Відмінності між версіями «Словники до «Енеїди» І. Котляревського»

Версія за 18:00, 11 березня 2011

Титульна сторінка [Парпура М.] Собраніе Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Енеидѣ и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ // Енеида на малороссійский языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ. Ч. 1. 2-е изд. Санктпетербургъ: Изд. М. Парпуры, 1808. — Словник: 23 с. DJVU файл з текстовим шаром та навігацією.

Титульна сторінка Котляревский І. Словарь малороссійскихъ словъ, содержащихся в Энеиде и многихъ иныхъ в Малороссіи употребительныхъ, исправленный, умноженный и дополненый словами для четвертой части // Виргилиева Энеида на малороссійский языкъ переложенная И. Котляревскимъ, вновь исправленная и дополненная противу прежнихъ изданий. - Ч. 1-4. — Санктпетербургъ: В медицинской типографии, 1809. — Словник: 18 с.

Котляревський І. «Объяснительный словарь» // «Украинский сборникъ», Х., 1838

Титульна сторінка Котляревський І. «Словарь малороссійскихъ словъ, содержащихся в Энеиде, с русским переводом» // Виргилиева Энеида, на малороссійский языкъ переложенная И. Котляревскимъ. — Харьковъ: Въ университетской типографии, 1842. — Словник: 32 с. DJVU файл з текстовим шаром та навігацією.

Рецензії:

Б. Галас. Ф.С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство кінець XVIII-початок ХХ ст., У., 1995

Зовсім не випадково М.Парпура і Й.Каменецький, що разом працювали в Петербурзі в Медичній колегії^[1], вирішили видати і видали в 1798 році «Енеїду» І.Котляревського. Говорячи про значення «Енеїди» і геніальність І.Котляревського, справедливо наголошуючи на тому, що зробив сам-один І.Котляревський, багато хто з дослідників мало бере до уваги те ширше суспільне середовище, яке «вилущило» з себе І.Котляревського, оцінило його і зробило своїм кумиром.

Не можна не погодитися з С.Єфремовим, який, досліджуючи закономірності появи такого явища як «Енеїда», писав, що «Котляревський не повстав отак собі несподівано, як Венера з шумовиння морського, а міцним корінням держиться ввесь у минулому, замикаючи собою цілу фалангу попередніх літературних діячів, та разом і нову починаючи течію в нашому суспільстві»^[2]. Мабуть, і сам автор І.Котляревський, не сподівався такого успіху і усвідомив, що він створив, із деяким запізненням Швидше оцінили «Енеіду», побачивши в ній життєздатний зародок нової літератури і нової об'єднавчої мови, земляки І.Котляревського, зокрема М.Парпура та Й.Каменецький. С.Єфремов слушно відзначив, що «Енеїда» (1798) «завершила собою попередню еволюцію національного життя на Україні й стала за вихідний пункт для дальшої; закристалізувавши в художній формі минуле, вона разом із тим стала зерном для майбутнього, і з неї в українському письменстві починається той потужний дух свідомого демократизму й людяности, боротьби за право людини й нації, простування до добра і волі, який озивався й перше, але з цього часу зробився домінуючою нотою в нашому письменстві»^[3].

Віддаючи належне І.Котляревському як авторові «Енеїди», мусимо оцінити й працю Й.Каменецького який здійснив правописну редакцію того списка «Енеїди», що готувався до друку, читав коректуру і – відзначимо особливо! – додав словник (близько 1000 слів). Ось як він назвав цей словник: «Собраніе малороссійскихъ словъ содержащихся въ «Энеиде», и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковь, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ». Здавалося о, який резон додавати до «Енеїди» пояснення не лише тих українських слів, які вживаються в поемі (і можуть виявитися незрозумілими росіянину), алей й «еще весьма многихъ иныхъ»? Якби поему видавав сам 1.Котляревський, то пояснити це було б важко. Але ж її видавали «любители малороссійскаго слова» — з далеким прицілом, і «Енеїда» виявилася зручним приводом заявити не лише про народжувану нову художню літературу, а й нову українську писемну мову: нехай тут лише якихось до 1000 слів, але це втричі більше, ніж Ф. Туманського. Цілком достатньо, щоб цей приклад наслідувати і йти далі. Це був акт, розрахований на те, щоб збудити інтерес до українських проблем, заохотити інших працювати на розвиток української культури.

