Відмінності між версіями «УВУ»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 2: Рядок 2:
 
<div style="background-color:#BBFFFF">
 
<div style="background-color:#BBFFFF">
  
<b>УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (УВУ)</b>&nbsp;&mdash; перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2_%D1%96_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B0_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96 Союзу українських журналістів] ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Кушнір_Віктор В.&nbsp;Кушнір], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C О.&nbsp;Олесь]), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8 Товариства прихильників освіти] ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Дністрянський_Станіслав С.Дністрянський]) і [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82 Українського соціологічного інституту] ([[Михайло Грушевський|М.&nbsp;Грушевський]]). Під час заснування УВУ виявилися розбіжності у поглядах на його структуру між [http://uk.wikipedia.org/wiki/Колесса_Олександр О.&nbsp;Колессою] (традиційний університет) та М.&nbsp;Грушевським (народний університет), внаслідок чого останній відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття УВУ відбулося в Будинку інженерів і архітекторів у Відні 17.1.1921. Спочатку в УВУ було 90 слухачів, 12 професорів та три доценти. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 осередком політичної еміграції стала Прага, куди, за згодою міністерства шкільництва і просвіти Чехословаччини, переніс свою роботу УВУ. Урочисте відкриття ун-ту відбулося 23.10.1921. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Західно-Української Народної Республіки], а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Карлового ун-ту]. Передбачалося також паралельне навчання студентів у ін. вищих навчальних закладах. Мовою викладання прийнято українську, хоча окремі предмети могли читатися іноземними мовами. У «празький» період функціонування УВУ діяли філософський (з історико-філологічним та природничим відділами) та правничий (юридичний) ф-ти. Ротація керівництва навчального закладу відбувалася щороку. У період 1921-45 ректорами УВУ були О.&nbsp;Колесса (1921-22, 1925-28, 1935-37, 1943-44), С.&nbsp;Дністрянський (1922-23), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Горбачевський_Іван І.&nbsp;Горбачевський] (1923-24, 1931-35), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Щербина_Федір Ф.&nbsp;Щербина] (1924-25), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Антонович_Дмитро Д.&nbsp;Антонович] (1928-30,1937-38), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%B2_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9 А.&nbsp;Яковлів] (1930-31, 1944-45), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%86%D1%8E%D0%BA_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 О.&nbsp;Мицюк] (1938-39, 1940-41), [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borkovskyj_I&abcvar=2&bbcvar=18 І.&nbsp;Борковський] (1939-10,1941-43), [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Voloshyn_A&abcvar=3&bbcvar=18 А.&nbsp;Волошин] (1945). Деканами філософського ф-ту були С.&nbsp;Дністрянський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Дорошенко_Дмитро Д.&nbsp;Дорошенко], О.&nbsp;Колесса, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%80 А.&nbsp;Артимович], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Bidnov_V&abcvar=2&bbcvar=11 В.&nbsp;Біднов], Д.&nbsp;Антонович, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Щербаківський_Вадим В.&nbsp;Щербаківський], [[Борис Матюшенко|Б.&nbsp;Матюшенко]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Слюсаренко_Федір Ф.&nbsp;Слюсаренко]; правничий ф-т очолювали Ф.&nbsp;Щербина, [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Eykhelman_O&abcvar=6&bbcvar=13 О.&nbsp;Ейхельман], [[Ростислав Лащенко|Р.&nbsp;Лащенко]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80 В.&nbsp;Старосольський], [[Кость Лоський|К.&nbsp;Лоський]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шелухин_Сергій С.&nbsp;Шелухин], [[Опанас Андрієвський|О.&nbsp;Андрієвський]]. Щорічний набір студентів до УВУ становив 325 чол.: 221 на філософський ф-т, 104-на правничий. Найбільша кількість викладачів&nbsp;&mdash; 46 (з них 30 професорів) працювала в 1933/34&nbsp;н.&nbsp;р. У 1920-30 роках викладачами УВУ були науковці світового рівня: [http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрієвський_Опанас О.&nbsp;Андрієвський], Д.&nbsp;Антонович, А.&nbsp;Артимович, В.&nbsp;Біднов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білецький_Леонід Л.&nbsp;Білецький], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borkovskyj_I&abcvar=2&bbcvar=18 І.&nbsp;Борковський], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borodaievskyj_S&abcvar=2&bbcvar=18 С.&nbsp;Бородаєвський], І.&nbsp;Горбачевський, С.&nbsp;Дністрянський, Д.&nbsp;Дорошенко, О.&nbsp;Ейхельман, О.&nbsp;&nbsp;Колесса, Д.&nbsp;Коропатницький, [[Борис Крупницький|Б.&nbsp;Крупницький]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кубійович_Володимир В.