Відмінності між версіями «Розмовник Івана Ужевича»

Версія за 11:05, 22 квітня 2010

Одна з рукописних пам'яток XVI ст. фіксує спроби показати розмежування між церковнослов'янською і українською мовами та їх місце в колі багатомовності, у словнику ряду інших європейських мов. Ідеться про "Розмовник" XVI ст., який зберігається у Французькій національній бібліотеці (Париж). На першій сторінці пам'ятки дається заголовок: Розмова і далі чотири рядки французькою мовою, що в перекладі звучать так: "Збірник відповідників між народним діалектом і церковнослов'янським. Для досконалого ознайомлення з мовою". Додано невідомі ініціали Т. Т.

У передмові автор повідомляє, що має намір створити розмовник десятьма мовами: крім popularis ("мови простої") і sacra ("словенороської"), матеріал яких він встиг скомпонувати, планується подати тексти і словник у перекладі фламандською, англійською, німецькою, латинською, французькою, іспанською, італійською і португальською мовами. Потребу в такому розмовнику автор вважає дуже великою для торгових людей, для військових, для просто подорожуючих по різних країнах, бо "веле зась" тому, хто буває в інших місцях і землях "жодного языка... не умеючи...".

На жаль, друга частина, з іноземними мовами, в рукопису відсутня. Але сама згадка про них багато про що говорить: і про освіту багатомовного автора-українця XVI ст., і про активні зв'язки східнослов'янських земель із західноєвропейськими, і про непоодиноке явище навчання українців-студентів в західноєвропейських університетах, зокрема в Сорбонні, в Парижі (там написана і граматика І. Ужевича), де мав бути створений і виданий цей "Розмовник" (за бібліографічною карткою Національної бібліотеки в Парижі він значиться як слов'яноукраїнський і слов'яноруський). Увесь "Розмовник", імовірно, мав бути написаний латинською мовою.

В тексті "Розмовника" наведено багато мініатюр-діалогів на різні теми. Текст подано у двох колонках і вся ліва колонка дає уявлення про українську народнорозмовну мову того часу. Помітна розвиненість стилів обох варіантів літературної мови popularis і sacra, наявність наукової літератури, зв'язки східнослов'янської вченості з вченістю західноєвропейською, розуміння того, що східнослов'янські мови слід ставити в коло інших мов європейських для економічного і культурного спілкування, наявність значної кількості учених людей, зокрема на Україні.

За книгою: Білодод І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов. К.: "Наукова думка", 1978, с 33-36.