Важко переоцінити, що означала для долі української мови видана 1798 року «Енеїда» з доданим до неї словничком (надзвичайно важливим було й повторне видання в 1808 р.). Адже задля такого перелому працював, як міг, не один попередник І.Котляревського. Сміх «Енеїди» розбивав песимізм, навіюваний невтішною дійсністю. «Здавалося так, згори дивлючись, — відзначав С.Єфремов, — ніби українська мова живе тільки в устах народу та ще недовчених і малоосвічених кругів і то тільки через те, що инакше вони не вміють говорити; вона робиться через те синонімом неуцтва, епітет — «мужицька» щільно до неї пристає. Знаючи, як у ті часи на мужика дивились, ми розуміємо, на яку страшну спробу виставила була доля українську мову»^[4].

Правопис перших видань «Енеїди» (1798, 1808) у багатьох мовознавчих працях кваліфікується як правопис І.Котляревського, хоч для цього немає достатніх підстав, оскільки два перших видання поеми з'явилися без відома і згоди її автора. Так само доданий до «Енеїди» українсько-російський словничок неправомірно приписується І.Котляревському (не ходила ж по руках у різних копіях «Енеїда» разом із словничком!). Що правописна система тексту поеми «Енеїда» (1798, 1808) і доданий до неї словничок — справа рук і розуму Й.Каменецького. відомо давно, проте чомусь ця істина й досі ще не пробилася до свого законного місця в системі знань про наше культурне минуле. Може, авторитетне слово Є.Кирилюка в його ґрунтовній книзі «Іван Котляревський. Життя і творчість» (К.: Дніпро. 1981. — 287 с.) і ця наша примітка додадуть сміливості науковцям, без боязні помилитися, користуватися поняттями: правопис Й.Каменецького (правопис перших видань «Енеїди», 1798, 1808) і словник Й.Каменецького (доданий до 1 і 2-го видання «Енеїди»). Ось що писав у вищезгаданій книзі Є.Кирилюк: «Відомо також, що при виданні «Енеїди» Парпура мав помічника — Йосипа Каменецького. Свого часу (Каменецький) подарував Російській академії примірник першого видання поеми (1798) з таким дарчим написом: «Императорской Российской академии от издателя г. надворного советника и инспектора С.-Петербургского физиката Иосифа Кирилловича Каменецкого» («Основа», 1861, № 2). Йосип Каменецький (1754—1823) народився на Україні, поблизу Стародуба на Чернігівщині, закінчив Чернігівську семінарію, а потім Петербурзький медико-хірургічний інститут (1780). Працював лікарем, а з 1798 року — інспектором фізикату Медичної колегії, де працював також М.Парпура. Кошти на видання дав Парпура, а Каменецький був, так би мовити, редактором видання. Йому, зокрема, належить, словник українських спів, що були незрозумілі російському читачеві. Каменецький наглядав за виходом видання, зокрема читав коректу» (с. 33). І ще одне зауваження Є.Кирилюка: «Можна мати великий сумнів, чи здійснив би сам Котляревський авторське видання «Енеїди» (1809), коли б не перші дві книжки, видані заходами Парпури — Каменецького» (там же. с. 34).

1. ↑ М.Максименко в одній із приміток до творів І.Котляревського зауважила: «Живучи в Петербурзі, Парпура відав друкарнею Медичної колегії. При виданні "Енеїди" йому активно допомагав інспектор цієї колегії Й.К.Каменецький, який редагував текст, читав коректуру, уклав словник "малороссийских слов" – його згодом використав сам Котляревський, відповідно розширивши і доповнивши.» (див. Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. – К., Наук. думка, 1982. – С.289)
2. ↑ Єфремов С. Історія українського письменства.
3. ↑ Там же.
4. ↑ Там же

Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963

«Собраніе малороссійскихъ словъ...» І. Котляревського

Видання «Енеїди» І. Котляревського (СПб., 1798), безперечно, призначалося не тільки для українців, але й для росіян (або взагалі тих, хто не знає української мови). Тому в додатку було вміщено українсько-російський словник під заголовком «Собраніе малороссійскихъ словъ содержащихся въ «Энеиде», и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковь, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ».

Словник до «Енеїди» Котляревського вміщений після тексту поеми і має окрему пагінацію. Надрукований він без змін і в другому (1808 р.) виданні «Енеїди».

У першому і другому виданнях «Енеїди», що не належать самому Котляревському, словник має 972 українських слова з російськими перекладами. Розміщені вони в алфавітному порядку, хоч і з деякими порушеннями в межах окремих літер (напр.: слово хитать стоїть після слів на хо-, а далі після хутко йде слово харцизство).

Слова в реєстрі тільки іноді дані з наголосом. Так, з усіх 77 слів на Б з наголосом тільки 13, причому деякі наголоси поставлені явно неправильно (напр., басо́вать, бахуро́вать, бре́хачка..., бро́варъ).

При значному числі іншомовних слів указується їх походження, напр.: Барило, Француз, слово Baril; Блейвасъ, Нѣм. сл. Bleiweis; Власно, Польск. слово; Оцетъ, Лат. слово Acetum та ін.