&nbsp;Кубійович], [[Зенон Кузеля|З.&nbsp;Кузеля]], Р.&nbsp;Лащенко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Липинський_В'ячеслав В.&nbsp;Липинський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE М.&nbsp;Лозинський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D1%96%D1%80%D1%87%D1%83%D0%BA І.&nbsp;Мірчук], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лотоцький_Олександр О.&nbsp;Лотоцький], О.&nbsp;Орлов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Пастернак_Ярослав Я.&nbsp;Пастернак], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рудницький_Степан С.&nbsp;Рудницький], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Русов_Юрій Ю.&nbsp;Русов], Ф.&nbsp;Слюсаренко, [[Степан Смаль-Стоцький|С.&nbsp;Смаль-Стоцький]], В.&nbsp;Старосольський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Чижевський_Дмитро Д.&nbsp;Чижевський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шульгін_Олександр О.&nbsp;Шульгін], С.&nbsp;Шелухин, В.&nbsp;Щербаківський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9 Л.&nbsp;Шрамченко], Ф.&nbsp;Щербина, А.&nbsp;Яковлів та ін. Вони читали й публікували курси історії та географії України, української історіографії та джерелознавства, історії українського права, церкви, мистецтва, етнології, археології, української мови та літератури, філософії, педагогіки. Лише у перше десятиліття видавничий відділ УВУ випустив 27 томів наукових праць, окремі з яких увійшли до «золотого фонду» української науки. Викладачі УВУ представляли українську науку на міжнародних та регіональних з'їздах, конференціях, симпозіумах, підтримували зв'язки з українськими (зокрема, [[НТШ|Науковим товариством ім. Т.Шевченка]]) та зарубіжними науковими товариствами, обиралися членами [[ВУАН|Всеукраїнської академії наук]], почесними членами іноземних АН, ун-тів та ін-тів. Вони працювали в ун-тах Праги, Подебрад, Варшави, Львова, міст США. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C О.&nbsp;Олесь], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кобилянська_Ольга О.&nbsp;Кобилянська], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лепкий_Богдан Б.&nbsp;Лепкий], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Стефаник_Василь В.&nbsp;Стефаник], композитори [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%88%D0%B8%D1%86%D1%8CО.&nbsp;Кошиць], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Барвінський_Василь В.&nbsp;Барвінський], громадські та наукові діячі І.&nbsp;Горбачевський, О.&nbsp;Колесса, А.&nbsp;Волошин та ін. У перше десятиліття свого існування УВУ надав ступінь доктора філософії або права 109 особам.
+
<b>УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (УВУ)</b>&nbsp;&mdash; перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2_%D1%96_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B0_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%96 Союзу українських журналістів] ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Кушнір_Віктор В.&nbsp;Кушнір], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C О.&nbsp;Олесь]), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8 Товариства прихильників освіти] ([http://uk.wikipedia.org/wiki/Дністрянський_Станіслав С.Дністрянський]) і [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82 Українського соціологічного інституту] ([[Михайло Грушевський|М.&nbsp;Грушевський]]). Під час заснування УВУ виявилися розбіжності у поглядах на його структуру між [http://uk.wikipedia.org/wiki/Колесса_Олександр О.&nbsp;Колессою] (традиційний університет) та М.&nbsp;Грушевським (народний університет), внаслідок чого останній відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття УВУ відбулося в Будинку інженерів і архітекторів у Відні 17.1.1921. Спочатку в УВУ було 90 слухачів, 12 професорів та три доценти. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 осередком політичної еміграції стала Прага, куди, за згодою міністерства шкільництва і просвіти Чехословаччини, переніс свою роботу УВУ. Урочисте відкриття ун-ту відбулося 23.10.1921. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%A3%D0%9D%D0%A0 Західно-Української Народної Республіки], а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82 Карлового ун-ту]. Передбачалося також паралельне навчання студентів у ін. вищих навчальних закладах. Мовою викладання прийнято українську, хоча окремі предмети могли читатися іноземними мовами. У «празький» період функціонування УВУ діяли філософський (з історико-філологічним та природничим відділами) та правничий (юридичний) ф-ти. Ротація керівництва навчального закладу відбувалася щороку. У період 1921-45 ректорами УВУ були О.&nbsp;Колесса (1921-22, 1925-28, 1935-37, 1943-44), С.&nbsp;Дністрянський (1922-23), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Горбачевський_Іван І.&nbsp;Горбачевський] (1923-24, 1931-35), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Щербина_Федір Ф.&nbsp;Щербина] (1924-25), [http://uk.wikipedia.org/wiki/Антонович_Дмитро Д.