndash; [[Львівська братська школа|Львівська]], організована наприкінці 1585&nbsp;р. як <i>грецкая и руская ведле стародавних обычаев и порядков</i>, однак уже з 1593&nbsp;р. переорієнтована на викладання латини й циклу <i>семи вільних мистецтв</i> (грамотою Константинопольського патріарха Єремії тутешній братській друкарні дозволялося також видавати книги, <i>училищу потребные, сиріч граматику, піїтику, реторику, філософію</i>).

У сліди Острозької колегії пішла й найавторитетніша з братських шкіл&nbsp;&ndash; [[Львівська братська школа|Львівська]], організована наприкінці 1585&nbsp;р. як <i>грецкая и руская ведле стародавних обычаев и порядков</i>, однак уже з 1593&nbsp;р. переорієнтована на викладання латини й циклу <i>семи вільних мистецтв</i> (грамотою Константинопольського патріарха Єремії тутешній братській друкарні дозволялося також видавати книги, <i>училищу потребные, сиріч граматику, піїтику, реторику, філософію</i>).

Остріг і Львів зробили першу заявку на прилучення українського шкільництва до загальноєвропейського освітнього контексту, де більш-менш у цей же час остаточно утвердився тип школи, згодом названої істориками <i>гуманістичною</i>. Це термінологічне визначення породжене тим, що латинську мову тут вивчали за методикою ранніх гуманістів, котрі першими ввели до шкільної практики тексти античних авторів як стилістичний еталон наслідування (<i>imitatio antiquorum</i>}, паралельно прищеплюючи учням кодекс високих зразків доброчесної поведінки й християнської етики. Загальноприйнятий канон цієї всеєвропейської програми <i>освіченого благочестя</i> [<i>pietas litterata</i>] остаточно кристалізувався наприкінці XVI&nbsp;ст. у протестантських гімназіях та єзуїтських колегіумах. Технічний же бік новолатинської освіти був зіпертий на впорядкування циклу навчальних дисциплін і, зокрема&nbsp;&ndash; послідовне розмежування між середнім та університетським рівнем навчання. Щодо решти, то школи непримиренних опонентів по вірi відрізнялися хіба тим, що протестантські наставники доповнювали античну лектуру катехізисом Лютера, а єзуїти&nbsp;&ndash; тлумаченням отців церкви.

Остріг і Львів зробили першу заявку на прилучення українського шкільництва до загальноєвропейського освітнього контексту, де більш-менш у цей же час остаточно утвердився тип школи, згодом названої істориками <i>гуманістичною</i>. Це термінологічне визначення породжене тим, що латинську мову тут вивчали за методикою ранніх гуманістів, котрі першими ввели до шкільної практики тексти античних авторів як стилістичний еталон наслідування (<i>imitatio antiquorum</i>}, паралельно прищеплюючи учням кодекс високих зразків доброчесної поведінки й християнської етики. Загальноприйнятий канон цієї всеєвропейської програми <i>освіченого благочестя</i> [<i>pietas litterata</i>] остаточно кристалізувався наприкінці XVI&nbsp;ст. у протестантських гімназіях та єзуїтських колегіумах. Технічний же бік новолатинської освіти був зіпертий на впорядкування циклу навчальних дисциплін і, зокрема&nbsp;&ndash; послідовне розмежування між середнім та університетським рівнем навчання. Щодо решти, то школи непримиренних опонентів по вірi відрізнялися хіба тим, що протестантські наставники доповнювали античну лектуру катехізисом [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лютер Лютера], а єзуїти&nbsp;&ndash; тлумаченням отців церкви.

На тлі сказаного переорієнтація руської освіти в бік західних взірців робить предметнішим обурення афонського поборника старовини, котрий небезпідставно вболівав над чистотою <i>преділов, яко же положили отцы наши</i>. З подвійною силою ця дискусія спалахнула в Києві, коли влітку 1631&nbsp;р. [[Петро Могила]], тоді ще києво-печорський архімандрит, паралельно до існуючої з 1615&nbsp;р. [[Київська братська школа|Братської школи]] <i>греко-словенського</i> профілю відкрив власне училище при монастирі, вперше в практиці православної освіти відверто взороване на організаційні засади єзуїтських колегій. Акція була сприйнята православними фундаменталістами як виклик; опоненти Могили доводили, що вихованці [[Лаврська школа|Лаврської школи]], <i>западния схизмы упившеся ...ко римляном</i> [тобто католикам] <i>уклонятся.</i> Дебати нераз набували такої гостроти, що, як писав ректор нової школи [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сильвестр_Косів Сильвестр Косів], її професори, лягаючи спати, не мали певності, чи вночі ними не <i>начинять шлунки дніпровських осетрів</i>. Але врешті компромісу вдалося досягти. Лаврська і Братська школи об'єднувалися, територіальне зостаючись, як і досі, на міщансько-ремісничому Подолі, однак з умовою організації навчання у формі і програмах, передбачених Могилою.