В написанні реєстрових слів трапляються помилки (очевидно, друкарські), напр.: Божовильный, полуумный (замість божевильный); Минія, сурикъ (замість манія); Чипчиковать, улизывать (замість чимчиковать).

Українські слова майже скрізь перекладені по-російськи правильно, за винятком окремих випадків: Благать, угождать; Куринь, часть огорода; Уродливый, дородный; Цвинтаръ, ограда церковная; Чипчиковать, улизывать.

Іноді українські реєстрові слова передані теж українськими (це сталося, певно, через недогляд): Панталыкъ, глуздъ; Ватажокъ, приводецъ; Макуха, збоины та ін.

Впадає, в око невдале технічне оформлення слів, які мають кілька значень. В таких випадках або дається тільки одно значення (Гиря, стрига; Багачъ, в перен. смыслъ огонь), або подаються різні значення без поділу (Гай, лѣсъ и частица, удивленіе изъясняющая; Копа, полтина, копна; Деркачъ, голикъ и птица дергунъ).

Є в словничку й деякі елементи фразеології. Подана вона здебільшого після перекладу заголовного слова, а іноді — без перекладу цього слова; Балясы, перила. В перен. смыслѣ точить балясы, болтать вздоръ; Гвалть. Нѣм. сл. Gewalt, насиліе; на гвалтъ звонить, т. е. тревогу въ колокола бить; Самота, на самотѣ, на единѣ.

Найбільше слів у словничку взято з самої «Енеїди» (хоч не всі незрозумілі або малозрозумілі, особливо для російського читача, слова виписані з неї), в тому числі чимало власних імен, назв ігор (хрещикъ, горюдуба) і пісень (Горлиця та ін.). Є й слова, взяті з невідомих джерел давньої літературної мови (часом полонізми), в народній мові не вживані.

(Интеллигаторъ, переплетчикъ: Темперовать, чинить перья та ін.). Деякі слова, яких немає в «Енеїді», взяті до словника очевидно, з живої мови (Ваги, вѣсы; Важить, вѣсить; Деркачъ, голикъ...).

Словничок при третьому виданні «Енеїди», здійсненому самим Котляревським (1809 р.), має інший заголовок, а саме: «Словарь Малороссійских слов содержащихся въ «Энеиде» и многихъ иныхъ въ Малороссіи употребительныхъ, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертой части».

Словник і в цьому виданні вміщений після «Енеїди», причому тут же дається «Добавленіе къ малороссійскому словарю».

Хоч словник при третьому виданні «Енеїди» був, як сказано в заголовку, «исправленный, умноженный и дополненный», але він майже без змін і виправлень повторює перше і друге видання, а щодо збільшення кількості слів, то він доповнений тільки деякими словами з четвертої частини «Енеїди».

У додатку до словника, що його дає Котляревський при своєму виданні «Енеїди», 153 слова. Отже, у всьому українсько-російському словнику при третьому виданні «Енеїди» (разом з додатком) — понад тисячу реєстрових слів (1125).

Як в основній частині словника, так і в додатку є чимало помилок в українських словах. Напр., в основній частині: Роздовти, растолковать (у перших виданнях правильно: роздовбти; Рощовати, розобрать, рощухать (?) (у. перших виданнях правильно: рощовпати, тобто розчовпати). Подібні помилки й недогляди є і в додатку, напр.: бундечный (замість бундючний), зухо (замість зухъ). Крім того, трапляються помилки (певно друкарські) в перекладах українських слів: Галить, смешить (замість спешить); Гальмовать, тормошить (замість тормозить).

Словник при «Енеїді» Котляревського мав насамперед суто практичне, вузьке завдання. Читачами «Енеїди» були не тільки українці, а й росіяни, і тому в ньому треба було пояснити незрозумілі або малозрозумілі (головно для російського читача) слова і вирази в тексті «Енеїди». Але навіть не всі такі слова внесені були в словник як з перших трьох частин «Енеїди» (при першому і другому виданнях), так і з четвертої її частини (при третьому виданні).

Судячи з заголовка, крім слів, що містяться в «Енеїді», словник мав подати «много иныхъ, въ Малороссіи употребительныхъ». Але насправді лексичного матеріалу, взятого з «Енеїди», словник подав зовсім мало, а з живої української мови тих часів у ньому є тільки окремі випадкові слова.

Невеликий розміром і складений в основному до тексту «Енеїди», словник Котляревського цінний не тільки як перший українсько-російський словник з реєстром лексики нової української літературної мови: він став зразком для складання аналогічних словників при різних виданнях перших десятиріч XIX ст., а також дав матеріал для наукових досліджень з лексики східнослов'янських мов.

Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961

«СОБРАНІЕ МАЛОРОССІЙСКИХЪ СЛОВЪ СОДЕРЖАЩИХСЯ ВЪ ЭНЕИДѢ, И СВЕРХЪ ТОГО ЕЩЕ ВЕСЬМА МНОГИХЪ ИНЫХЪ, ИЗДРЕВЛЕ ВОШЕДШИХЪ ВЪ МАЛОРОССІЙСКОЕ НАРѢЧІЕ СЪ ДРУГИХЪ ЯЗЫКОВЪ, ИЛИ КОРЕННЫХЪ РОССІЙСКИХЪ, НО НЕ УПОТРЕБИТЕЛЬНЫХЪ»^[1]

З кінця XVIII ст., як відомо, розпочався процес становлення нової української літератури, розвиток якої органічно був зв'язаний із дальшим розвитком української літературної мови. «Енеїда» І. П. Котляревського, перше видання якої вийшло у 1798 р., відкрила цей новий етап в історії української літератури. Одночасно «Енеїда» була першим твором, в якому автор далеко повніше і об'єктивніше, ніж його попередники, використав скарби української національної загальнонародної, мови.

Але «Енеїда» була написана в бурлескному жанрі, в сатирично-гумористичному плані. Саме цим зумовлювався спеціальний добір з народної мови лексики, зокрема лексики, якої вимагали стильові настанови твору. «Енеїда» була розрахована не тільки на українського, а й на російського читача. І. П. Котляревський добре знав, що читачі його твору можуть деяких слів, вживаних в «Енеїді», і не зрозуміти. Для того щоб до читача «Енеїди» дійшло значення кожного слова, його семантичні відтінки, щоб читач зрозумів «Енеїду» в цілому, він і додав «Собраніе малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ...»

У першому і другому виданні «Енеїди» у словнику І. П. Котляревського було пояснено 972 слова, а в третьому — додано ще 153 слова.

Способи пояснення слів у словнику І.П.Котляревського бyли такі:

Українське слово пояснювалось одним російським словом чи словосполученням. Наприклад:

або — или; баглаи — лѣнъ; вирлоокій — пучеглазый; веснянки — весеннія пѣсенки; голодрабець — оборвавшійся до нага і т. п.

Українське слово пояснювалось декількома синонімічними російськими словами. Наприклад:

гадка— дума, забота; збудовать — соорудить, выстроить, основать; кара — казнь, наказаніе і т. п.

Українське слово пояснювалося російською мовою описово. Наприклад: вырій — мѣсто, куда улетаютъ птицы на зимовье; гаманъ коженая сумка, гдѣ держать табакъ, губку, огниво и кремень; гречный — собственно значить греческій; говорится же: морозь гречный, морозь сильный; слово не гречное, слово неучтивое; жлукто — кадушка, въ чемъ парять платье і т. п.

Після пояснення українського слова російським словом І. П. Котляревський іноді подає фразеологічний зворот, в якому це слово може вживатись метафорично. Наприклад: выступци— туфли; попросить на выступци, показать кому дверь.

У словнику, крім незрозумілих архаїчних та вузькодіалектних слів, таких, як: ласощохлист— сластолюбець, сущики — сухіе крендели, пояснюються і деякі слова іншомовного походження. Наприклад:

барило — франц. слово Baril, боченокъ; дяковать — нѣм. слово Dancken, благодарить; олія — лат. слово oleum, масло; турбовать— лат. слово turbare, безпокоить і т. п.

Абсолютна більшість слів у словнику, доданому до «Енеїди»,пояснена правильно. Однак деякі слова пояснено не точно. Наприклад:

крученный - бешенный, комора - лавка, кубок - стаканъ; куринь — часть города, кварталъ; прочане —захожіе тощо.

Всі слова подані І. П. Котляревським в алфавітному порядку. Місце наголосу в більшості слів не позначено. Тільки до слова балка і ковтки додано, що вони вживаються «в степных местах», а до слова ланци — «бранное».

Значення словника І.П. Котляревського можна схарактеризувати так.

Словник, доданий до «Енеїди», звичайно, не лишився непоміченим українськими лексикографами і його використали наступні упорядники українських словників у XIX ст., зокрема О. Павловський, І. Войцехович та інші. Використав словник І. П. Котляревського і Ф. Шимкевич, автор «Корнеслова русскаго языка, сравненнаго со всеми главнейшими славянскими наречиями и с двадцатью» четырьмя иностранными языками», який був опублікований у 1842 р. в Петербурзі. Не втратив свого значення словник I. П. Котляревського і в наші дні. В словнику зафіксовані деякі архаїчні та діалектні слова, які становлять певний інтерес для радянських, істориків мови та діалектологів.