&nbsp;Антонович] (1928-30,1937-38), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%B2_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9 А.&nbsp;Яковлів] (1930-31, 1944-45), [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%86%D1%8E%D0%BA_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 О.&nbsp;Мицюк] (1938-39, 1940-41), [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borkovskyj_I&abcvar=2&bbcvar=18 І.&nbsp;Борковський] (1939-10,1941-43), [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Voloshyn_A&abcvar=3&bbcvar=18 А.&nbsp;Волошин] (1945). Деканами філософського ф-ту були С.&nbsp;Дністрянський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Дорошенко_Дмитро Д.&nbsp;Дорошенко], О.&nbsp;Колесса, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%80 А.&nbsp;Артимович], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Bidnov_V&abcvar=2&bbcvar=11 В.&nbsp;Біднов], Д.&nbsp;Антонович, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Щербаківський_Вадим В.&nbsp;Щербаківський], [[Борис Матюшенко|Б.&nbsp;Матюшенко]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Слюсаренко_Федір Ф.&nbsp;Слюсаренко]; правничий ф-т очолювали Ф.&nbsp;Щербина, [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Eykhelman_O&abcvar=6&bbcvar=13 О.&nbsp;Ейхельман], [[Ростислав Лащенко|Р.&nbsp;Лащенко]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80 В.&nbsp;Старосольський], [[Кость Лоський|К.&nbsp;Лоський]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шелухин_Сергій С.&nbsp;Шелухин], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрієвський_Опанас О.&nbsp;Андрієвський]. Щорічний набір студентів до УВУ становив 325 чол.: 221 на філософський ф-т, 104-на правничий. Найбільша кількість викладачів&nbsp;&mdash; 46 (з них 30 професорів) працювала в 1933/34&nbsp;н.&nbsp;р. У 1920-30 роках викладачами УВУ були науковці світового рівня: О.&nbsp;Андрієвський, Д.&nbsp;Антонович, А.&nbsp;Артимович, В.&nbsp;Біднов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Білецький_Леонід Л.&nbsp;Білецький], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borkovskyj_I&abcvar=2&bbcvar=18 І.&nbsp;Борковський], [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Borodaievskyj_S&abcvar=2&bbcvar=18 С.&nbsp;Бородаєвський], І.&nbsp;Горбачевський, С.&nbsp;Дністрянський, Д.&nbsp;Дорошенко, О.&nbsp;Ейхельман, О.&nbsp;&nbsp;Колесса, Д.&nbsp;Коропатницький, [[Борис Крупницький|Б.&nbsp;Крупницький]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кубійович_Володимир В.&nbsp;Кубійович], [[Зенон Кузеля|З.&nbsp;Кузеля]], Р.&nbsp;Лащенко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Липинський_В'ячеслав В.&nbsp;Липинський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE М.&nbsp;Лозинський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D1%96%D1%80%D1%87%D1%83%D0%BA І.&nbsp;Мірчук], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лотоцький_Олександр О.&nbsp;Лотоцький], О.&nbsp;Орлов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Пастернак_Ярослав Я.&nbsp;Пастернак], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Рудницький_Степан С.&nbsp;Рудницький], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Русов_Юрій Ю.&nbsp;Русов], Ф.&nbsp;Слюсаренко, [[Степан Смаль-Стоцький|С.&nbsp;Смаль-Стоцький]], В.&nbsp;Старосольський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Чижевський_Дмитро Д.&nbsp;Чижевський], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Шульгін_Олександр О.&nbsp;Шульгін], С.&nbsp;Шелухин, В.&nbsp;Щербаківський, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9 Л.&nbsp;Шрамченко], Ф.&nbsp;Щербина, А.&nbsp;Яковлів та ін. Вони читали й публікували курси історії та географії України, української історіографії та джерелознавства, історії українського права, церкви, мистецтва, етнології, археології, української мови та літератури, філософії, педагогіки. Лише у перше десятиліття видавничий відділ УВУ випустив 27 томів наукових праць, окремі з яких увійшли до «золотого фонду» української науки. Викладачі УВУ представляли українську науку на міжнародних та регіональних з'їздах, конференціях, симпозіумах, підтримували зв'язки з українськими (зокрема, [[НТШ|Науковим товариством ім. Т.Шевченка]]) та зарубіжними науковими товариствами, обиралися членами [[ВУАН|Всеукраїнської академії наук]], почесними членами іноземних АН, ун-тів та ін-тів. Вони працювали в ун-тах Праги, Подебрад, Варшави, Львова, міст США. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C О.&nbsp;Олесь], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Кобилянська_Ольга О.&nbsp;Кобилянська], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Лепкий_Богдан Б.&nbsp;Лепкий], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Стефаник_Василь В.&nbsp;Стефаник], композитори [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%88%D0%B8%D1%86%D1%8CО.&nbsp;Кошиць], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Барвінський_Василь В.&nbsp;Барвінський], громадські та наукові діячі І.&nbsp;Горбачевський, О.&nbsp;Колесса, А.&nbsp;Волошин та ін. У перше десятиліття свого існування УВУ надав ступінь доктора філософії або права 109 особам.
  
