ВОЛОШИН АВГУСТИН (18 3 1874-19 7 1945) — видатний укр. педагог, науковець і політ, діяч, президент Карпатської України. Н. у с. Келеничі (тепер Міжгірський р-н Закарпатської обл.) у сім'ї греко-католицького священика. 1883-92 навчався в Ужгородській гімназії, 1893-96 — на теологічному ф-ті Ужгородського ун-ту. У березні 1897 був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. 1899—1900 закінчив Вищу пед. школу в Будапешті й одержав диплом викладача математики і фізики. З 1900 В. почав працювати викладачем Ужгородської вчительської семінарії, в 1912-38 був директором цього закладу. 1899 видав перший підручник укр. мови. За своє життя написав і видав за власний кошт 42 книги, здебільшого підручники і посібники для нар. шкіл, праці з педагогіки, соціального виховання, дидактики, психології, логіки, історії педагогіки. Книги В. були написані доступною мовою і користувалися широким попитом, на них виховувалося кілька поколінь закарпатців. 1899 В. та його однодумці очолили засноване О. Духновичем «Общество св. Василія Великого», придбали друкарню і почали видавати худ. твори, молитовники та ін. богословську л-ру. Ініціатива священиків укр. спрямування викликала роздратування у місц. угор. властей і русофілів. Тоді, 1902, В. і його колеги перетворили просвітницьку орг-цію на акціонерне т-во «УНІО», яке мало захищені законом статутні права. На чолі «УНІО» В. розвинув велику культурницьку діяльність: видавав газ. «Наука», «Село», масову серію дешевих книжок з настановами щодо створення кооперативів, читалень. Перед війною в краї діяло близько 420 кооперативів та близьких їм за напрямами роботи т-в. Включення Закарпаття до складу Чехо-Словаччини після Першої світової війни 1914-18 додало до наук, та культ, діяльності В. ще один аспект — політ. Логіка іст. подій зробила цей аспект гол. у багатогранній діяльності В., а його самого висунула на короткий час на авансцену європ. політики. У травні 1920 під безпосереднім впливом В. утворюється т-во «Просвіта», яке відіграло велику роль у формуванні нац. свідомості століттями відірваного від укр. земель нас. краю. В. перетворив газ. «Наука» в орган заснованої ним Християнсько-народної партії — газ. «Свобода» (перший номер вийшов у 1922). Газета систематично висвітлювала життя в УСРР — спочатку досягнення українізації та екон. успіхи, потім — сталінські політ, процеси, голодомор 1932-33, масовий терор. Одночасно отець В. видавав реліг. місячник «Благовісник», тижневик «Українське слово», місячник «Учительський голос». 1930 заснував «Учительську громаду» і залишався її почесним головою до 1938. Перу В. належать вірші, оповідання, повісті, п'єси. Свої твори видавав під псевд. Історична драма «Фабіола» була поставлена в Ужгороді та Празі. У жовтні 1938 політ. діячі Підкарпатської Русі добилися від чехо-словацького уряду надання краю автономних прав, як це було передбачено конституцією. Мандат на формування уряду Прага віддала представникові русофільського напряму А. Бродію. Однак незабаром служба безпеки виявила докази дій Бродія на користь приєднання Закарпаття до Угорщини. 26.10. мандат на формування уряду перейшов до лідера укр. напряму — В. У ситуації, що склалася, поміркований і не завжди жорсткий у політиці В. почав діяти інакше. Він сформував уряд виключно з представників укр. напряму, в січні 1939 розпустив усі політ, партії і створив проурядове Укр. нац. об'єднання. Переконаний противник рад. і нацистського гатунків тоталітаризму (що випливало з численних статтях у газ. «Свобода») В. зробив ставку на єдину країну, яка могла гарантувати у післямюнхенській Європі існування Карпатської України — Німеччину. З допомогою старшин ОУН у краї почали формуватися збройні сили — «Карпатська Січ». Під час приєднання Чехії до гітлерівського рейху і оголошення незалежності Словаччини В. теж проголосив незалежність Карпатської України (14.3.1939), а наступного дня провів шість засідань новообраного парламенту (див. Сойм Карпатської України), на яких стояли питання державотворення. На одному з них його одноголосно обрали таємним голосуванням президентом Карпатської України. Того ж дня вся тер. Закарпаття була окупована Угорщиною, а В. був змушений емігрувати. З 1939 по 1945 жив у Празі, працював в Укр. вільному ун-ті, був обраний його ректором. У травні 1945 рад. спецслужби заарештували 71-річного В. і перевезли його до Москви. Почалися допити спочатку в Лефортовській, а потім у Бутирській тюрмах. Помер у тюрмі. Автор низки пед. праць: «Педагогічна психологія» (1920), «Педагогіка і практика» (1920), «Коротка історія педагогіки» (1921), драм, творів «Маруся Верховинка» (1931), «Без бога ні до порога» (1935) тощо.

С. Кульчицький (Київ).