Ми не можемо погодитися з думкою М. В. Павлюка, що «словник І. П. Котляревського з'явився першим словником нової української загальновживаної літературної мови»^[2]. Це твердження заперечує сам І. П. Котляревський назвою свого словника.

Певну роль словник І. П. Котляревського відіграв і в історії української літературної мови. Як відомо, І. П. Котляревського наслідувало чимало письменників. Деякі з них наслідували тільки його мовні засоби гуморизації. Наслідувачі І.П.. Котляревського не могли не звернути уваги на доданий до «Енеїди» словник, на подані в ньому архаїзми та діалектизми. Звідси в деяких наслідувачів І. П. Котляревського почалась гонитва за старою та діалектною лексикою з вульгарно-гумористичним забарвленням. Таке-однобічне і некритичне використання лексики української мови призвело до мовного натуралізму, сприяло виробленню погляду на українське письменство як на грубе варнякання, як на пристановище «малоросійських жартів». А все це разом стало аргументом на користь поширеного в ті часи твердження оборонців великодержавницької політики, що українська мова не здатна бути літературною мовою. Але серед наслідувачів І. П. Котляревського були і такі письменники, які правильно зрозуміли і «Енеїду», і мету доданого до неї словника. Ці письменники, зокрема П. Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, правильно зрозуміли загальну мету словника, підпорядкованість спеціального добору лексики в «Енеїді» меті її і своєю мовною практикою, уже не жартуючи, доводили і довели, що лексичні скарби української мови такі великі, що їх достатньо для того, щоб писати українською мовою серйозні і великі твори. Для цих письменників словник І. П. Котляревського став поштовхом до повнішого і ґрунтовнішого вивчення лексичних скарбів української мови і використання їх у літературній мові.

1. ↑ Див. «Енеида на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ», ч. І, изд. второе, СПБ, 1808.
2. ↑ М. В. Павлюк, Іван Петрович Котляревський і українська мова,. Праці Одеського державного університету ім. І. І. Мечнікова, т. 148, серія філологічних наук, вип. 8, 1958, стор. 210.

Грінченко Б. Словарь укр. мови, т. 1. К., 1907; (Передмова)

Первое крупное явленіе этого возрожденія — «Энеида» Котляревскаго — даетъ намъ образецъ и украинскаго словаря, но словаря уже не книжной, а живой народной рѣчи. Къ первому изданію пародіи Котляревскаго (1798) приложено было на 23 страницахъ «Собраніе Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ». Здѣсь соотвѣтствующими русскими словами кратко переведено около тысячи украинскихъ словъ.

Огієнко І. "Огляд українського язикознавства" /ЗНТШ, т. LXXX, 1907

Словник І. Котляревського. Другим з відомих нам словників, уже далеко повнїйшим, був словник в додатку до III части Енеіди Котляревського першого видання року 1798. Сам словничок поміщав ся на прикінцї книжки і мав окрему пагінацію; заголовок його: „Собраніе Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ, и сверхъ того еще многихъ иныхъ, издревле вошедшпхъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ", 8°. Сей словник вже містить в собі 972 слова; він ліг в основу всіх дальших словників, як от Павловського, Войцеховича.

Аналізуючи словник мусимо спершу зазначити, що в йому дуже часто приводять ся чужостороннї слова, які вживають ся в українській мові, здебільшого німецькі; сливе скрізь при їх приведені і самі чужостороннї слова, напр. блискавиця — нїм. сл. Blitz, коштовать — Kosten, мордовать — Martern, мусить — од Mussen, рада — од Rath і т. д. Польських слів зазначено вже далеко менше, всього пять: власно (вольно), кепъ (дуракъ), лясъ, мосьцї і перше. Латинські пні зазначені три рази: паперъ, окуляры і митью („происходитъ отъ лат сл. Momentum"). Раз зазначено і французьке слово: барило, Baril. Отcе і вcї вказівки що до чужостороннїх пнів в українській мові.