 
У міжвоєнні роки УВУ працював у складних умовах. У 1922 зменшилася сума субсидіювання ун-ту, що поставила його на грань закриття. Завдяки заходам ректора І.&nbsp;Горбачевського вдалося частково подолати труднощі й продовжити діяльність навчального закладу. На перешкоді повноцінного функціонування УВУ стало також зовнішньополітичне зближення Чехословаччини з СРСР та Польщею, внаслідок чого зменшено права української політичної еміграції у країні. У зв'язку з проголошенням автономної [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0 Карпатської України] (1938) керівництво УВУ прийняло рішення про перенесення його роботи до Хусту, але угорська окупація Закарпаття перекреслила ці плани. Подальший поділ Чехословаччини і утворення протекторату Чехії і Моравії позначилося на становищі УВУ. Його підпорядковано ректору Карлового ун-ту, змінено статут і учбову програму, а викладачів піддано суворій перевірці про «арійське» походження. Нездійсненною залишилася спроба перенести роботу УВУ до Ужгорода у 1942. Остаточного розгрому ун-т зазнав після вступу Червоної армії до Праги у травні 1945. Більшість викладачів та студентів встигла виїхати на Захід, проте частина викладацького складу на чолі з о.&nbsp;А.&nbsp;Волошином, що залишилася в місті, була репресована, майно й архів УВУ конфіскували радянські окупаційні органи влади або ж були розграбовані «колекціонерами». За ініціативою В.&nbsp;Щербаківського, до якого приєдналася група науковців з Історичного наукового інституту з Берліна на чолі з І.&nbsp;Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 в Мюнхені. До його розбудови долучилося молодше покоління українських дослідників, що емігрувало за кордон, уникаючи репресій радянської влади. Навчальний процес в УВУ відновився вже у 1946/47&nbsp;н.&nbsp;р. Наступного року в ун-ті навчалось 493 студенти, а навчальний процес забезпечували 44 професори, 16 доцентів, 18 викладачів та асистентів. Діяльність ун-ту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Конгрегації для Східної Церкви Апостольського Престолу (єп. І.&nbsp;Бучко став куратором УВУ) та фонду «Українського видавництва» у Кракові. Проте і в перші повоєнні роки матеріальне становище ун-ту залишалося непевним, особливо після проведення у Західній Німеччині грошової реформи (1948). У 1949 в УВУ навчалося 272 студенти, в 1950&nbsp;&mdash; 137, у 1956 стаціонарні заняття були припинені. У перше повоєнне десятиліття в ун-ті видано 206 докторських і 103 магістерських дипломи. 16.9.1950 баварський федеральний уряд надав УВУ статус приватного ун-ту з академічними правами.  
 