На тлі сказаного переорієнтація руської освіти в бік західних взірців робить предметнішим обурення афонського поборника старовини, котрий небезпідставно вболівав над чистотою <i>преділов, яко же положили отцы наши</i>. З подвійною силою ця дискусія спалахнула в Києві, коли влітку 1631&nbsp;р. [[Петро Могила]], тоді ще києво-печорський архімандрит, паралельно до існуючої з 1615&nbsp;р. [[Київська братська школа|Братської школи]] <i>греко-словенського</i> профілю відкрив власне училище при монастирі, вперше в практиці православної освіти відверто взороване на організаційні засади єзуїтських колегій. Акція була сприйнята православними фундаменталістами як виклик; опоненти Могили доводили, що вихованці [[Лаврська школа|Лаврської школи]], <i>западния схизмы упившеся ...ко римляном</i> [тобто католикам] <i>уклонятся.</i> Дебати нераз набували такої гостроти, що, як писав ректор нової школи [http://uk.wikipedia.org/wiki/Сильвестр_Косів Сильвестр Косів], її професори, лягаючи спати, не мали певності, чи вночі ними не <i>начинять шлунки дніпровських осетрів</i>. Але врешті компромісу вдалося досягти. Лаврська і Братська школи об'єднувалися, територіальне зостаючись, як і досі, на міщансько-ремісничому Подолі, однак з умовою організації навчання у формі і програмах, передбачених Могилою.

Опоненти єзуїтів&nbsp;&ndash; протестанти&nbsp;&ndash; теж створили власну мережу новолатинських шкіл в Україні, загальне число яких, враховуючи й елементарні, сягало понад півтораста. Помітним явищем серед них були, зокрема, кальвіністські гімназії в Дубецьку Перемишльської землі та Панівцях поблизу Кам'янця (при останній навіть діяла власна друкарня). Проте особливої слави зажила [[Социніанські школи|социніанська школа]] в Киселині на Волині, куди 1638&nbsp;р. після закриття освітнього центру [[Социніани|социніан]] у польському Ракові перемістились професорсько-наукові сили Раківської академії, протеговані волинськими магнатами-протестантами Чапличами і Сенютами. Киселинська академія, якій всупереч прокатолицьким настроям сейму вдалося протриматися до 1644&nbsp;р., стала вищим навчальним закладом з теологічним класом для підготовки аріанських проповідників та вчителів усієї Речі Посполитої. Дехто з аріанських теологів, переслідуваних у Польщі (як Теофіл Молітор чи Криштоф, Ян і Петро Статоріуси), знайшли притулок у володіннях волинян Гойських та киян Немиричів. Це автоматично підносило рівень шкіл, що існували в центрах маєтків тих і других&nbsp;&ndash; у Гощі на Волині та Черняхові на Житомирщині.

Опоненти єзуїтів&nbsp;&ndash; протестанти&nbsp;&ndash; теж створили власну мережу новолатинських шкіл в Україні, загальне число яких, враховуючи й елементарні, сягало понад півтораста. Помітним явищем серед них були, зокрема, кальвіністські гімназії в Дубецьку Перемишльської землі та Панівцях поблизу Кам'янця (при останній навіть діяла власна друкарня). Проте особливої слави зажила [[Социніанські школи|социніанська школа]] в Киселині на Волині, куди 1638&nbsp;р. після закриття освітнього центру [[Социніани|социніан]] у польському Ракові перемістились професорсько-наукові сили Раківської академії, протеговані волинськими магнатами-протестантами Чапличами і Сенютами. Киселинська академія, якій всупереч прокатолицьким настроям сейму вдалося протриматися до 1644&nbsp;р., стала вищим навчальним закладом з теологічним класом для підготовки аріанських проповідників та вчителів усієї Речі Посполитої. Дехто з аріанських теологів, переслідуваних у Польщі (як Теофіл Молітор чи Криштоф, Ян і Петро Статоріуси), знайшли притулок у володіннях волинян Гойських та киян Немиричів. Це автоматично підносило рівень шкіл, що існували в центрах маєтків тих і других&nbsp;&ndash; у Гощі на Волині та Черняхові на Житомирщині.