Ніяких граматичних зазначень у словнику Котляревського не знаходимо; не знаходимо теж ніяких вказівок що до вимови українських слів. Правопис словника мало відповідає українській мові і зовсім не виявляє вимови слів. Головнїйші місця сього правопису містять ся ось у чому: 1) Замісь ы знаходимо и: живиця, швидко, свита, колись; але є чимало слів, в котрих уживаєть ся ы : усы, рынва, колыска; взагалі тра сказати, що в словнику подекуди помічають ся помилки в уживанню ы і и. 2) Частенько замісь і стоїть ѣ: втѣкать, вѣтрякъ, дармоѣдъ, залѣзо, навіть рѣкъ (!годъ) і т. и. Але сей правопис не скрізь додержано. 3) Українське я після подвійної шелестівки у Котляревського означаєть ся через ье без подвоєння шелестівки: клочье, смѣтье, весѣлье і т. и. 4) Замісь руського о знаходимо и: живитъ, димъ (= домъ). 5) Infinitivus скрізь кінчить ся на -ть: голить, гомонить, і випадково на -ѣть: зомлѣть. 6) Форм з суфіксом -ув нема, скрізь уживаєть ся -ов : муровать, прасовать. 7) Особливість української мови — мнякшеннє ц на кінцї слова — сливе скрізь стрічаєть ся у Котляревського: зовиця, каплиця, хлопець, швець, але подекудп стрічаємо і тверде ц: буханецъ, креница. 8) Ч на кінці слова частенько тверде: деркачъ, товкачъ, але в ті часи тут здебільшого вживали Ь: багань. 9) Р на кінцї слова частїйш тверде, ніж мнягке: бондаръ, знахоръ, цеберъ, але стрічаємо і пустырь, цвынтарь. 10) Замісь нашого йо стрічаємо іо: гарціовать. 11) 3 діфтонґів стрічаємо дз і дж: гудзики, дзвоныця, кринджолы; кг зовсім нема. 12) ф так і передається через ф : фарба. Отсе і все, що можна сказати про правопис, якого вживав у свойому словничку Котляревський.

Звернемось тепер до самого словникового змісту. Здебільшого тут стрічаємо ті слова, котрі знаходять ся в перших трьох частях Енеіди; пояснюють ся вони частенько декількома руськими словами, а подекуди знаходимо навіть маленькі приклади до їх. Стрічаємо також і більш-менш доладні пояснення, як от до слів куделя, варенуха і т. и. До слів балка (долина) і до ковтки (серьги) додано: степное слово, а до ланци — бранное. Корнеслівя нема, тілько раз знаходимо такий напис слова злидні: злы-дни. Наголос в словах стрічаєть ся тілько подекуди, без розбору — і на словах звичайних і на мало зрозумілих.

В словнику знаходимо дуже багато слів, котрі мало вживають ся в українській мові; їх очевидячки автор і пильнував головнїйше всього зазначити. Цікаве поясненне до слів піп і попадя: пипъ — жрецъ, попадя — берется за жрицу. В словнику є чимало слів не зовсім вдачно перекладених, або тілько з одним значіннєм, як от: багачь — въ переносномъ смыслѣ огонь; груба — печь, которую топятъ съ сѣней (?), цвынтарь — ограда (?) церковная (в словнику Войцеховича: мѣсто вокругъ церкви); понадить ся — понадѣяться і т. д. Єсть і маловживані слова, як от спычка — указка, сексштерень — тетрадь. Инколи стрічаємо і друкарські помилки, але їх не багато: мерщей, минія, хлопець перекладено уха (ухарь ?), молодець. Що до алфавиту, то він помітно нїде не хибить.

Отсє сливе і все, що є особливого в словнику Енеіди р. 1798. Через десять років, р. 1808 вийшло друге виданнє Енеіди, але се був передрук без всякої відміни з першого видання. На другий рік (1809) появилось і 3-є виданнє, вже „исправленное и дополненное" з додатком четвертої части і цікавою передмовою^[1]. Як і в перших виданнях, словник має окрему пагінацію^[2]. В йому містять ся слова перших видань (ст. 3—15), а також і додаток до їх — 153 слів нових (але деякі стрічають ся і в першій части, як от слово малахай), велика частина котрих мало вживаєть ся в українській мові, а то й зовсім незрозумілі, як от таріль (крошечка), тѣмаха (опытный), цера (лицо). Єсть і цікава помилка: великодушные святки замісь великодні святки. Зазначаєть ся Гаркуша — „извѣстный малороссійскій разбойникъ". „Исправленіе", про котре автор каже в заголовку словника, було тілько в тому, що поправлено слово Пасощохлистъ на Ласощохлистъ і перенесено в додаток; туди ж однесені і слова фиги-миги та шулики, де їм дано і зовсім иньше значіннє^[3].

Головнїйшою хибою словника Котляревського треба лічити те, що в йому занадто мало звичайних українських слів і дуже багато мало зрозумілих та таких, що рідко вживають ся в мові. Але треба зазначити, що Котляревський не писав особливо словника, а тілько пояснював мало зрозумілі слова з своєї Енеіди Сей словник, найперший з більш повних українських словників, довго був одинцем у нас, і тілько року 1818 появив ся новий словник Навловського, до якого ми тепер і переходимо.