У міжвоєнні роки УВУ працював у складних умовах. У 1922 зменшилася сума субсидіювання ун-ту, що поставила його на грань закриття. Завдяки заходам ректора І.&nbsp;Горбачевського вдалося частково подолати труднощі й продовжити діяльність навчального закладу. На перешкоді повноцінного функціонування УВУ стало також зовнішньополітичне зближення Чехословаччини з СРСР та Польщею, внаслідок чого зменшено права української політичної еміграції у країні. У зв'язку з проголошенням автономної [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0 Карпатської України] (1938) керівництво УВУ прийняло рішення про перенесення його роботи до Хусту, але угорська окупація Закарпаття перекреслила ці плани. Подальший поділ Чехословаччини і утворення протекторату Чехії і Моравії позначилося на становищі УВУ. Його підпорядковано ректору Карлового ун-ту, змінено статут і учбову програму, а викладачів піддано суворій перевірці про «арійське» походження. Нездійсненною залишилася спроба перенести роботу УВУ до Ужгорода у 1942. Остаточного розгрому ун-т зазнав після вступу Червоної армії до Праги у травні 1945. Більшість викладачів та студентів встигла виїхати на Захід, проте частина викладацького складу на чолі з о.&nbsp;А.&nbsp;Волошином, що залишилася в місті, була репресована, майно й архів УВУ конфіскували радянські окупаційні органи влади або ж були розграбовані «колекціонерами». За ініціативою В.&nbsp;Щербаківського, до якого приєдналася група науковців з Історичного наукового інституту з Берліна на чолі з І.&nbsp;Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 в Мюнхені. До його розбудови долучилося молодше покоління українських дослідників, що емігрувало за кордон, уникаючи репресій радянської влади. Навчальний процес в УВУ відновився вже у 1946/47&nbsp;н.&nbsp;р. Наступного року в ун-ті навчалось 493 студенти, а навчальний процес забезпечували 44 професори, 16 доцентів, 18 викладачів та асистентів. Діяльність ун-ту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Конгрегації для Східної Церкви Апостольського Престолу (єп. І.&nbsp;Бучко став куратором УВУ) та фонду «Українського видавництва» у Кракові. Проте і в перші повоєнні роки матеріальне становище ун-ту залишалося непевним, особливо після проведення у Західній Німеччині грошової реформи (1948). У 1949 в УВУ навчалося 272 студенти, в 1950&nbsp;&mdash; 137, у 1956 стаціонарні заняття були припинені. У перше повоєнне десятиліття в ун-ті видано 206 докторських і 103 магістерських дипломи. 16.9.1950 баварський федеральний уряд надав УВУ статус приватного ун-ту з академічними правами.  
  