1. ↑ Ось вона: „Увѣдомлепіе. Энеида на Малороссійскій языкъ мною преложенная въ 1798 н 1808 годахъ была напечатана безъ моего вѣдома и согласія. Она досталась господамъ издателямъ со многими ошибками, случпвшимися отъ переписки, а сверхъ того и издавшіе многое въ ней по своєму передѣлалп и почти испорченную выпустили подъ моїмъ именемъ. Я рѣшился исправить и дополнить прежде напечатанныя три части, п присоединивъ четвертую издать вмѣстѣ" і т. д.
2. ↑ Назва словника: „Словарь Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ и многихъ иныхъ въ Малороссіи употребительныхъ, исправленный, умноженный и дополненный словами до четвертой части". Шріфт дрібненький: 24 ст. першого видання містять ся тут на 15 ст.
3. ↑ Булїч, ст. 979.

Мущинская В. Лексика и фразеология в "Грамматике" А.П.Павловского, СПб., 2007

С именем И.Котляревского связывают не только новый этап в развитии украинской литературы и украинского литературного языка на народной основе, но и начало новой украинской лексикографии [Горецький, 1962: 41]. В 1798 году в Санкт-Петербурге, без ведома и согласия автора, «иждивением» М.Парпуры была опубликована поэма И.Котляревского «Энеида на малороссийкій языкъ перелицюванная». В конце издания, после третьей части поэмы, помещен небольшой, всего 23 страницы, словарь с типичным длятого времени названием, которое в полной мере характеризует и сам словарь: «Co6paнie малороссійскихъ словъ содержащихся въ «Энеидѣ», и сверхь того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ». Словарь имеет отдельную пагинацню.

Без изменений словарь напечатан и во втором издании «Энеиды» [СПб., 1808].

В словаре при «Эненде» 1798 года лексикографы насчитывают 972 словарных статьи, из них две (гарцювать - рус. рыскать, господиня - рус. хозяйка, ключница) составляют «Прибавленіе» к словарю, помешенное в конце словаря. Однако фактически в словаре 970 словарных статей, т.к. дважды повторяется лексема зашморг - рус. петля [С.9] (в первом случае слово расположено не по алфавиту - между словами завзятый - рус. неуступчивый и загинуть - рус. пропасть, погибнуть, а второй раз стоит правильно по алфавиту) и лексема шпонъка - рус. запонка [С.25] (напечатано дважды подряд).

В названии словаря сказано, что в нем кроме слов из «Энеиды», присутствуют «весьма много иныхь», что соответствует действительности: в словаре около 380 слов, которые в издании «Энеиды» 1798 года отсутствуют. Более 90 слов из этих 380 встречается в последующих IV, V, VI частях поэмы [Тимошенко, 1971:191].

Слова располагаются по алфавиту, но есть некоторые случаи отклонения. Постановка ударения носит выборочный характер, причем в некоторых случаях исследователи отмечают ошибки в постановки ударения, напр. в словах басовать (вместо басовать - рус. гордо выступать) [С.З], бахуроватъ (вместо бахуроватъ - рус. волочиться) [С.З], брехачка (вместо брехачка - рус. лгуница) [С.4] и др. Кроме того, указывают как на ошибки (возможно типографские) в написании украинских слов, напр. божовильный (вместо божевильный рус. полуумный) [С.4], минія (вместо манія - рус. сурик) [С. 13], чипчиковатъ (вместо чимчиковатъ - рус. улизывать) [С.24], так и на неправильный или неточный перевод украинских слов на русский, напр. крученый - рус. бешеный [С. 12], комора - рус. лавка [С.12], прочане - рус. захожие [С.19] и др. [Горецький, 1963: 41]. Однако П.Д.Тимошенко отмечает, что все эти явления за исключением ударения есть в говорах, в частности, в полтавских [Тимошенко, 1971:193].

Обращает на себя внимание, что для некоторых иноязычных слов автор указывает источник их заимствования. Больше всего в словаре при «Энеиде» фиксируется немецкое происхождение слов (41), к которым приводятся немецкие соответствия, напр, блейвас - нем.ел. Bleyweisf, белила [С.З], смак - нем. ел. Geschmack, вкус [С.21] и др. Указываются также слова латинского происхождения с латинскими соответствиями (7), напр. окуляры- рус. очки[С.15], лат. Acetum - рус. уксус [С.16] и др., польского происхождения без польских соответствий (5), напр, власно - рус. вольно [С.5], кеп - рус. дурак [СП] и др. и одно слово из французского языка барто, французское слово, Baril, боченок [С.З]. У слов блискавиця рус. молния [С.4], митью - рус. миг [С. 14] источиик заимствования указан неверно.