У 1950 роках значне скорочення навчального процесу УВУ компенсовував широкою видавничою діяльністю. З 1957 почали виходити «Наукові записки», курси лекцій, розширився обсяг заочного навчання студентів. У цей час УВУ налагодив відносини із зарубіжними науковими установами, осередками українознавства у США, Канаді, Франції. Становище УВУ поліпшилося після заснування Товариства сприяння українській науці (1962), що дало можливість у 1965 відновити навчальний процес. Розпочали роботу також курси українознавства, сходознавства, англомовні курси, що навчали слухачів у зимовий та літній періоди. Педагогічний колектив зріс з 56 чол. у 1965 до 84 у 1981. На пожертвування митрополита [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%B8%D0%B9_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF Й.&nbsp;Сліпого] у 1974 УВУ придбав велике приміщення для аудиторій, кабінетів та бібліотеки. Щорічно ун-тет проводив наукові конференції, відзначав ювілеї видатних українських діячів, роковини української державності, організовував мистецькі виставки. З 1981 при УВУ почав роботу Інститут досліду національних проблем. У 1966-81 докторські дипломи отримали 98 випускників, 36&nbsp;&mdash; магістерські. У післявоєнні десятиліття ректорами УВУ були В.&nbsp;Щербаківський, І.&nbsp;Мірчук, Ю.&nbsp;Панейко, М.&nbsp;Васильїв, О.&nbsp;Кульчицький, В.&nbsp;Орелецький, Ю.&nbsp;Бойко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80 В.&nbsp;Янів]. У післявоєнний період в ун-ті плідно працювали видатні українські історики Д.&nbsp;Дорошенко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Оглоблин_Олександр О.&nbsp;Оглоблин], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Полонська-Василенко_Наталія Н.&nbsp;Полонська-Василенко]; географ В.&nbsp;Кубійович; філологи [[Роман Смаль-Стоцький|Р.&nbsp;Смаль-Стоцький]], О.&nbsp;Колесса, [[Юрій Шевельов|Ю.&nbsp;Шевельов]], [[Ярослав Рудницький|Я.&nbsp;Рудницький]],[[ Олекса Горбач|О.&nbsp;Горбач]]; філософи Д.&nbsp;Чижевський, І.&nbsp;Мірчук, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80 О.&nbsp;Кульчицький], В.&nbsp;Янів; етнографи [[Зенон Кузеля|З.&nbsp;Кузеля]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Петров_Віктор В.&nbsp;Петров]; історики мистецтва Д.&nbsp;Антонович, В.&nbsp;Залозецький; історики церкви В.&nbsp;Біднов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0 М.&nbsp;Чубатий], О.&nbsp;Лотоцький; правники С.&nbsp;Дністрянський, А.&nbsp;Яковлів, В.&nbsp;Панейко; економісти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Тимошенко_Володимир В.&nbsp;Тимошенко], О.&nbsp;Мицюк, Є.&nbsp;Гловінський.  
+
У 1950 роках значне скорочення навчального процесу УВУ компенсовував широкою видавничою діяльністю. З 1957 почали виходити «Наукові записки», курси лекцій, розширився обсяг заочного навчання студентів. У цей час УВУ налагодив відносини із зарубіжними науковими установами, осередками українознавства у США, Канаді, Франції. Становище УВУ поліпшилося після заснування Товариства сприяння українській науці (1962), що дало можливість у 1965 відновити навчальний процес. Розпочали роботу також курси українознавства, сходознавства, англомовні курси, що навчали слухачів у зимовий та літній періоди. Педагогічний колектив зріс з 56 чол. у 1965 до 84 у 1981. На пожертвування митрополита [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%B8%D0%B9_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF Й.&nbsp;Сліпого] у 1974 УВУ придбав велике приміщення для аудиторій, кабінетів та бібліотеки. Щорічно ун-тет проводив наукові конференції, відзначав ювілеї видатних українських діячів, роковини української державності, організовував мистецькі виставки. З 1981 при УВУ почав роботу Інститут досліду національних проблем. У 1966-81 докторські дипломи отримали 98 випускників, 36&nbsp;&mdash; магістерські. У післявоєнні десятиліття ректорами УВУ були В.&nbsp;Щербаківський, І.&nbsp;Мірчук, Ю.&nbsp;Панейко, М.&nbsp;Васильїв, О.&nbsp;Кульчицький, В.&nbsp;Орелецький, Ю.&nbsp;Бойко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80 В.&nbsp;Янів]. У післявоєнний період в ун-ті плідно працювали видатні українські історики Д.&nbsp;Дорошенко, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Оглоблин_Олександр О.&nbsp;Оглоблин], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Полонська-Василенко_Наталія Н.&nbsp;Полонська-Василенко]; географ В.&nbsp;Кубійович; філологи [[Роман Смаль-Стоцький|Р.&nbsp;Смаль-Стоцький]], О.&nbsp;Колесса, [[Юрій Шевельов|Ю.&nbsp;Шевельов]], [[Ярослав Рудницький|Я.&nbsp;Рудницький]],[[ Олекса Горбач|О.&nbsp;Горбач]]; філософи Д.&nbsp;Чижевський, І.&nbsp;Мірчук, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80 О.&nbsp;Кульчицький], В.&nbsp;Янів; етнографи [[Зенон Кузеля|З.&nbsp;Кузеля]], [http://uk.wikipedia.org/wiki/Петров_Віктор В.&nbsp;Петров]; історики мистецтва Д.&nbsp;Антонович, В.&nbsp;Залозецький; історики церкви В.&nbsp;Біднов, [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0 М.&nbsp;Чубатий], О.&nbsp;Лотоцький; правники С.&nbsp;Дністрянський, А.&nbsp;Яковлів, [http://uk.wikipedia.org/wiki/Панейко_Василь В.&nbsp;Панейко]; економісти [http://uk.wikipedia.org/wiki/Тимошенко_Володимир В.&nbsp;Тимошенко], О.&nbsp;Мицюк, Є.&nbsp;Гловінський.  
  