В словаре при «Энеиде» И.Котляревского используются различные приемы перевода украинских слов на русский язык. Так, А.А.Москаленко выделяет следующие: а) украинское слово переводится одним словом или словосочетанием, напр. або - рус. или [С.З], баглаи - рус. лень [С.З], вирлоокий - рус. пучеглазый [С.5], веснянки - рус. весенняя песенка [С.5] и др.; б) украинское слово переводится несколькими синонимами, напр. гадка - рус. дума, забота [С.6] и др.;в) перевод представлен описательно, напр. вирій - рус. место, куда улетают птицы на зимовье [С.5], гаман - рус. кожаная сумка, где держат табак, губку, огниво и кремень [С.6] и др.

В словаре при «Энеиде» И.Котляревского значение украинского слова передается преимущественно единичным переводящим эквивалентом или описательно. Количество слов, значение которых передано несколькими эквивалентами, очень небольшое. Так, например, значение только двух лексем збудоватъ, шкода передано тремя эквивалентами.

Некоторые словарные статьи включают фразеологизмы, которые расположены в статье после перевода заголовочного слова, напр. гвалт. Нем. сл. Gewalt, насилие; на гвалт звонить, т.е. тревогу в колокола бить [С.6], а иногда - без перевода заголовочного слова, напр. самота; на самоті, наедине [С.20] и др. Необходимо отметить, что в некоторых случаях составитель пытается отразить многозначность украинского слова. С этой целью, во-первых, используется помета перен., напр. пацюк - рус. поросенок; в перен. смысле крыса.

Во-вторых, составитель в двух случаях использует формулировку «кроме обыкновенного»,чтобы не указывать значение, которое совпадает с русским языком, а привести лишь отличающееся значение, напр. рябый - рус. кроме обыкновенного значит веснущенный, говоря о людях [С.20]. В Словаре Академии Российской действительно не приводится такое значение: Рябый. 1) говоря о лице: Имеющий щербины, ямины оспою причиненныя. Рябое лице. Он рябь лицомъ. 2) Говорится также о птицах и имеющихъ пестрыя перья. Рябая курица [САР, 2005, V: 278]. В одном случае составитель при толковании использует формулировку то, что, напр. шулики, то, что жаворонки, делаемые в день 40 мучеников, также коршун [С. 25].

Словарь при третьем издании «Энеиды» [СНб., 1809], выполненный самим И.Котляревским, имеет другой заголовок: «Словарь Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ «Энеиде», и многихъ иныхъ въ Малороссіи употребительныхъ, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертой части». Словарь, как и в предыдущих изданиях, помещен после текста «Энеиды». Несмотря на новое название словаря, в котором указано, что он «исправленный, умноженный и дополненный», на самом деле он почти без изменений и исправлений повторяет первое и второе издания [Тимощенко, 1971: 196].

И.Котляревский даже не включает в словник слова гарцюватъ и господиня, а сохраняет их отдельио, как в изданиях 1798, 1808 гг., а добавленные 153 слова помещены отдельно под названием «Добавленіе кь малороссійскому словарю». Исправлены некоторые ошибки и ударения. По наблюдениям Н.Д.Тимошенко, добавленные слова можно распределить следующим образом: около 50 слов взято И.Котляревским из IV части, более 70 слов встречается в первых трех частях, причем из III части взято приблизительно 60 слов.

Некоторые из них повторяются еще и в IV и даже V и VI частях поэмы. Некоторые слова употребляются только в V или VI частях. Кроме того, в словаре есть слова и формы, которых нет ни в одной из частей «Энеиды», напр, тендитний, щуплый [Тимощенко, 1971:197].

Тимощенко 1971. - Тимощенко П.Д. До питання про авторство словника при «Енеїди»

Кузеля З. Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва /ЗНТШ, т.169, 1962

Далеко більший і повніший був уже словничок, поміщений І. Котляревським на 23 сторінках у додатку до третьої частини першого видання «Енеїди» з 1798 р. під окремим заголовком «Собраніе малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ»... Він обіймав уже 972 слова, до яких у 3-ому виданні «Енеїди» з 1809-ого року прибуло ще 153 нових слів. Здебільшого зустрічаємо тут слова, що знаходяться в тексті поеми Котляревського: до них, крім російського перекладу, додано ще й відповідні речові пояснення. В «Собранії» зібрано переважно сутоукраїнські слова, термінологічні вислови з обсягу української культури й чимало чужих слів, уживаних у XVIII, ст. на Україні як, напр., куделя, балка, ковтки, ланці, злидні, варенуха, свита, ринка, колиска, вітряк, дармоїд, зовиця, каплиця, деркач, товкач, рада, знахор, цебер, цвинтар,ґринджоли, ґудзики, дзвониця, малахай, гаріль, тімаха, цера, гаркуша і т. д.

Як бачимо, словник Котляревського невеликий, але цінний своїм змістом; він сповняв на протязі 20-ти років і ще й пізніше велике культурне завдання, аж доки не появилися подібні новіші словнички Павловського, князя Цертельова й Войцеховича.