 
Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори «шістдесятників». Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі I-III Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи ун-ту отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.  
 
Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори «шістдесятників». Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі I-III Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи ун-ту отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.  

Версія за 17:14, 22 лютого 2010

Довідник з історії України

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (УВУ) — перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи Союзу українських журналістів (В. Кушнір, О. Олесь), Товариства прихильників освіти (С.Дністрянський) і Українського соціологічного інституту (М. Грушевський). Під час заснування УВУ виявилися розбіжності у поглядах на його структуру між О. Колессою (традиційний університет) та М. Грушевським (народний університет), внаслідок чого останній відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття УВУ відбулося в Будинку інженерів і архітекторів у Відні 17.1.1921. Спочатку в УВУ було 90 слухачів, 12 професорів та три доценти. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 осередком політичної еміграції стала Прага, куди, за згодою міністерства шкільництва і просвіти Чехословаччини, переніс свою роботу УВУ. Урочисте відкриття ун-ту відбулося 23.10.1921. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства Західно-Української Народної Республіки, а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах Карлового ун-ту. Передбачалося також паралельне навчання студентів у ін. вищих навчальних закладах. Мовою викладання прийнято українську, хоча окремі предмети могли читатися іноземними мовами. У «празький» період функціонування УВУ діяли філософський (з історико-філологічним та природничим відділами) та правничий (юридичний) ф-ти. Ротація керівництва навчального закладу відбувалася щороку. У період 1921-45 ректорами УВУ були О. Колесса (1921-22, 1925-28, 1935-37, 1943-44), С. Дністрянський (1922-23), І. Горбачевський (1923-24, 1931-35), Ф. Щербина (1924-25), Д. Антонович (1928-30,1937-38), А. Яковлів (1930-31, 1944-45), О. Мицюк (1938-39, 1940-41), І. Борковський (1939-10,1941-43), А. Волошин (1945). Деканами філософського ф-ту були С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, А. Артимович, В. Біднов, Д. Антонович, В. Щербаківський, Б. Матюшенко, Ф. Слюсаренко; правничий ф-т очолювали Ф. Щербина, О. Ейхельман, Р. Лащенко, В. Старосольський, К. Лоський, С. Шелухин, О. Андрієвський. Щорічний набір студентів до УВУ становив 325 чол.: 221 на філософський ф-т, 104-на правничий. Найбільша кількість викладачів — 46 (з них 30 професорів) працювала в 1933/34 н. р. У 1920-30 роках викладачами УВУ були науковці світового рівня: О. Андрієвський, Д. Антонович, А. Артимович, В. Біднов, Л. Білецький, І. Борковський, С. Бородаєвський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Ейхельман, О.  Колесса, Д. Коропатницький, Б. Крупницький, В. Кубійович, З. Кузеля, Р. Лащенко, В. Липинський, М. Лозинський, І. Мірчук, О. Лотоцький, О. Орлов, Я. Пастернак, С. Рудницький, Ю. Русов, Ф. Слюсаренко, С. Смаль-Стоцький, В. Старосольський, Д. Чижевський, О. Шульгін, С. Шелухин, В. Щербаківський, Л. Шрамченко, Ф. Щербина, А. Яковлів та ін. Вони читали й публікували курси історії та географії України, української історіографії та джерелознавства, історії українського права, церкви, мистецтва, етнології, археології, української мови та літератури, філософії, педагогіки. Лише у перше десятиліття видавничий відділ УВУ випустив 27 томів наукових праць, окремі з яких увійшли до «золотого фонду» української науки. Викладачі УВУ представляли українську науку на міжнародних та регіональних з'їздах, конференціях, симпозіумах, підтримували зв'язки з українськими (зокрема, Науковим товариством ім. Т.Шевченка) та зарубіжними науковими товариствами, обиралися членами Всеукраїнської академії наук, почесними членами іноземних АН, ун-тів та ін-тів. Вони працювали в ун-тах Праги, Подебрад, Варшави, Львова, міст США. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники О. Олесь, О. Кобилянська, Б. Лепкий, В. Стефаник, композитори [1], В. Барвінський, громадські та наукові діячі І. Горбачевський, О. Колесса, А. Волошин та ін. У перше десятиліття свого існування УВУ надав ступінь доктора філософії або права 109 особам.

У міжвоєнні роки УВУ працював у складних умовах. У 1922 зменшилася сума субсидіювання ун-ту, що поставила його на грань закриття. Завдяки заходам ректора І. Горбачевського вдалося частково подолати труднощі й продовжити діяльність навчального закладу. На перешкоді повноцінного функціонування УВУ стало також зовнішньополітичне зближення Чехословаччини з СРСР та Польщею, внаслідок чого зменшено права української політичної еміграції у країні. У зв'язку з проголошенням автономної Карпатської України (1938) керівництво УВУ прийняло рішення про перенесення його роботи до Хусту, але угорська окупація Закарпаття перекреслила ці плани. Подальший поділ Чехословаччини і утворення протекторату Чехії і Моравії позначилося на становищі УВУ. Його підпорядковано ректору Карлового ун-ту, змінено статут і учбову програму, а викладачів піддано суворій перевірці про «арійське» походження. Нездійсненною залишилася спроба перенести роботу УВУ до Ужгорода у 1942. Остаточного розгрому ун-т зазнав після вступу Червоної армії до Праги у травні 1945. Більшість викладачів та студентів встигла виїхати на Захід, проте частина викладацького складу на чолі з о. А. Волошином, що залишилася в місті, була репресована, майно й архів УВУ конфіскували радянські окупаційні органи влади або ж були розграбовані «колекціонерами». За ініціативою В. Щербаківського, до якого приєдналася група науковців з Історичного наукового інституту з Берліна на чолі з І. Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 в Мюнхені. До його розбудови долучилося молодше покоління українських дослідників, що емігрувало за кордон, уникаючи репресій радянської влади. Навчальний процес в УВУ відновився вже у 1946/47 н. р. Наступного року в ун-ті навчалось 493 студенти, а навчальний процес забезпечували 44 професори, 16 доцентів, 18 викладачів та асистентів. Діяльність ун-ту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Конгрегації для Східної Церкви Апостольського Престолу (єп. І. Бучко став куратором УВУ) та фонду «Українського видавництва» у Кракові. Проте і в перші повоєнні роки матеріальне становище ун-ту залишалося непевним, особливо після проведення у Західній Німеччині грошової реформи (1948). У 1949 в УВУ навчалося 272 студенти, в 1950 — 137, у 1956 стаціонарні заняття були припинені. У перше повоєнне десятиліття в ун-ті видано 206 докторських і 103 магістерських дипломи. 16.9.1950 баварський федеральний уряд надав УВУ статус приватного ун-ту з академічними правами.

У 1950 роках значне скорочення навчального процесу УВУ компенсовував широкою видавничою діяльністю. З 1957 почали виходити «Наукові записки», курси лекцій, розширився обсяг заочного навчання студентів. У цей час УВУ налагодив відносини із зарубіжними науковими установами, осередками українознавства у США, Канаді, Франції. Становище УВУ поліпшилося після заснування Товариства сприяння українській науці (1962), що дало можливість у 1965 відновити навчальний процес. Розпочали роботу також курси українознавства, сходознавства, англомовні курси, що навчали слухачів у зимовий та літній періоди. Педагогічний колектив зріс з 56 чол. у 1965 до 84 у 1981. На пожертвування митрополита Й. Сліпого у 1974 УВУ придбав велике приміщення для аудиторій, кабінетів та бібліотеки. Щорічно ун-тет проводив наукові конференції, відзначав ювілеї видатних українських діячів, роковини української державності, організовував мистецькі виставки. З 1981 при УВУ почав роботу Інститут досліду національних проблем. У 1966-81 докторські дипломи отримали 98 випускників, 36 — магістерські. У післявоєнні десятиліття ректорами УВУ були В. Щербаківський, І. Мірчук, Ю. Панейко, М. Васильїв, О. Кульчицький, В. Орелецький, Ю. Бойко, В. Янів. У післявоєнний період в ун-ті плідно працювали видатні українські історики Д. Дорошенко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко; географ В. Кубійович; філологи Р. Смаль-Стоцький, О. Колесса, Ю. Шевельов, Я. Рудницький,О. Горбач; філософи Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, В. Янів; етнографи З. Кузеля, В. Петров; історики мистецтва Д. Антонович, В. Залозецький; історики церкви В. Біднов, М. Чубатий, О. Лотоцький; правники С. Дністрянський, А. Яковлів, В. Панейко; економісти В. Тимошенко, О. Мицюк, Є. Гловінський.

Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори «шістдесятників». Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі I-III Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи ун-ту отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.

О. Мазур (Львів).
Посилання на інші джерела на ту саму тему: